Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів: Орлянської В.І. та Суржка А.В.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який приймав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 2 грудня 2016 року,

вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 червня 2016 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, такий, що судимості не мав, засуджений за частиною 2 статті 286 КК України на 3 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 частини 1 статті 76 цього Кодексу.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 2 грудня 2016 року вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 червня 2016 року залишено без зміни.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор не погоджується з ухвалою суду апеляційної інстанції, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 2 статті 427 КПК України у касаційній скарзі, окрім іншого, наводяться обґрунтування вимог щодо незаконності чи необґрунтованості судових рішень з урахуванням підстав для їх скасування або зміни судом касаційної інстанції, визначених у статті 438 КПК України, а також зазначаються вимоги до суду касаційної інстанції, які б узгоджувалися зі статтею 436 КПК України.

Однак, вказаних вимог кримінального процесуального закону прокурор не дотримався.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор в обґрунтування своєї позиції вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 419 КПК України, однак посилається лише на перелічені в ухвалі апеляційного суду доводи, щодо залишення вироку районного суду без змін, що і вказує в своїй касаційній скарзі.

До того ж, прокурор, окрім іншого, вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме про застосування районним судом до засудженого положень статей 75, 76 КК України, однак не наводить доводів, такої позиції з урахуванням підстав щодо звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Також, прокурор вказуючи на суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, не наводить належних обґрунтувань, які могли б вплинути на правильність та законність оскаржуваного судового рішення.

Крім того, прокурор у мотивувальній частині скарги вказує на невмотивованість ухвали суду апеляційної інстанції щодо залишення без зміни вироку районного суду в частині додаткового покарання. Між тим, прокурором не зазначено жодних мотивів, які унеможливлювали суд апеляційної інстанції прийняти саме таке рішення.

Таким чином, недодержання прокурором вимог, передбачених статтею 427 КПК України, є підставою для залишення його касаційної скарги без руху.

На підставі викладеного та керуючись частиною 1 статті 429 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який приймав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 2 грудня 2016 року щодо засудженого ОСОБА_1, залишити без руху, надавши йому триденний строк для усунення недоліків з дня отримання ним ухвали.