Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Матієк Т.В.,

суддів

Григор ’ євої І.В., Романець Л.А.,

за участю секретаря судового засідання прокурора захисника засудженого

Асанової Є.С., Чабанюк Т.В., Земницького Д.П., ОСОБА_7,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015240010003477, за обвинуваченням

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ставниці Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК, за касаційними скаргами засудженого та захисника Мартинюка В.Б. на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 06 квітня 2016 року,

За цим вироком ОСОБА_7 засуджено за ст. 348 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 06 квітня 2016 року вирок місцевого суду залишено без зміни. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 строк попереднього ув'язнення з 19 червня 2015 року по 06 квітня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за те, що він 19 червня 2015 року приблизно об 11.00 год. біля вхідних дверей свого помешкання у АДРЕСА_1, будучи неодноразово попереджений працівниками міліції про недопущення протиправних дій та про те, що до нього будуть застосовані заходи фізичного впливу, спеціальні засобі та вогнепальна зброя, тримаючи у лівій руці ножа, погрожував застосувати його до членів слідчо-оперативної групи Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області. При цьому у відповідь на вимогу прапорщика міліції ОСОБА_9 припинити свої погрози ножем ОСОБА_7 миттєво підійшов до ОСОБА_9, який тримав у правій руці табельну зброю, та посягаючи на життя працівника правоохоронного органу, вчинив замах лівою рукою з ножем, намагаючись вразити праву поперекову частину тіла ОСОБА_9, не захищену засобом індивідуального захисту (бронежилетом).

У свою чергу зазначений працівник міліції, діючи на підставі ст. 15-1 Закону України "Про міліцію", з метою захисту свого життя, здоров'я та захисту життя членів слідчо-оперативної групи застосував вогнепальну зброю, вчинивши постріл у передпліччя лівої руки ОСОБА_7, чим завдав останньому тілесного ушкодження, достатнього для припинення його протиправних дій. Таким чином, ОСОБА_7 не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі.

У касаційній скарзі захисник порушує питання про зміну судових рішень на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і просить перекваліфікувати дії ОСОБА_7 зі ст. 348 КК на ч. 1 ст. 345 КК і призначити йому покарання у межах санкції цієї норми закону. Захисник указує на те, що судами не наведено доказів, які б свідчили про наявність прямого умислу ОСОБА_7 на вбивство працівника правоохоронного органу, не зазначено, який саме життєво важливий орган намагався вразити обвинувачений і чи призвело б це до тяжких наслідків. Вважає, що за пред'явленим обвинуваченням дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати як погроза вбивством щодо працівника правоохоронного органу.

Засуджений у своїй касаційній скарзі також просить змінити судові рішення щодо нього, перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 345 КК і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Висловлює аналогічні доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, оскільки не був допитаний свідок, про допит якого сторона захисту заявляла клопотання, а також зазначає про невідповідність ухвали цього суду вимогам ст. 419 КПК.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та засудженого, які підтримали скарги, думку прокурора, котрий заперечував проти задоволення скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково на таких підставах.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_7 засуджено за вчинення замаху на вбивство працівника міліції в зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а саме за те, що ОСОБА_7, тримаючи ножа, погрожував застосувати його до членів слідчо-оперативної групи, а потім підійшов до працівника міліції ОСОБА_9 і, посягаючи на його життя, замахнувся ножем - намагався вразити праву поперекову частину тіла потерпілого. Проте він не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі, в зв'язку із застосуванням до нього вогнепальної зброї потерпілим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив та мета його вчинення.

Замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом ( ч. 1 ст. 15 КК).

Законодавче визначення вольового моменту прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Під бажанням слід розуміти прагненням досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи на досягнення чітко визначеної мети ( ст. 24 КК ).

Відповідно замах на вбивство працівника міліції в зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, передбачений ст. 348 КК, може бути вчинено лише з прямим умислом.

Якщо працівникові правоохоронного органу у зв'язку з виконанням службових обов'язків висловлювалися погрози вбивством або йому заподіяно тілесного ушкодження, однак винна особа не мала прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, її дії потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 345 цього Кодексу.

На недотримання органом досудового розслідування та місцевим судом вищевказаних норм матеріального та процесуального права звертали увагу в своїх апеляційних скаргах обвинувачений та захисник, які стверджували про відсутність у ОСОБА_7 прямого умислу на вбивство працівника міліції ОСОБА_9 та доказів, які б підтвердили наявність у винуватого такого умислу.

Переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційного провадження, апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг, формально перерахував докази, наведені у вироку місцевого суду, належно не проаналізував їх, не зіставив усі фактичні дані в їх взаємозв'язку. Цей суд усупереч вимогам статей 370, 419 КПК не дав вмотивованих відповідей на доводи сторони захисту про відсутність у обвинуваченого прямого умислу на вбивство потерпілого, отже й не спростував усіх аргументів скаржників із посиланням на конкретні докази.

Апеляційний суд не дослідив і не проаналізував усіх доказів в аспекті дотримання положень статей 91, 94 КПК, що колегія суддів вважає істотним порушенням вимог КПК (4651-17) .

Ці порушення перешкодили суду касаційної інстанції дійти беззаперечного висновку про правильність застосування судами закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці суспільно небезпечного діяння.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції є невмотивованою, постановленою з порушенням вимог ст. 419 КПК і підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в цьому суді, а отже, касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника Мартинюка В.Б. підлягають задоволенню частково. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене, ретельно дослідити усі доводи, наведені в апеляційних та касаційних скаргах, і дати на них умотивовані відповіді.

Керуючись статтями 433 - 436 КПК, п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника Мартинюка В.Б. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 06 квітня 2016 року щодо ОСОБА_7 скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.