розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2017 року щодо ОСОБА_1

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2016 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Маріуполя Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого АДРЕСА_2, раніше не судимого,

на підставі ч. 4 ст. 309 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, а кримінальне провадження закрито.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2017 року ухвалу районного суду залишено без зміни.

ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він приблизно о 17.30 год. 11 червня 2016 року на вул. Халтуріна (Променевій) у м. Маріуполі незаконно придбав і зберігав для особистого вживання без мети збуту речовину рослинного походження загальною масою 7,99 г, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, маса якого в перерахунку на суху речовину становить 7,35 г. У цей же день, у період часу із 19.10 год. до 19.40 год. біля будинку № 91 на вул. Шевченка у м. Маріуполі, вказаний наркотичний засіб у нього було вилучено працівниками міліції.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Своє прохання обґрунтовує тим, що суд, звільняючи ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України, не перевірив, чи дійсно ОСОБА_1 страждав на наркоманію і потребував лікування, а також чи пройшов він лікування добровільно з метою вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Зазначає, що ОСОБА_1 не надав суду медичних документів, що підтверджують його захворювання на наркоманію. Також прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд не перевірив належним чином доводів, викладених в апеляції прокурора.

Перевіривши доводи наведені в касаційній скарзі, та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 309 КК України особа яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 цієї статті. На підставі п. 4 ст. 309 КК України особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності незалежно від того, коли вона вчинила дії, які дають для цього підстави, але до закінчення судового слідства.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26.04.2002 року (v0004700-02) звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється виключно судом. На підставі частини 4 ст. 309 КК України за дії, передбачені частиною 1 цієї статті, від кримінальної відповідальності звільняється винна особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії. Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави, суду необхідно з'ясовувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено і чи дійсно ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Указаних вимог закону при звільненні ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, на підставі ч. 4 ст. 309 КК України суд дотримався.

Як убачається із судових рішень, захисник обвинуваченого при розгляді кримінального провадження заявив клопотання про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, оскільки він добровільно звернувся до лікарні і пройшов курс лікування від наркотичної залежності у наркологічному відділенні КЛПУ "Маріупольський наркологічний диспансер м. Маріуполя". На підтвердження цього захисник надав суду довідку КЛПУ "Міської психіатричної лікарні № 7 м. Маріуполя" від 30.11.2016 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 добровільно та самостійно звернувся до лікарні і пройшов стаціонарний курс лікування з 13.06.2016 року по 12.07.2016 року на підставі встановленого діагнозу "Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів, синдром залежності".

У ст. 1 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" від 15.02.1995 року № 62/95-ВР (зі змінами та доповненням) зазначено, що особою, хворою на наркоманію визнається особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз "наркоманія". Під наркоманією у цьому Законі розуміють психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною.

Відповідно до п. 6 Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами медичним обстеженням особи, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами, вважається її обстеження у стаціонарних умовах за направленням лікаря-нарколога після проведеного медичного огляду з метою підтвердження (або не підтвердження) встановленого лікарем-наркологом діагнозу "наркоманія" чи "токсикоманія".

Із листа КЛПУ "Маріупольського наркологічного диспансеру м. Маріуполя" від 12.12.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 у 1998 році був взятий на профілактичний нагляд в цей диспансер, тобто за довго до виникнення обставин, викладених в обвинуваченні.

За таких обставин доводи прокурора, що ОСОБА_1 звернувся до лікувального закладу і пройшов курс лікування за відсутності медичних показань, щоб уникнути кримінальної відповідальності, є безпідставними.

Із судових рішень вбачається, що в якості свідка був допитаний завідувач наркологічним відділенням КЛПУ "Міської психіатричної лікарні № 7 м. Маріуполя" ОСОБА_2, який зазначив, що ОСОБА_1 з 13.06.2016 року по 12.07.2016 року знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом "наркоманія" і вказав, що зазначена особа звернулася до лікувального закладу добровільно з власної ініціативи.

Добровільне звернення до лікувального закладу, встановлення медичного діагнозу та перебування на стаціонарному лікуванні в період досудового або судового слідства є підставою для застосування ч. 4 ст. 309 КК України.

З огляду на те, що ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, добровільно звернувся до лікувального закладу і пролікувався до закінчення судового слідства, суд обґрунтовано звільнив його від кримінальної відповідальності.

Апеляційний розгляд провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Всі доводи, наведені прокурором в апеляції за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином перевірено. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.

Інших доводів щодо істотних порушень процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли би вплинути на правильність і обґрунтованість судових рішень, прокурором у скарзі не наведено.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора і вважає, що у відкритті провадження за його скаргою на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2017 року щодо ОСОБА_1 відмовити.