розглянув 4 квітня 2017 року в м. Києві кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 6 квітня 2016 року,

Вищезазначеною ухвалою апеляційного суду залишено без зміни Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2016 року, якою задоволено клопотання адвоката Грицюка В.В. та звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання, призначеного вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2011, зміненого ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.03.2012 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013, умовно-достроково на невідбуту частину покарання - 1 рік 11 місяців 8 днів (далі - УДЗ).

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вказану ухвалу Апеляційного суду Київської області та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурора адвокат Грицюк В.В. просить залишити її без задоволення, як необґрунтовану.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав скаргу прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів визнає її такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду має бути зазначено встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, положення закону, яким він керувався.

Цих вимог закону апеляційний суд, при постановленні ухвали в даній справі, не дотримався.

Так, в апеляційній скарзі прокурор вказував, що згідно довідки бухгалтерії Бориспільської виправної колонії № 119 засуджений ОСОБА_2 відпрацював в липні та серпні 2012 року по 22 дні у кожному місяці, але відповідно до медичної довідки, яка також міститься в матеріалах провадження, 13.06.2012 вказаний засуджений був госпіталізований і перебував на лікуванні у медичній частині колонії з 13.06.2012 по 09.07.2012 та з 11.07.2012 по 26.08.2012.

Апеляційний суд належним чином не перевірив даний довід прокурора та не усунув вказані істотні суперечності, оскільки обмежився лише допитом начальника медичної частини Бориспільської ВК № 119, який показав, що засуджений нібито мав можливість виходити, але йому нічого не відомо про роботу ОСОБА_2 під час госпіталізації.

Стверджуючи, що рішення про УДЗ ОСОБА_2 ґрунтується на вищезазначених сфальсифікованих офіційних документах про роботу останнього у вказаний період, прокурор надав апеляційному суду витяг від 04.04.2016 про внесення відомостей до ЄРДР за № 42016111100000114 про кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, щодо посадових осіб Бориспільської виправної колонії № 119 за фактом внесення завідомо недостовірних даних до офіційних документів про облік робочого часу вказаного засудженого.

Апеляційний суд залишив поза оцінкою як вказаний довід прокурора, так і доданий до матеріалів провадження витяг з ЄРДР.

Також поза оцінкою апеляційною суду залишилось те, що в матеріалах провадження міститься подання начальника Бориспільської виправної колонії № 119 на ім'я головиБориспільського міськрайонного суду Київської області, подане на підставі клопотання голови спостережної комісії, про умовно дострокове звільнення ОСОБА_2 від подальшого відбування покарання на підставі положень ст. 81 КК України, яке не зареєстровано, не розподілено судді на розгляд та не розглянуто у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку.

За вказаних обставин колегія суддів визнає оскаржену ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Вказане порушення кримінального процесуального закону є, відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України, істотним, оскільки могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Твердження захисника Грицюка В.В. про те, що усупереч вимогам ст. 424 КПК України суд відкрив дане касаційне провадження помилково, оскільки оскаржене прокурором судове рішення не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, є необґрунтованим зважаючи на наступне.

Посилання захисника на ухвалу колегії суддів ВССУ від 18.06.2015 (справа № 5-3433ск15), якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою захисника Грицюка В.В. на ухвалу судді-доповідача Апеляційного суду Київської області від 25.05.2015 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2, не може бути взято до уваги, оскільки вказане рішення судді-доповідача апеляційного суду було постановлено при вирішенні іншого питання у кримінальному провадженні з перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

При цьому виконання постановленого щодо ОСОБА_2 вироку продовжувалось, оскільки вищезазначеним рішенням судді-доповідача апеляційного суду було повернуто заяву захисника Грицюка В.В. про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Апеляційного суду Київської області від 24.06.2014, якою скасовано ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Киівської області від 03.06.2014 про звільнення ОСОБА_2 від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі за хворобою та постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у такому звільненні тощо.

Отже, вказане рішення судді-доповідача апеляційного суду від 25.05.2015 не перешкоджало подальшому відбуванню покарання.

За вказаних обставин колегія суддів ВССУ, як вбачається з наданої захисником копії рішення від 18.06.2015, дійшла висновку про те, що ухвала судді-доповідача апеляційного суду про повернення заяви адвоката Грицюка В.В. не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.

Що ж стосується оскарженої прокурором ухвали Апеляційного суду Київської області від 6 квітня 2016 року, то внаслідок її постановлення виконання вироку щодо ОСОБА_2 в частині позбавлення волі припинилось.

Отже, оскаржене рішення перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.

Такий висновок ґрунтується й на змістові п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України про те, що кримінальним провадженням є зокрема й процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Вказані процесуальні дії вчиняються й на стадії виконання вироку, яка, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 та розділу VIII КПК України (4651-17) у їх взаємозв'язку, є невід'ємною частиною кримінального провадження.

Необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є і заперечення захисника в частині того, що прокурор, який брав участь у розгляді провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, не є суб'єктом оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Оскільки в даному провадженні касаційний суд не ухвалює остаточне рішення, то інші доводи прокурора підлягають оцінці при новому розгляді у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, суд

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 6 квітня 2016 року щодо ОСОБА_2 скасувати, призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.