переглянула в судовому засіданні ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 11 серпня 2016 року за касаційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області щодо ОСОБА_1

Вироком Старосинявського районного суду Хмельницької області від 16 травня 2016 року, залишеним без зміни судом апеляційної інстанції, засуджено:

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Луківці, Вижницького району, Чернівецькоїобласті, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого,

за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 квітня 2016 року у виді 160 годин громадських робіт, більш суворим за цим вироком, у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3 ст. 76 КК.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він, 03 березня 2016 року, приблизно о 09.00 год., перебуваючи в с. Карпівці Старосинявського району Хмельницької області, з метою продажу церковної атрибутики, з дозволу власниці зайшов до житлового будинку ОСОБА_2, яка проживає по АДРЕСА_2. Перебуваючи в будинку, ОСОБА_1 побачив на столі грошові кошти, та скориставшись тим, що ОСОБА_2 вийшла до іншої кімнати, умисно, таємно, повторно викрав зазначені грошові кошти в сумі 5000 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Своє прохання обґрунтовує тим, що призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК не повною мірою відповідає особі засудженого та тяжкості злочину. Звертає увагу на те, що засуджений скоїв злочин середньої тяжкості, раніше судимий. Вказує, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки всім доводам апеляційної скарги прокурора. Стверджує, що суд при визначенні покарання безпідставно застосував ч. 4 ст. 70 КК.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав доводи касаційної скарги прокурора в частині неправильного застосування ч. 4 ст. 70 КК та неправильно призначеного у мінімальному розмірі іспитового строку у зв'язку з чим просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК та кваліфікацію дій за цим законом, прокурор у касаційній скарзі не оспорює.

Доводи прокурора про неправильне застосування судом положень ч. 4 ст. 70 КК при призначенні засудженому покарання не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КК якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, призначення покарання відбувається за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті.

Зазначених вимог закону судом було дотримано.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 квітня 2016 року ОСОБА_1 було визнано винним за ч. 1 ст. 190 КК та призначено покарання у виді 160 годин громадських робіт.

Оскільки злочин за цим вироком вчинений до постановлення попереднього вироку, суд обґрунтовано застосував положення ч. 4 ст. 70 КК і призначив покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі, щодо м'якості призначеного засудженому покарання, через безпідставне застосування ст. 75 КК України, не є переконливими та не ґрунтуються на обставинах, наведених у вироку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів провадження, при вирішенні питання про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання суд повною мірою дотримався вимог зазначених законів.

Звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд, врахував тяжкість вчиненого злочину, обставини його скоєння, а також дані про його особу (добре характеризується за місцем проживання, має на утриманні п'ятеро неповнолітніх дітей, відсутність претензій з боку потерпілої). Обставинами, що пом'якшують покарання, судом обґрунтовано визнано щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди. Обставина, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Врахувавши наведене, районний суд дійшов вірного висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та правильно застосував щодо нього положення ст. 75 КК. При цьому, у відповідності до положень ч. 4 ст. 75 КК, суд правильно визначив йому мінімальний іспитовий строк - один рік.

Колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання є таким, що відповідає вимогам статей 65, 75 КК, та є необхіднім і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Вважати його невиправдано м'яким, як про це йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів підстав не знаходить.

Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляцією прокурора, ретельно перевірив викладені у ній доводи, за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, й обґрунтовано визнав їх безпідставними, навівши у своїй ухвалі докладні мотиви такого висновку.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

З огляду на наведене, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни або скасування судового рішення, не встановлено.

Керуючись статтями 433- 436 КПК, п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів