розглянула в судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 42012250010000022 відносно ОСОБА_2 за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 травня 2016 року.

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2015 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. БерезівкаМаньківського району Черкаської області, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, за недоведеністю, що в діянні ОСОБА_2 є склад кримінального правопорушення.

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він, будучи на підставі наказу голови Державного комітету земельних ресурсів № 440-кт начальником управління Держкомзему у м. Черкаси, тобто будучи службового особою - керівником органу державної влади, в липні-серпні 2009 року використовував свої владні повноваження всупереч інтересам служби в інтересах третіх осіб за наступних обставин.

Перебуваючи у приміщенні управління Держкомзему у м. Черкаси, розташованому за адресою м.Черкаси, б-р Шевченка, 135, у робочий час, приблизно з 9 до 18 години, протягом липня-серпня 2009 року, ОСОБА_2, використовуючи свої владні повноваження всупереч інтересам служби, діючи умисно в інтересах ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в порушення ст. ст. 20, 38, 39 Земельного Кодексу України, достовірно знаючи, що 4 земельні ділянки, які розташовані в АДРЕСА_2, розмірами по 1000 кв. м кожна, відносяться до лісів 1 групи, та Державним управлінням охорони навколишнього середовища в Черкаській області висновки про можливість передачі зазначених земельних ділянок у приватну власність не видавалися, а також усвідомлюючи те, що згідно з Генеральним планом забудови мікрорайону Дахнівка м. Черкаси, на зазначеній території заплановано та затверджено будівництво лікарняного комплексу, протягом липня-серпня 2009 року (08.07.2009 р., 29.07.2009 р., 06.08.2009 р.) особисто підписав та видав державні акти серії НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 на земельні ділянки загальною площею 1000 кв.м кожна відповідно ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, внаслідок чого з комунальної власності незаконно вибули земельні ділянки загальною нормативно-грошовою вартістю 232800 грн., чим спричинив охоронюваним законом громадським інтересам тяжкі наслідки у вигляді матеріальних збитків на вказану суму.

Суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_2, зазначив, що підозра, оголошена ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, є недоведеною і об'єктивно ця підозра в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 10 травня 2016 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни та одночасно виключено з мотивувальної частини цього вироку посилання на те, що "підозра, оголошена ОСОБА_2, є недоведеною і об'єктивно ця підозра в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження".

У касаційній скарзі прокурор просить судові рішення скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що судом першої інстанції безпідставно виправдано ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК. В обґрунтування зазначає про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на думку прокурора, полягали в тому, що суд першої інстанції врахував лише показання ОСОБА_2, не навів мотивів, з яких відкинув докази сторони обвинувачення, не взяв до уваги дані, які містяться у: протоколі огляду карти "Забудова жилого району "Дахнівка" м. Чекркаси", листі Державного управління охорони навколишнього середовища в Черкаській області від 20.01.2010 № 07/1-72, організаційно-розпорядчих документах управління Державного комітету земельних ресурсів, зокрема, посадовій інструкції начальника управління Держкомзему у м. Черкаси та Положенні Держкомзему у м. Черкаси Черкаської області. Крім того зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки суд апеляційної інстанції не проаналізував доводи апеляційної скарги прокурора, не навів відповідних мотивів прийнятого рішення, а також, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ч. 2 ст. 439 КПК і не виконав вказівки суду касаційної інстанції, викладені в ухвалі від 26 листопада 2015 року.

Також зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність, яке, як вважає прокурор, полягає у безпідставному виправданні ОСОБА_2

У запереченнях на касаційну скаргу захисник Дішля С.Я. зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги прокурора та просить залишити судові рішення відносно ОСОБА_2 без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, пояснення виправданого ОСОБА_2 та його захисника, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи касаційної скарги прокурора та заперечень захисника на касаційну скаргу, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.

