розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12015040350000910 за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року щодо ОСОБА_6,

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, не судиму, засуджено:

- за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

Ухвалено стягнути із засудженої ОСОБА_6 на відшкодування матеріальної шкоди на користь:

- ОСОБА_7 30 899 грн 42 коп;

- ОСОБА_8 48 127 грн 66 коп..

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винною і засуджено за те, що вона за обставин, викладених у вироку, приблизно о 14.05 год. 28 травня 2015 року, прибираючи в кімнаті будинку домоволодіння АДРЕСА_1, таємно викрала з тумбочки належні ОСОБА_7 1000 грн, а також приблизно о 14.25 год. 02 червня, приблизно о 16.30 год. 03 червня та приблизно об 11.00 год. 05 червня 2015 року, прибираючи в кухні будинку домоволодіння АДРЕСА_2, повторно таємно викрала з кухонної витяжки відповідно 400, 1000 та 2000 грн, належні ОСОБА_8

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільних позовів та призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи цивільні позови потерпілих, безпідставно стягнув на їх користь із засудженої суми коштів, які значно перевищують суму завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди, незважаючи на те, що в кримінальному провадженні не підлягають розгляду позови, які не випливають з пред'явленого обвинувачення. Апеляційний суд вказані порушення не усунув, необґрунтовано зазначивши в ухвалі про неможливість оскарження прокурором рішення місцевого суду в частині вирішення цивільних позовів потерпілих, якщо це фактично погіршує їх правове становище.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які її засуджено, та кваліфікація її дій у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо необґрунтованості судових рішень у частині вирішення цивільних позовів потерпілих підлягають задоволенню.

Положенням п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно з ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України суд, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

При цьому суд зобов'язаний усебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Як убачається з матеріалів провадження, потерпілі заявили цивільні позови про стягнення з ОСОБА_6 сум відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди, а саме: ОСОБА_7 у розмірі 700 дол. США (у гривневому еквіваленті) та 13 000 грн, а ОСОБА_8 - у розмірі 3000 дол. США (у гривневому еквіваленті) та 30 000 грн.

При цьому органами досудового розслідування було встановлено і це підтверджено вироком суду, що кримінальним правопорушенням потерпілій ОСОБА_7 завдано матеріальної шкоди на загальну суму 1000 грн, а потерпілій ОСОБА_8 - на загальну суму 3400 грн (з яких відшкодовано шляхом повернення викраденого майна 2000 грн). Інших даних щодо розміру завданої вчиненим ОСОБА_6 злочином матеріальної шкоди матеріали провадження не містять.

Задовольнивши позов ОСОБА_7 повністю та стягнувши на її користь з ОСОБА_6 30 899 грн 42 коп. матеріальної шкоди, а також частково задовольнивши позов ОСОБА_8 та стягнувши із засудженої на користь позивача 48 127 грн 66 коп. матеріальної шкоди, у порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України місцевий суд у своєму вироку належним чином не навів підстави прийнятого рішення, зокрема, не навів доказів, що підтверджують заподіяння шкоди саме на вказані суми.

Прокурор оскаржив цей вирок в апеляційному порядку, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме на його необґрунтованість в частині вирішення цивільних позовів.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, дійшов невірного висновку про неможливість оскарження прокурором вказаного судового рішення в частині вирішення цивільних позовів з викладених останнім підстав, при цьому помилки суду першої інстанції не виправив і залишив вирок місцевого суду без зміни.

Крім того, апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляцію прокурора, усупереч вимогам ст. 419 КПК України належним чином не мотивував своєї ухвали, не навів ґрунтовного аналізу доводів поданої апеляції, не співставив наявні у провадженні докази, не надав відповіді на посилання апелянта щодо неправильного вирішення цивільних позовів, а щодо правильності висновків суду першої інстанції обмежився загальними фразами.

Враховуючи викладене, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити. Вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати в частині вирішення цивільних позовів через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які могли перешкодити судам повно та всебічно розглянути справу і ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення.

Під час нового судового розгляду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі докази по справі, перевірити доводи апеляції та касаційної скарги і відповідно до встановленого, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільних позовів скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.