У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_3, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК. За твердженням потерпілого, місцевий суд не врахував тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та характеру (змісту) протиправних дій засудженого, що призвело до неправильного застосування ст. 69 КК і, як наслідок, до призначення надто м'якого покарання. При цьому стверджує, що ухвала суду апеляційної інстанції суперечить вимогам статей 370, 419 КПК. Крім того, потерпілий не згоден із судовими рішеннями в частині вирішення цивільного позову.

У запереченні на касаційну скаргу потерпілого захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат Медвідь Є.М., посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити судові рішення без зміни.

За вироком Приазовського районного суду Запорізької області від 12 травня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 70 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 липня 2016 року вирок суду першої інстанції змінено в частині вирішення цивільного позову, постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 125 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 09 квітня 2015 року близько 00.10 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння на території належного йому домоволодіння (АДРЕСА_1), під час сварки, діючи умисно з метою спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, здійснив постріл з мисливської рушниці у ногу потерпілого, заподіявши йому тяжких тілесних ушкоджень.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котрий заперечив проти задоволення касаційних вимог потерпілого, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені у скарзі й у поданих на неї запереченнях, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає ухвалу апеляційного суду в межах касаційної скарги, в якій не заперечується висновок суду про подію злочину, доведеність винуватості ОСОБА_2 у його вчиненні, а також правильність юридичної оцінки діяння за ч. 1 ст. 121 КК.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно відповідати характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК (2341-14) за вчинений злочин, визначаються ст. 69 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Так, у Рішенні № 15-рп/2004 (v015p710-04) Конституційний Суд України зазначив: "Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) ".

Як убачається з вироку, призначаючи засудженому покарання, суд першої інстанції врахував наведені вимоги кримінального закону.

Так, призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції, керуючись ст. 65 КК, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, особу винуватого, котрий раніше не судимий, одружений, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння відповідно до ст. 67 вказаного Кодексу визнано судом як обставину, котра обтяжує покарання. Зваживши на дані про особу ОСОБА_2, а також на обсяг та зміст вчиненого ним кримінального правопорушення, місцевий суд дійшов висновку про його суспільну небезпечність, звідси й про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Водночас місцевий суд, обираючи вид та розмір заходу примусу, врахував те, що засуджений щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті злочину та добровільно відшкодував завдану злочином матеріальну шкоду (указані обставини відповідно до ст. 66 КК визнано такими, що пом'якшують покарання) й обґрунтовано прийшов до висновку, що вищевказані обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину і дозволяють застосувати до нього положення ст. 69 КК.

З указаною позицією фактично погодився й суд апеляційної інстанції. При перегляді вироку згаданий суд ретельно перевірив доводи потерпілого ОСОБА_3 щодо м'якості призначеного ОСОБА_2 покарання, викладені в апеляційній скарзі, визнав їх необґрунтованими і з дотриманням вимог ст. 419 КПК зазначив в ухвалі належні та достатні мотиви таких своїх висновків.Водночас апеляційний суд зважив на доводи апеляційної скарги потерпілого щодо порушення вимог розумності та справедливості при вирішенні цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди й обґрунтовано збільшив розмір відшкодування моральної шкоди до 125 000 грн.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому було визначено із засад розумності, виваженості та справедливості та відповідає завданим йому фізичним та моральним стражданням. Цивільний позов потерпілого судом правильно вирішено у відповідності до вимог ст. 23, 1167, 1168, 1172 ЦК та рекомендацій, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) .

Що стосується вирішенні цивільного позову в частині відшкодування матеріальної шкоди, то апеляційний суд обґрунтовано відмовив потерпілому у його задоволенні, оскільки до ухвалення вироку суду першої інстанції відповідачем відшкодовано шкоду в розміні 5000 грн і доведені належними доказами витрати на лікування ОСОБА_3не перевищували цю суму, а витрати на придбання пального для автомобіля та витрати на харчування належними доказами в суді не доведено.

На думку колегії суддів, цивільний позов у кримінальному провадженні вирішено правильно, а тому підстав для скасування або зміни постановлених судових рішень у цій частині також не вбачається.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дотримались приписів статей 50, 65 КК. Призначене засудженому покарання за своїм видом і розміром відповідає загальним засадам, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Правових підставвважати це покарання явно несправедливим через м'якість, про що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність судами першої та апеляційної інстанцій застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягнули безумовне скасування постановлених щодо ОСОБА_2 судових рішень у провадженні не допущено, тому підстав для скасування цих рішень колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим касаційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 436 КПК, п. 6 розділу XII "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , суд

Вирок Приазовського районного суду Запорізької області від 12 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 липня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого - без задоволення.