Так, суд першої інстанції, розглянувши матеріали кримінального провадження виправдав ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 364 КК.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про скасування виправдувального вироку місцевого суду та постановлення апеляційним судом свого вироку, яким просив визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК (в редакції Закону № 270-IV від 15.04.2008 р. (270-17) ) та призначити ОСОБА_2 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та розпорядчих функцій строком на 3 роки та позбавити на підставі ст. 54 КК ОСОБА_2 7 рангу державного службовця.

В обґрунтування прокурор зазначав про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і при цьому наводив доводи щодо незаконності вироку суду першої інстанції, які, у тому числі, аналогічні доводам касаційної скарги.

Так, прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що висновок суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_2 ґрунтується лише на показаннях самого ОСОБА_2, що місцевий суд належним чином не перевірив докази, надані органом досудового розслідування, та необґрунтовано визнав неспроможними докази: протокол огляду карти від 24.05.2010 року, висновок державної інспекції сільського господарства від 06.09.2013р., лист Державного управління охорони навколишнього середовища від 20.01.2010 р., що суд безпідставно не взяв до уваги вимоги посадової інструкції начальника управління Держкомзему у м. Черкаси та Положення Держкомзему у м. Черкаси Черкаської області, що твердження ОСОБА_2, що він не мав права не підписувати державні акти на землю спростовуються доказами, які містяться у провадженні. Також вказував, що висновок суду про відсутність у діях ОСОБА_2 суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, прямого умислу і корисливого мотиву є безпідставним. Крім того прокурор зазначав про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме, про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції доказів, наданих стороною обвинувачення.

Поряд з цим, прокурор в апеляційній скарзі порушував питання про повторне дослідження апеляційним судом матеріалів кримінального провадження, письмових доказів та показань свідків.

Апеляційний суд у межах, встановлених ст. 404 КПК, повторно дослідивши докази, переглянув кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за апеляційною скаргою прокурора та дійшов висновку про законність вироку суду першої інстанції.

При цьому, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що висновки суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, ґрунтуються на сукупності зібраних у кримінальному провадженні доказів, у тому числі і тих, на які вказує в апеляційній скарзі прокурор, зазначені докази досліджені судом у повному обсязі, їм дана належна правова оцінка.

Крім того, апеляційний суд, перевіривши наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи та навівши в ухвалі відповідні висновки, підстав, передбачених ст. 409 КПК щодо скасування або зміни вироку суду першої інстанції, не встановив.

Так, предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції були доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, а саме:

- що висновки суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_2 ґрунтуються лише на показаннях самого ОСОБА_2, і що твердження ОСОБА_2, що він не мав права не підписувати державні акти на землю, спростовуються доказами, які містяться у провадженні;

- що висновки суду про відсутність у діях ОСОБА_2 суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 364, прямого умислу і корисливого мотиву є безпідставними;

- що місцевим судом належним чином не перевірено докази, надані органом досудового розслідування;

- що судом безпідставно не взято до уваги вимоги посадової інструкції начальника управління Держкомзему у м. Черкаси та Положення Держкомзему у м. Черкаси Черкаської області.

Наведені доводи апеляційної скарги прокурора є аналогічні доводам касаційної скарги прокурора, вказаним доводам апеляційний суд надав відповідну юридичну оцінку та з наведенням відповідних мотивів визнав їх безпідставними.

При цьому, апеляційний суд, перевіряючи доводи прокурора, які стосуються фактичних обставин кримінального провадження та оцінки доказів, в ухвалі зазначив, що показання обвинуваченого ОСОБА_2, надані у суді першої інстанції, прокурором не спростовані, підтверджуються матеріалами кримінального провадження, які досліджені судом першої інстанції, та показаннями свідків, які були безпосередньо допитані судом першої інстанції, а також, за клопотанням прокурора, повторно і апеляційним судом.

