розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013180160000228 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Київського районного суду м. Полтави від 05 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2016 року щодо ОСОБА_7,

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 05 січня 2016 року

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого, засуджено за ст. 118 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_7 на користь держави 23 449 грн 38 коп. витрат на проведення експертиз.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, в червні 2013 року за допомогою ОСОБА_8 встановив місце проживання свого боржника ОСОБА_9, який тривалий час не повертав взяті на початку 2012 року в борг 20 000 доларів США, та 20 червня 2013 року прибув до будинку на АДРЕСА_1, де проживав ОСОБА_9

Зустрівшись біля зазначеного будинку, ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_7 поїхати на його автомобілі "KIASorento" реєстраційний номер НОМЕР_1 до банку в м. Полтаві, щоб зняти необхідну суму грошей, однак привіз ОСОБА_7 до лісопосадки поблизу с. Діброва Зінківського району Полтавської області, де між ними в салоні автомобіля виникла суперечка з приводу заборгованості. Під час суперечки ОСОБА_9 взяв ніж та хотів нанести ним удар ОСОБА_7, проте останній заблокував удар та забрав ніж, після чого потерпілий дістав інший ніж, на що ОСОБА_7 вдарив його вихопленим ножем в праве плече, а коли потерпілий намагався нанести удар другим ножем, перевищуючи межі необхідної оборони, наніс ОСОБА_9 два ушкодження ножем в шию, внаслідок чого останній помер.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України, необґрунтовано визнавши, що останній діяв з перевищенням меж необхідної оборони, а також не врахував, що засуджений, намагаючись приховати сліди злочину, спалив автомобіль потерпілого, втік з місця злочину та переховувався від правоохоронних органів у Російській Федерації. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, захисника, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження й підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд усебічно, повно та об'єктивно дослідив, правильно оцінив.

Доводи прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 є безпідставними.

Так, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується:

- показаннями самого засудженого ОСОБА_7, який як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій пояснив, що в червні 2013 року за допомогою ОСОБА_8 встановив місце проживання свого боржника ОСОБА_9, який тривалий час не повертав взяті на початку 2012 року в борг 20 000 доларів США, та 20 червня 2013 року прибув до будинку на АДРЕСА_1, де проживав ОСОБА_9

Зустрівшись біля зазначеного будинку, ОСОБА_9 запропонував йому поїхати на автомобілі "KIA Sorento" реєстраційнийномер НОМЕР_1 до банку в м. Полтаві, щоб зняти необхідну суму грошей, однак привіз його до лісопосадки поблизу с. Діброва Зінківського району Полтавської області, де між ними в салоні автомобіля виникла суперечка з приводу заборгованості. Під час суперечки ОСОБА_9 взяв ніж та хотів нанести ним удар йому, проте він заблокував удар та забрав ніж, після чого ОСОБА_9 дістав інший ніж, на що він вдарив того вихопленим ножем в праве плече, а коли потерпілий намагався нанести удар другим ножем, перевищуючи межі необхідної оборони, наніс ОСОБА_9 два ушкодження ножем в шию, внаслідок чого останній помер.

Пояснення ОСОБА_7 повністю співпадають з обставинами вчинення злочину, встановленими і викладеними у вироку місцевого суду і підтверджуються:

- показаннями потерпілої ОСОБА_10, яка в судовому засіданні пояснила, що 20 червня 2013 року її чоловік ОСОБА_9 зник разом із автомобілем;

- показаннями свідка ОСОБА_11, який у судовому засіданні підтвердив показання потерпілої ОСОБА_10;

- показаннями свідка ОСОБА_12, яка в судовому засіданні вказала на ОСОБА_7 як на особу, яка незадовго до вчинення злочину придбавала у неї в магазині декілька недорогих телефонів;

- показаннями експерта ОСОБА_13, який проводив судово-медичні експертизи і був присутнім при проведенні слідчого експерименту за участю засудженого, та в судовому засіданні підтвердив, що показання ОСОБА_7 відповідають тілесним ушкодженням потерпілого ОСОБА_9 по характеру колото-різаних ран, їх кількості, локалізації, найбільш вірогідному механізму заподіяння та утворення ушкоджень, що не протирічить термінам та обставинам, на які вказує ОСОБА_7

