розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 42014041630000019 за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2016 року щодо вказаної особи,

За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя м. Дніпра (АДРЕСА_1), раніше не судимого,

засуджено до покарання у виді штрафу: за ч. 1 ст. 191 КК України - у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, без позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій; за ч. 1 ст. 358 цього Кодексу - у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.; за ч. 4 ст. 358 КК України - у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, без позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

Вирішено питання про процесуальні витрати.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, обіймаючи посаду директора приватного підприємства (далі - ПП) "РСУ-117", вчинив кримінальні правопорушення за таких обставин.

26 червня 2013 року між ПП "РСУ-117" в особі директора ОСОБА_6 та комунальним закладом освіти (далі - КЗО) "Загальноосвітня санаторна школа-інтернат № 3" в особі директора ОСОБА_7 було укладено договір підряду № 35/13 про виконання на території вищевказаної школи, розташованої на вул. Прапорній, 25 у м. Дніпрі, робіт із капітального ремонту покрівлі господарчого корпусу Д-1" вартістю 191 986,46 грн.

Під час виконання цього договору засуджений з метою розкрадання бюджетних коштів на користь ПП "РСУ-117" підробив акт форми КБ-2В за листопад 2013 року про виконання робіт за договором на вищевказану суму, яких у дійсності не було виконано в повному обсязі.

З метою доведення свого злочинного умислу до кінця ОСОБА_6 використав зазначений підроблений документ, надавши його на підпис заступнику директора з господарської частини КЗО "Загальноосвітня санаторна школа-інтернат № 3" ОСОБА_8, який підписав і завірив цей документ гербовою печаткою ввіреного йому закладу.

На підставі сфальсифікованого акта на поточний рахунок ПП "РСУ-117" двома траншами 08 серпня та 26 грудня 2013 року було перераховано загалом 191 986,46 грн, з яких ОСОБА_6 привласнив безпідставно сплачені підприємству 2155,8 грн вартості фактично невиконаних робіт, завдавши державі в особі КЗО "Загальноосвітня санаторна школа-інтернат № 3" матеріальної шкоди на вказану суму.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2016 року вирок місцевого суду у частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 191 КК України скасовано, а кримінальне провадження у цій частині закрито у зв'язку з відсутністю у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 1 ст. 358 та за ч. 4 ст. 358 КК України до покарань, призначених судом першої інстанції, та на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу остаточно визначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

У решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду в частині залишення без зміни вироку про його засудження за частинами 1, 4 ст. 358 КК України та про закриття кримінального провадження у цій частині на підставі ст. 49 вказаного Кодексу у зв'язку із закінченням строків давності. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник виходить із того, що оскільки за вищевказаними нормами кримінального закону йому призначено покарання менш суворі, ніж обмеження волі, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за такі злочини становить 2 роки, і на час постановлення ухвали апеляційного суду зазначені строки закінчилися.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, котрий заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Про дату, час та місце касаційного розгляду учасників кримінального провадження, зокрема з боку сторони захисту, було поінформовано, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання взяти участь у судовому розгляді. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 434 КПК України участь сторін або інших учасників кримінального провадження в касаційному розгляді при перевірці судових рішень, зазначених у ст. 424 цього Кодексу, не є обов'язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час касаційного розгляду не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 433 вказаного Кодексу касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Висновки суду про відсутності у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, у касаційній скарзі не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.

Не заперечується скаржником і законність та обґрунтованість судових рішень у частині визнання його винуватим у підробленні офіційного документа та використанні підробленого документа, кримінально-правової оцінки таких дій і вирішення питання про призначення покарання за відповідними нормами закону про кримінальну відповідальність.

Іншими учасниками процесу, зокрема зі сторони обвинувачення, вирок та ухвалу у касаційному порядку не оскаржено.

Відповідно до висунутого обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, вищевказані дії ОСОБА_6 були кваліфіковані за ч. 1 ст. 358; ч. 4 ст. 358 КК України.

Наведені у скарзі доводи про безпідставне незастосування судом апеляційної інстанції норм ст. 49 КК України не ґрунтуються на вимогах закону про кримінальну відповідальність і матеріалах справи.

Відповідно до приписів ч. 1 цієї статті особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, та три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Як передбачено ч. 2 ст. 532 КПК України, вирок суду першої інстанції, якщо він переглядався в апеляційному порядку і його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

За правилами, встановленими ч. 1 ст. 49 КК України, критерієм визначення строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності є ступінь тяжкості вчиненого злочину. Формальним класифікатором злочинів за названою ознакою виступають санкції статей (частин статей) кримінального закону, що передбачають відповідальність за такі діяння.

Виходячи з класифікації, встановленої ст. 12 цього Кодексу, при розмежуванні злочинів за ступенем тяжкості правове значення має максимальне покарання, що може бути обрано за відповідні дії за нормами Особливої частини КК України (2341-14) .

Крім цього, за нормами пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 49 вказаного Кодексу диференціація строків давності щодо різних злочинів невеликої тяжкості пов'язується із видами покарань, можливість застосування яких передбачено законом.

Таким чином, критерієм визначення зазначеного строку є не захід примусу, обраний конкретній особі судом у межах своїх дискреційних повноважень, а верхня межа покарання, встановленого санкцією статті (частини статті) КК України (2341-14) , за якою особу притягнуто до кримінальної відповідальності.

Санкціями частин 1 та 4 ст. 358 КК України передбачено покарання у виді обмеження волі як найбільш суворе з кількох альтернативних.

Виходячи з наведеного при визначенні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за такі злочини підлягають застосуванню норми п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, і зазначені строки становлять три роки з дня вчинення кожного злочину.

З моменту підроблення ОСОБА_6 офіційного документа (26 червня 2013 року) та використання підробленого документа (12 листопада 2013 року) на час постановлення ухвали суду апеляційної інстанції (16 березня 2016 року) вищевказані строки не закінчилися.

За таких обставин передбачені ст. 49 КК України підстави для звільнення засудженого від кримінальної відповідальності чи покарання відсутні.

За результатами перевірки доводів касаційної скарги ОСОБА_6 колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що були би підставами для зміни або скасування судових рішень, у кримінальному провадженні не встановлено.

У контексті наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 та скасування ухвали апеляційного суду в межах касаційних вимог у частині вирішення питання про його кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 358; ч. 4 ст. 358 КК України.