розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу законного представника неповнолітнього ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 09 серпня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12015260000000755 за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо неповнолітнього

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1

громадянина України, не судимого,

про вчинення суспільно небезпечних діянь, передбачених ч. 1 ст. 121 та ч. 2 ст. 263 КК України,

Ухвалою Шевченківського районного м. Чернівців від 3 червня 2016 року щодо ОСОБА_2 застосовано примусові заходи медичного характеру у виді поміщення до психіатричної лікарні зі звичайним наглядом, а саме до Чернівецької обласної психіатричної лікарні.

У задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 09 серпня 2016 року ухвалу районного суду в частині відмови у задоволенні цивільного позову скасовано.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 задоволеночастково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В решті ухвалу районного суду залишенобез змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 - представник неповнолітнього ОСОБА_2 порушує питання про зміну ухвали апеляційного суду в частині стягнення з нього моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_3 та просить відмовити у задоволенні цивільного позову в повному обсязі. Вважає, що рішення апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову суперечить положенням ч. 2 ст. 1186 ЦК України, оскільки воно прийняте без урахування, що неповнолітній ОСОБА_2 під час вчинення суспільно-небезпечного діяння перебував у стані неосудності.

Як установлено судом, неповнолітній ОСОБА_2 20 жовтня 2015 року, перебуваючи в салоні легкового автомобіля марки Шкода, державний номерний знак НОМЕР_1, за адресою м. Чернівці проспект Незалежності, 115, діючи з метоюспричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3, наніс останньому декілька ударів ножем в область шиї, грудної клітки та рук, спричинивши тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, в тому числі тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя потерпілого в момент їх заподіяння.

Крім того, неповнолітній ОСОБА_2 заневстановлених слідством обставин придбав ніж, який є холодною зброєю колючої дії, виготовленийзаводським способом, якийумисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу, носив при собі до його затримання 20 жовтня 2015 року о 10.40 год.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Статтею 1186 Цивільного кодексу України передбачено правила відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Частиною 1 цієї норми визначено, що шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. Частиною 2 визначено, що якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 вчинив кримінальні правопорушення у стані неосудності, взяв до уваги, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази щодо обізнаності ОСОБА_1 -батька неповнолітнього ОСОБА_2 про наявність у останньогопсихічного розладу на момент вчинення суспільно небезпечного діяння і до цього моменту, та, пославшись на вищенаведену норму закону, прийняв рішення про відмову у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_3про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди з батька неповнолітнього.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу районного суду в частині вирішення цивільного позову, прийняв своє рішення, яким стягнув з представника неповнолітнього ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 кошти на відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд вказав на те, що районним судом помилково застосовано положення ч. 2 ст. 1186 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 як неповнолітній повинен нести відповідальність у відповідності до положень ст. 1179 ЦК України, якою передбачено, що неповнолітній у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану ним шкоду на загальних підставах; лише в разі відсутності у нього майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, остання відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі його батьками (усиновлювачами), піклувальником чи закладом, який за законом здійснює функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини.

Таким чином апеляційний суд, погоджуючись із правильністю рішення місцевого суду про застосування щодо ОСОБА_2 примусових заходів медичного характеруяк до особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння у стані неосудності, в той же час прийняв рішення за цивільним позовом ОСОБА_3, не навівши підстав,чому він не врахував ту обставину, що неповнолітній ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а отже згідно з ч. 2 ст. 1186 ЦК України не мав відшкодовувати шкоду, завдану його діями.

В ухвалі апеляційного суду відсутнє обгрунтування висновків апеляційного суду про те, що представник неповнолітнього ОСОБА_1 знав про психічний розлад або недоумство свого неповнолітнього сина, але не вжив відповідних заходів щодо запобігання шкоді.

За наведених обставин ухвала суду апеляційної інстанції не вмотивована належним чином.

На підставі ч. 1 ст. 438 КПК України у зв'язку з порушенням кримінального процесуального закону ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно урахувати вищенаведене та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.