Також апеляційний суд зазначив, що на час підписання ОСОБА_2 державних актів на право власності на земельні ділянки рішення Черкаської міської ради № 4-1056 від 09.04.2009 р. (яке скасовано лише 10.06.2010 р.) було чинним та обов'язковим до виконання, відповідно до вимог ст. 144 Конституції України, державні акти відповідали вимогам інструкції про їх заповнення і для їх підписання начальником управління Держкомзему встановлювався строк - 5 днів. Крім того, під час розгляду питання Черкаською міською радою 09.04.2009 р. про передачу земельних ділянок у власність був присутній прокурор м. Черкаси і заперечень щодо передачі земельних ділянок не висловлювалось.

Поряд з цим, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного визнання судом першої інстанції неспроможними окремих доказів, а саме, протоколу огляду карти від 24.05.2010 року, висновку державної інспекції сільського господарства від 06.09.2013 р., листа Державного управління охорони навколишнього середовища від 20.01.2010 р., апеляційний суд вказав, що наведені докази підтверджують факт порушень вимог законодавства України, які були допущені службовими особами виконавчого комітету Черкаської міської ради при розгляді питання про передачу земельних ділянок у власність на сесії ради при прийнятті рішення органом місцевого самоврядування. По вказаному факту було порушено кримінальне провадження, яке в подальшому було закрито за відсутності в діях службових осіб складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК. При цьому апеляційний суд зауважив, що органом досудового розслідування суду першої інстанції не було надано жодного беззаперечного доказу на підтвердження вини ОСОБА_2.

Також апеляційним судом наведені відповідні мотиви, які стосуються перевірки доводів апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованого залишення поза увагою судом першої інстанції вимог посадової інструкції начальника Держкомзему у м. Черкаси та Положення про управління Держкомзему в м. Черкаси. Так, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що судовий розгляд відповідно до вимог ст. 337 КПК проводиться в межах висунутого обвинувачення. Обвинувачення ОСОБА_2 щодо невиконання ним п.1.5, 2.23 зазначеної посадової інструкції не висувалось, а тому доводи апеляційної скарги прокурора є безпідставними.

Поряд з цим, апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, які, у тому числі, аналогічні доводам касаційної скарги, щодо істотних порушень судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, в ухвалі обґрунтовано зазначив, що вказані твердження є безпідставними, оскільки в апеляційній скарзі прокурора не наведено жодного порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, а також не встановлено таких порушень і судом апеляційної інстанції.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано виключив з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання на те, що "підозра, оголошена ОСОБА_2, є недоведеною і об'єктивно ця підозра в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження".

Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги прокурора щодо незаконності вироку суду першої інстанції є безпідставними.

Поряд з цим, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що апеляційним судом при розгляді зазначеного кримінального провадження дотримано вимоги ч. 2 ст. 439 КПК і виконано вказівки суду касаційної інстанції, викладені в ухвалі від 26 листопада 2015 року, відповідно до яких суд апеляційної інстанції повинен був перевірити всі вимоги, наведені в апеляційній скарзі прокурора, зокрема і ті, які стосуються посадової інструкції начальника Держкомзему у м. Черкаси та Положення про управління Держкомзему в м. Черкаси, безпосередньо дослідити докази у кримінальному провадженні, та дотриматися належної процедури судового розгляду, з врахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК (4651-17) .

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На думку колегії суддів суду касаційної інстанції, доводи апеляційної скарги прокурора апеляційним судом перевірені належним чином з наведенням в ухвалі відповідної правової оцінки.

Поряд з цим, касаційна скарга прокурора не містить доводів щодо незаконності висновків апеляційного суду, які наведені в ухвалі за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора і стосуються встановлених судом першої інстанції обставин.

Виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції, перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, вважає висновки апеляційного суду законними, обґрунтованими і вмотивованими.

За таких обставин, доводи касаційної скарги прокурора щодо незаконності ухвали апеляційного суду не є слушними.

Також є безпідставними і твердження прокурора щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність. Відповідного обґрунтування, з огляду на положення ст. 413 КПК, касаційна скарга прокурора не містить.