розглянула 20 червня 2017 року у м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та представника потерпілих - адвоката Дуди П.В. на вирок Франківського районного суду м. Львова від 23 серпня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2016 року.

Вироком Франківського районного суду м. Львова від 23 серпня 2016 року

1979 р. н., який згідно ст. 89 КК України

не має судимості, громадянина України,

- виправдано за ч. 4 ст. 190 КК України через відсутність у діянні складу злочину;

- виправдано за ч. 2 ст. 190 КК України через відсутність у діянні складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2016 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він в період часу з 13 квітня 2007 року по 17 червня 2008 року маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою в особливо великих розмірах, розпоряджаючись довіреностями на своє ім'я від 29 березня 2007року, посвідченими приватним нотаріусом Дячуком О.А. від імені потерпілих - громадян Республіки Італії, а саме ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, яких ввів в оману щодо дійсного статусу Товариства з обмеженою відповідальністю "АР.І.П.", співзасновниками якого останні являлись (згідно Статуту даного підприємства), яке взагалі не було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців та території України, про що потерпілі не знали і видавав їм приватне підприємство "АР.І.П.", засновником його він був за Товариство з обмеженою відповідальністю "АР.І.П." та шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в розмірі 285 154 Євро та 61 065 доларів США, що в перерахунку ( згідно довідки № 13-13/2/2334 від 30.10.2008, наданої Управлінням НБУ у Львівській області) на національну валюту становить 2 435 780 грн, які призначались для функціонування та діяльності ТзОВ "АР.І.П.".

Крім того, ОСОБА_1 органами досудового слідства обвинувачувався у тому, що 28 липня 2008 року о 19:00, знаходячись в офісі ТОВ "Кронос-Україна", по вул. Сахарова, 18/1 в м. Львові, повторно, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, використовуючи довірливі стосунки, які склалися між ним та ОСОБА_9, повідомивши останній неправдиву інформацію про можливість відкриття Шенгенської візи для неї, та викликав впевненість передачі йому грошових коштів, після чого прийняв від неї замовлення на такі дії з отриманням обумовленої винагороди, заволодівши таким чином грошовими коштами у сумі 4000 грн завдавши потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на зазначену суму.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, а тому ОСОБА_1 підлягає виправданню у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України та ч. 4 ст. 190 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України.

У касаційних скаргах:

- прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону й порушення кримінально-процесуального закону, просить скасувати вищезазначені рішення, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому зазначає, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції належним чином не перевірені показання свідків, обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілих щодо фактичних обставин справи, які мають протиріччя та не надана їм належна оцінка;

- представник потерпілих - адвокат Дуда П.В.посилаючись напорушення кримінально-процесуального закону, просить скасувати вищезазначені рішення, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому зазначає, що текст ухвали апеляційного суду повністю скопійований з вироку суду першої інстанції. Крім того, посилається на те, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції належним чином не перевірені показання свідків, ОСОБА_1 та потерпілих щодо фактичних обставин справи, які мають протиріччя та не надана їм належна оцінка.

В запереченнях на касаційні скарги ОСОБА_1 просить залишити їх без задоволення, як необґрунтовані, а судові рішення - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який частково підтримав скаргу прокурора та представника потерпілих, ОСОБА_1 та його захисника Мечкало І.В., які заперечували проти задоволення скарг прокурора та представника потерпілих, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів визнає їх такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 362 і 365 КПК 1960 року суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити всі доводи апеляції, у тому числі, якщо для цього є підстави, і шляхом проведення судового слідства. Усі доводи, що містяться в апеляціях, мають бути ретельно вивчені, проаналізовані з урахуванням наявних у справі і додатково поданих матеріалів з тим, щоб жодний довід не залишився нерозглянутим. Згідно зі ст. 377 КПК 1960 року в своїй ухвалі суд апеляційної інстанції зобов'язаний навести докладні мотиви прийнятого рішення і, якщо апеляція залишається без задоволення, зазначити підстави, через які вона визнана необґрунтованою, а доводи апелянта - безпідставними.

Ці вимоги закону суд апеляційної інстанції належним чином не виконав.

