головуючого Пузиревського Є. Б., суддів: Крещенка А. М., Леона О. І., при секретарі судового засідання за участю прокурора Бражнику М. В., Опанасюка О. В.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12015110230000454 за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Київської області від 19 квітня 2016 року,

Вироком Обухівського районного суду Київської області від 17 вересня 2015 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше судиму вироком цього ж суду від 28.01.2015 р. за ч. 1 ст. 309, ст. 75 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України вирок Обухівського районного суду Київської області від 28 січня 2015 року ухвалено виконувати самостійно.

Ухвалено стягнути із засудженої ОСОБА_6 на користь держави 368 грн 28 коп. витрат на проведення експертизи.

Вироком Апеляційного суду Київської області від 19 квітня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 в частині призначеного їй покарання скасовано та засуджено її за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст.ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винною і засуджено за те, що вона за обставин, викладених у вироку, приблизно о 19.00 год. 24 квітня 2015 року в маршрутному таксі № 5 на зупинці "Центр" у м. Обухові Київської області шляхом обману заволоділа належним ОСОБА_7 мобільним телефоном "Samsung" вартістю 473 грн 33 коп.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд призначив їй занадто суворе покарання і справедливим для неї є покарання у виді штрафу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який її засуджено, та кваліфікація її дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Посилання засудженої на суворість призначеного їй вироком апеляційного суду покарання, є непереконливими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно з ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст. ст. 71, 72 КК України.

За правилами ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Відповідно до п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , при застосуванні правил ст. 71 КК судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.

У разі, коли особа була засуджена до арешту або позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 104 КК) або була звільнена від відбування покарання умовно-достроково (статті 81, 107 КК) і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов'язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м'які види покарання.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі, апеляційний суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином невеликої тяжкості, конкретні обставини провадження, особу винної, яка визнала вину, однак раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком, під час якого вчинила новий злочин. За таких умов апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про м'якість призначеного судом першої інстанції покарання у виді штрафу та необхідність призначення більш суворого виду покарання, передбаченого санкцією частини статті, за якою її визнано винною.

Також суд правильно призначив ОСОБА_6 покарання на підставі статей 71, 72 КК України за сукупністю вироків.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим та таким, що повною мірою відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Враховуючи конкретні обставини провадження, а також те, що ОСОБА_6, будучі засудженою до покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком, вчинила новий злочин, колегія суддів не знаходить підстав для пом'якшення призначеного вироком апеляційного суду покарання, про що порушується питання в касаційній скарзі засудженої.

Оскільки в касаційній скарзі засудженої ОСОБА_6 не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного їй покарання, то скарга задоволенню не підлягає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Київської області від 19 квітня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а її касаційну скаргу - без задоволення.