розглянувши в судовому засіданні у м. Києві матеріали провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 05 липня 2016 року у справі за його клопотанням про відновлення строку на апеляційне оскарження вироку Військового суду Черкаського гарнізону від 10 лютого 2000 року,

Вироком військового суду Черкаського гарнізону від 10 лютого 2000 року, ОСОБА_5 засуджено за п. б ст. 254-2 КК (в ред. Закону 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Згідно ст. 46-1 КК цього ж кодексу відстрочено виконання вироку щодо ОСОБА_5 на 1 рік, зі сплатою штрафу в розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 березня 2016 року ОСОБА_6 відмовлено у відновленні строку на апеляційне оскарження вказаного вироку суду та визнано його апеляцію такою, що не підлягає розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 05 липня 2016 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з порушенням кримінально-процесуального закону. Вказує на те, що суди безпідставно не визнали поважною причину пропуску ним строку на апеляційне оскарження вироку військового суду Черкаського гарнізону від 10 лютого 2000 року і, у такий спосіб, обмежили йому доступ до правосуддя гарантований Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Наполягає, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними, оскільки обставини, які виключають його винуватість у вчиненні злочину за вказаним вироком, стали відомі йому лише у 2012 році, а саме - з висновку експертного дослідження Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України № 056/124 від 12 жовтня 2012 року. Крім того, в обґрунтування своєї позиції наводить рішення Європейського суду з прав людини в окремих справах.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК 1960 року апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Згідно з ч.ч. 2 та 4 ст. 353 КПК 1960 року у разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок, про відновлення пропущеного строку. За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, постанову, якою відновляє пропущений строк або відмовляє у його відновленні і визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду.

Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки ОСОБА_5 було відомо з 2000 року про постановлений відносного нього військовим судом гарнізону вирок, а в кінці 2012 року він дізнався про висновок експертного дослідження, який, на його думку, підтверджує його невинуватість, то за таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок, що навіть з урахуванням подання ним у 2013 році заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, строк на подачу апеляційної скарги все рівно значно пропущений. При цьому у клопотанні не наведено переконливих підстав для поновлення вказаного строку.

Крім того, на підставі ст. 46-1 КК (в ред. Закону 1960 року) виконання вироку щодо ОСОБА_5 було відстрочено на 1 рік, зі сплатою штрафу в розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, в зв'язку з чим він не перебував під вартою та безперешкодно міг використати всі свої процесуальні права.

У рішенні у справі "Устименко проти України" від 06 червня 2015 року Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Крім того, Європейський суд звернув увагу на те, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності і суди повинні його обґрунтовувати (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року).

За таких обставин, враховуючи, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним і воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки потребує державного регулювання, колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, викладеною у їх рішеннях.

До того ж, як вбачається з матеріалів касаційного провадження, вирок військового суду Черкаського гарнізону від 10 лютого 2000 року щодо ОСОБА_5, який не набрав законної сили, за скаргою останнього вже переглядався 29 серпня 2000 року військовим судом Центрального регіону України і був залишений без зміни. Передбачена на той час ревізія судових рішень, які не набрали законної сили, мала назву "касаційний розгляд", що за діючим КПК (4651-17) відповідає апеляційній процедурі. Таким чином, ОСОБА_5 фактично використав своє право на оскарження вказаного вироку.

У зв'язку з наведеним, оскаржувані судові рішення, є законними та обґрунтованими, а підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою зміну чи скасування судових рішень при перевірці матеріалів справи не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 05 липня 2016 року у справі за клопотанням ОСОБА_5 про відновлення строку на апеляційне оскарження вироку військового суду Черкаського гарнізону від 10 лютого 2000 року щодо нього залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_5 - без задоволення.