Апеляційний суд, залишаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін, відповіді на всі доводи прокурора та представника потерпілого не дав.

Як убачається з матеріалів справи, на вирок суду учасниками судового розгляду були подані апеляційні скарги різні за своїм змістом і вимогами, щодо законності вироку суду, де наводилися відповідні доводи на обґрунтування своїх позицій.

Так, прокурор в апеляційній скарзі просив скасувати вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та постановити новий, яким визнати винним останнього у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України, а представник потерпілих - Дуда П.В. в апеляційній скарзі просив скасувати вирок місцевого суду та постановити новий, яким визнати винним ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. При цьому зазначали, що суд першої інстанції допустив неповноту судового слідства, безпідставно не взяв до уваги та не надав всебічної, повної та об'єктивної оцінки ряду доказів, які мають істотне значення для справи, а також не взяв до уваги пояснення потерпілих та належним чином не перевірив і не дав правової оцінки суперечливим показанням свідків.

Однак викладені в апеляції доводи суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не дав на них обґрунтованої відповіді.

Так, апеляційний суд залишив поза увагою та належним чином не перевірив і не дав правової оцінки суперечливим показанням свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також ОСОБА_1 щодо повернення потерпілим знятих останнім із банківських рахунків грошових коштів про що робились записи в спеціальному зошиті і показанням потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_12, які категорично заперечили повернення їм знятих грошових коштів ОСОБА_1 і існування зазначеного зошита.

Крім того, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки показанням свідка ОСОБА_13 яка була працівником "ОТП Банку" та показувала, що вона бачила потерпілого ОСОБА_7 в приміщенні банку та вручала йому свою візитку, згодом за проханням останнього вона надсилала на його електронну адресу відомості про стан його рахунку, але в подальшому їй зателефонував ОСОБА_1 і повідомив, щоб всі виписки про стан рахунків потерпілих вона надсилала тільки йому, що вона і робила.

Також поза увагою апеляційного суду залишились показання свідка ОСОБА_14, яка зазначала, що уже на початку травня 2007 року ОСОБА_1 не мав наміру реєструвати ТзОВ "АР.І.П." незважаючи на те, що 13.04.2007 на банківський рахунок ОСОБА_6 надійшло 30940 доларів США із цільовим призначенням -"поповнення статутного капіталу ТзОВ "АР.І.П.", що підтверджено банківською випискою з поточного рахунку останнього та повідомленням італійського банку, які також не досліджені та не перевірені судом першої інстанції.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що потерпілі не вперше видавали доручення такого роду з правом розпоряджатися коштами фактично сторонній особі на території України, але в той же час не вказали коли та кому потерпілий ОСОБА_6 раніше, тобто до видачі доручень ОСОБА_1 від 28.03.2007 та 29.03.2007, видавав схожі доручення.

Також суд апеляційної інстанції не звернув увагу на доводи прокурора за епізодом заволодіння шахрайським шляхом коштами потерпілої ОСОБА_9, яка вказувала на те, що в присутності бухгалтера ОСОБА_11 передавала ОСОБА_1 грошові кошти та копії усіх сторінок паспорта для відкриття Шенгенської візи, але свідок ОСОБА_11 з даного приводу не була допитана.

Таким чином апеляційний суд, залишаючи апеляцію прокурора та представника потерпілих без задоволення, не навів жодних підстав, через які вони не підлягають задоволенню, обмежившись перерахуванням доказів, на які є посилання у вироку і загальним формулюванням про правильність висновків суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, 4 ст. 190 КК України та постановив відносно ОСОБА_1 ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки не містить підстав, за якими апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих залишені без задоволення, а доводи прокурора та представника потерпілих про неповноту судового слідства залишено поза увагою колегії суддів.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового апеляційного розгляду суд повинен, з використанням усіх процесуальних можливостей, у тому числі, за необхідності, шляхом проведення судового слідства, розглянути подані прокурором та представником потерпілих апеляції і прийняти законне та обґрунтоване рішення, з викладенням в ухвалі аналізу доказів та мотивів прийняття такого рішення.