розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 23 березня 2017 року касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2016 рокуу кримінальному провадженні щодо засудженої

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянки України, не судимої,

за участю прокурора Ткачук Г.В.,

У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу про скасування вироку апеляційного суду із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. При обґрунтуванні вироку апеляційного суду, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, наведено показання ряду свідків, жоден з яких не допитувався в апеляційному суді, чим порушено принцип безпосередності дослідження доказів.

Вироком Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн. Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні злочину за таких обставин.

ОСОБА_2, за результатами проведення виборів сільського голови обрано сільською головою Зеленополянської сільської ради Поліського району Київської області з 16 листопада 2010 року, із присвоєнням в подальшому 7 рангу посадової особи місцевого самоврядування. З огляду на перелік покладених на неї обов'язківсільського голови, встановлений ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вона здійснювала функції представника влади та виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції. Відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України та з урахуванням примітки 1 до статті 364 КК України являлась службовою особою.

03 березня 2015 року до Зеленополянської сільської ради Поліського району Київської області надійшло звернення директора ТОВ "Дружба-М" ОСОБА_3 щодо надання погодження на оренду невитребуваних земельних часток (паїв), які знаходяться на території Зеленополянської сільської ради Поліського району Київської області, за межами населеного пункту.

09 квітня 2015 року ОСОБА_2, обіймаючи посаду сільського голови, будучи службовою особою, знаходячись в приміщенні сільської ради по вул. Шевченка, 1, с. Зелена Поляна Поліського району Київської області, діючи в інтересах ТОВ "Дружба-М", з метою прискорення питання укладення договору оренди невитребуваних паїв, достовірно знаючи, що 09 квітня 2015 року засідання депутатів та 91 сесії сільської ради VI не відбувалось, склала та видала, шляхом підписання і проставляння відтиску гербової печатки сільської ради, завідомо неправдиві офіційні документи, а саме: рішення Зеленополянської сільської ради Поліського району Київської області № 292-91-VI від 09 квітня 2015 року "Про погодження надання в оренду ТОВ "Дружба-М" невитребуваних земельних часток (паїв)", список зі складу невитребуваних непереоформлених земельних часток (паїв), які пропонуються для передачі в оренду ТОВ "Дружба-М" строком на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Зеленополянської сільської ради та клопотання до виконуючого обов'язки голови Поліської районної державної адміністрації № 1.10.1/44 від 09 квітня 2015 року про надання дозволу укласти договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв) ТОВ "Дружба-М", загальною площею 157,6900 га.

В подальшому, 10 квітня 2015 року, ОСОБА_2, продовжуючи свої протиправні, умисні дії, передала вказані документи директору товариства для подальшого подання до в.о. голови Поліської РДА з метою одержання розпорядження про надання дозволу на оренду невитребуваних земельних часток (паїв).

15 квітня 2015 року в.о. голови Поліської РДА, на підставі поданих 10 квітня 2015 року підробних документів, видав розпорядження № 86-Д, відповідно до якого ТОВ "Дружба-М" надано в оренду земельні ділянки (паї), площею 157,6900 га, в кількості 131 пай, а сільського голову Зеленополянської сільської ради уповноважено укласти відповідний договір і провести його державну реєстрацію.

Вироком Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу захисника Шевченка В.І., який діяв в інтересах засудженої ОСОБА_2, залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задоволено. Вирок суду від 21 грудня 2015 року щодо засудженої ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасовано і ухвалено в цій частині новий вирок. Прийнято рішення вважати засудженою ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків в органах місцевого самоврядування строком на три роки. В решті вирок суду залишено без зміни.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року замінено покарання, призначене вказаним вироком Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2016 року, у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків в органах місцевого самоврядування строком на три роки, на громадські роботи тривалістю 200 годин з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків в органах місцевого самоврядування строком на три роки.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, перевіривши матеріали провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Висновки суду про винуватість у вчиненні злочину, за який засуджено ОСОБА_2, у касаційній скарзі не оспорюються, як і кваліфікація дій останньої за ч. 1 ст. 366 КК України та вид і розмір призначеного покарання.

Доводи касаційної скарги прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є небезпідставними.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.

Як встановлено у частині 1 статті 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Недотримання засад безпосередності призвело до порушення й інших засад кримінального провадження - презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, в апеляційній скарзі захисника до суду апеляційної інстанції ставилась вимога про скасування вироку суду щодо ОСОБА_2 із закриттям кримінального провадження у зв'язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримати.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, без проведення судового слідства, вдався до оцінки доказів, зокрема, спростовуючи твердження апеляційної скарги захисника та водночас погоджуючись із висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, навів зміст показань 12 свідків, жоден з яких не був допитаний в апеляційному суді та показання яких саме заперечувались захисником засудженої і наголошувалось з приводу суперечностей в них.

Отже, апеляційний суд, досліджуючи обставини кримінального провадження, використав неперевірені докази, тобто врахував показання безпосередньо незаслуханих свідків, чим позбавив сторону захисту на їх оспорення, що у наслідку призвело до позбавлення можливості скористатися справедливим судом.

Наголошується й в рішеннях Європейського суду з прав людини на неприпустимості недотримання права засудженої особи на заперечення показань свідків обвинувачення як під час надання показань останніми, так і пізніше, що передбачено у пунктах 1 та 3(d) статті 6 (Право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (у рішеннях "Жуковський проти України", "Ван Мехелен та інші проти Нідерландів", "Люді проти Швейцарії", "A.L. проти Фінляндії").

Викладені у даній ухвалі касаційного суду підстави до скасування вироку апеляційного суду також відповідають правовій позиції Верховного Суду України, наведеній у постанові від 21 січня 2016 року (№ 5-249кс15).

Враховуючи викладене, вирок суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в апеляційному суді, під час проведення якого суду слід повною мірою перевірити доводи поданих апеляційних скарг, із урахуванням наведеного в даній ухвалі, та за результатом чого постановити законне судове рішення, мотивоване належним чином.