Ці показання та пояснення повністю узгоджуються між собою, є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, зазначеними в реєстрі матеріалів досудового розслідування, зокрема:

- інформацією про з'єднання кінцевого обладнання трьох телефонів з IMEI, придбаних ОСОБА_7 у ОСОБА_12, з прив'язкою до карти місцевості в географічно-територіальних місцях та в астрономічний період роботи, відповідно до якої ці телефони з 18 по 20 червня 2013 року працювали поблизу с. Стасі Диканського району та с. Діброва Зінківського району Полтавської області;

- даними протоколів огляду автомобіля "KIA Sorento", відповідно до яких виявлено та вилучено обгорілі залишки 5 розкладних ножів;

- даними висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якої смерть ОСОБА_9 насталаІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок сліпих проникаючих, колото-різаних ран правої бокової поверхні шиї з ушкодженням магістральних судин, що призвело до розвитку гострої масивної кровотечі з крововтратою, та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті останнього;

- даними висновку судової медико-криміналістичної експертизи, відповідно до якої всі ножові поранення ОСОБА_9 утворилися від колото-різаного предмету, який мав гостре лезо з однієї сторони і найбільшу ширину слідоутворюючої частини клинка на рівні близько 30 см;

- даними висновку додаткової судово-медичної експертизи, відповідно до якої покази ОСОБА_7, повідомлені та продемонстровані ним при проведенні слідчого експерименту, взагалі відповідають виявленим при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_9 тілесним ушкодженням по характеру колото-різаних ран, їх кількості, локалізації, найбільш вірогідному механізму заподіяння та утворення ушкоджень, що не протирічить терміну та обставинам, на які вказує ОСОБА_7;

- матеріалами щодо перетину ОСОБА_7 державного кордону, відповідно до яких останній 08.06.2013 року в'їхав на територію України, а 20.06.2013 року виїхав за її межі.

Твердження прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 та про необхідність кваліфікувати його дії за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, не ґрунтуються на матеріалах провадження та спростовуються наведеними доказами.

Суди, врахувавши, що в судових засіданнях як першої, так і апеляційної інстанцій ОСОБА_7 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, не визнавав, але давав показання, які загалом не протирічать обставинам справи, характеру, кількості та локалізації тілесних ушкоджень на трупі потерпілого ОСОБА_9 та не спростовуються ніякими показами свідків чи іншими доказами у провадженні, дійшли правильного висновку про вчинення ОСОБА_7 саме умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони. При цьому судові рішення обґрунтовано мотивовані тим, що ОСОБА_9, який вивіз засудженого за межі населеного пункту в лісопосадку, першим намагався вдарити ножем ОСОБА_7 в область грудної клітини і після того, як останній забрав у нього ніж, він не зупинився та, діставши другий ніж, продовжував намагатися спричинити шкоду ОСОБА_7, а також, враховуючи, що потерпілий був кремезним та сильним чоловіком високого зросту, все це давало засудженому право на необхідну оборону. Але ОСОБА_7, наносячи удари ножем в область шиї потерпілого, умисно вбив ОСОБА_9, перевищивши межі необхідної оборони.

Таким чином, винуватістьОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 118 КК України, повністю доведена і його дії кваліфіковані правильно.

Призначаючи покарання ОСОБА_7, суд, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є злочином невеликої тяжкості, особу винного, який позитивно характеризується, раніше не судимий, ніде офіційно не працює, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, відсутність обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також фактично зазначивши, але не врахувавши, що ОСОБА_7, намагаючись приховати сліди злочину, спалив автомобіль потерпілого, втік з місця злочину та переховувався від правоохоронних органів у Російській Федерації (на що посилається прокурор у касаційній скарзі), дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 максимального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його визнано винним.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Розглянувши за апеляцією прокурора матеріали провадження та детально їх вивчивши, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правильне встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та про правильність кваліфікації його дій, а також звернув увагу на докази, які спростовують доводи, викладені в апеляції.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судових рішень, у провадженні не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Вирок Київського районного суду м. Полтави від 05 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2016 року щодо ОСОБА_7залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, - без задоволення.