розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12016030060000159 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 07 липня 2016 року щодо ОСОБА_6,

Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 19 квітня 2016 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше судиму вироком Апеляційного суду Волинської області від 15.11.2013 р. за ч. 2 ст. 307, ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки,

- за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців;

- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 07 липня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 змінено в частині призначеного їй покарання.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного їй судом першої інстанції покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на засуджену обов'язки, передбачені пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винною і засуджено за те, що вона за обставин, викладених у вироку, протягом лютого 2015 року в м. Володимир-Волинському Волинської області повторно, таємно викрала товари з торгівельних закладів, що належать ТОВ "Пакко Холдинг", зокрема, з супермаркету "Вопак-1105" на вул. Князя Василька, 2:

- приблизно о 16.00 год. 10 лютого на загальну суму 251 грн 45 коп., а приблизно о 17.00 год. того ж дня на загальну суму 257 грн 17 коп.;

- приблизно о 17.00 год. 13 лютого на загальну суму 273 грн 03 коп.

З супермаркету "Вопак-1304" на вул. Ковельській, 132/2:

- приблизно о 16.00 год. 13 лютого на загальну суму 322 грн 90 коп.;

- приблизно о 16.00 год. 14 лютого на загальну суму 384 грн 91 коп.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно звільнив засуджену ОСОБА_6 від відбування призначеного їй судом першої інстанції покарання із випробуванням, не врахувавши, що вона раніше судима та відбувала реальне покарання у виді позбавлення волі. Крім того, апеляційний суд помилково врахував визнання вини засудженою як окрему обставину, яка пом'якшує покарання, незважаючи на те, що визнання вини є складовою щирого каяття, яке також було враховано при призначенні покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які її засуджено, та кваліфікація її дій у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Посилання прокурора на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої є необґрунтованими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які є злочинами середньої тяжкості, конкретні обставини провадження, особу винної, яка раніше притягувалась до кримінальної відповідальності, має не зняту та не погашену судимість, посередньо характеризується, має на утриманні неповнолітню дитину, обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів та добровільне відшкодування завданого збитку, відсутність обставин, які обтяжують покарання, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкцій частин статей, за якими її визнано винною. Також суд правильно призначив остаточне покарання на підставі ст. 70 КК України.

Розглянувши за апеляційними скаргами засудженої та її захисника матеріали провадження, детально їх вивчивши та врахувавши те, що ОСОБА_6 є одинокою матір'ю, яка самостійно виховує неповнолітнього сина, має на утриманні престарілого батька (який є інвалідом другої групи), її сім'я перебуває на обліку в органах соціального захисту як малозабезпечена, думку представника потерпілого, яка не мала до засудженої претензій матеріального характеру та просила застосувати положення ст. 75 КК України,

апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного судом першої інстанції покарання з максимальним строком випробування.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів. Отже, вимог статей 50, 65 КК України дотримано.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Оскільки в касаційній скарзі прокурора не наведено переконливих доводів на обґрунтування явної невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої ОСОБА_6, скарга задоволенню не підлягає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування або зміни ухвали апеляційного суду, в провадженні не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 07 липня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.