засуджено за ч. 4 ст. 191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю та розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Повного товариства "Ломбард Парус" ТОВ "Глобал Франчайзінг" і Компанія" у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 103 677, 34 грн.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він працюючи на посаді касира-оцінювача ПТ "Ломбард Парус" ТОВ "Глобал Франчайзінг" і Компанія" 25 травня 2016 року близько 22.00 год., знаходячись на робочому місці у відділенні № 6 за адресою: просп. Голосіївський, 106/2 у м. Києві, привласнив чуже майно, яке було йому ввірене, на загальну вартість 190 019, 72 грн.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості і правильності кваліфікації діяння засудженого, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції у зв'язку з м'якістю призначеного засудженому покарання, оскільки вважає, що ОСОБА_1 безпідставно було звільнено від відбування покарання з випробуванням згідно зі ст. 75 КК, про що наводить відповідні доводи. Також, стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Розглянувши касаційну скаргу, дослідивши долучені до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 75 КК в разі, якщо суд при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи ступінь тяжкості злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину (тяжкий), обставини його вчинення, дані про особу засудженого, який позитивно характеризується за місцем проживання, вперше притягається до кримінальної відповідальності, його молодий вік, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, часткове відшкодування шкоди, та відсутність обставин, що його обтяжують. З урахуванням наведеного суд призначив ОСОБА_1 покарання не пов'язане з ізоляцією від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на строк достатній для того, щоб він довів своє виправлення.

Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, покарання ОСОБА_1 у межах пред'явленого обвинувачення відповідає вимогам ст. 65 КК, вчиненому й його особі, а рішення про звільнення від його відбування - вимогам ст. 75 КК.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим унаслідок м'якості не вбачається.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, у межах своїх повноважень та в порядку, визначеному ст. 404 КПК, за апеляційною скаргою представника потерпілого за доводами, аналогічними доводам касаційної скарги, ретельно перевірив їх, дав їм належну оцінку (зазначив, що ОСОБА_1 на час розгляду в кримінального провадження в суді апеляційної інстанції матеріальну шкоду відшкодував в повному обсязі), перевірив законність розв'язання цивільного позову місцевим судом, й ухвалив рішення, яке відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Крім того, як убачається з копії ухвали апеляційного суду, прокурор під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку апеляційну скаргу не подав, тобто не ставив питання про скасування вироку у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м'якістю призначеного покарання, що свідчить про його згоду з покаранням, призначеним місцевим судом.

Переконливих доводів про необхідність скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного і призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції з касаційної скарги прокурора не вбачається.

Таким чином, оскільки зі скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, у відкритті касаційного провадження належить відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.