розглянула в судовому засіданні 25 квітня 2017 року в м. Києві касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1на вирок Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року.

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Перм Російської Федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу вироком Подільського районного суду м. Києва від 10 травня 2011 року за ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України, на 4 роки позбавлення волі. Звільненого 18 жовтня 2013 року умовно-достроково на 10 місяців 28 днів,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 10 травня 2016 року, приблизно об 11 год. 00 хв., повторно, таємно, шляхом проникнення до квартири АДРЕСА_2, таємно викрав майно ОСОБА_2, чим заподіяв потерпілому шкоду на загальну суму 1123 грн.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про зміну судових рішень у зв'язку невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості. При цьому посилається на те, що судами не враховано у повній мірі особу засудженого та обставини вчинення злочину, в результаті чого йому призначено занадто суворе покарання.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Доводи касаційної скарги засудженого про порушення щодо нього загальних засад призначення покарання, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Як убачається з наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, при призначенні засудженому покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дані про особу засудженого.

Так, обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_1 та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, суд виходив з того, що засуджений на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких, раніше неодноразово судимий за вчинення аналогічних корисливих злочинів, має постійне місце проживання, наявність утриманців, матеріальний стан та стан його здоров'я. Також, судом враховано конкретні обставини кримінального провадження. Обставиною, яка пом'якшує покарання засудженому, судом визнано щире каяття. Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому судом визнано рецидив злочинів.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, у тому числі і ті на які засуджений посилається у своїй касаційній скарзі, суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення та перевиховання засудженого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України.

На думку колегії суддів, суд призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання, вимог статей 65- 67 КК України не порушив, оскільки призначене йому покарання відповідає характеру і ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, всім обставинам кримінального провадження і є необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, як це передбачено ст. 65 КК України.

Підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через його суворість, про що засуджений зазначає у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

При розгляді апеляції засудженого, суд апеляційної інстанції перевірив доводи скарги, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів з яких апеляційну скаргу засудженого залишив без задоволення, а вирок місцевого суду без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, п. 6 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року.