розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 29 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року у кримінальному провадженні № 12015220440001549 щодо останнього,

Зазначеним вироком:

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, уродженця с. Коробочкине,Чугуївського району Харківської області, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого: 23 грудня 2015 року Чугуївським міським судом Харківської області за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитом строком на 1 рік,

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 23.12.2015 року та визначено ОСОБА_2 остаточне покарання - 3 роки 5 місяців позбавлення волі.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області - задоволено, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - задоволено частково, а вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 29 червня 2016 року змінено.

Виключено із резолютивної частини вироку рішення суду про призначення ОСОБА_2 остаточного покарання за правилами ст. 71 КК України.

Постановлено вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 23 грудня 2015 року щодо ОСОБА_2 виконувати самостійно.

У решті вирок залишено без змін.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання, призначеного йому вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 29 червня 2016 року, строк попереднього ув'язнення з 29 червня 2016 року по 03 листопада 2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 20 листопада 2015 року, приблизно о 0.00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння у гостях у будинку за адресою: АДРЕСА_2., що належить ОСОБА_3, знаходячись в одній кімнаті з потерпілою та коли вона заснула, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, повторно, таємно вчинив крадіжку конвектору "Rondo" ЕСМТ 1500 w, який належить ОСОБА_3, ринкова вартість якого, з урахуванням зниження якості від зносу, становить 1045 грн.

26 листопада 2015 року, о 21.00 год., ОСОБА_2, перебуваючи знову у гостях у потерпілої ОСОБА_3 за вищевказаною адресою, у стані алкогольного сп'яніння, та коли ОСОБА_3 спала у іншій кімнаті, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, повторно, таємно скоїв крадіжку телевізора "DAEWOO" моделі КR134 FL, ринкова вартість якого з урахуванням зниження якості від зносу становить 700 грн., ТВ тюнер для телебачення Q SAT ST - 08, ринкова вартість якого з урахуванням зниження якості від зносу становить 382,85 грн., настільного електричного годиннику "Philips", моделі АJ 3400/12, ринкова вартість якого з урахуванням зниження якості від зносу, становить 569,05 грн., настільних аудіо колонок "Philips", моделі SPA 20/12, ринкова вартість яких з урахуванням зниження якості від зносу становить 236,55 грн., чим завдав потерпілій, матеріальну шкоду на загальну суму 2933,45 грн., після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Кримінальне провадження було розглянуто в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Зі змісту касаційної скарги захисника ОСОБА_1 вбачається, що він не оспорює правильність кваліфікації дій та доведеність винуватості ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК України, просить судові рішення змінити у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості та призначити останньому покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбуття покарання з випробуванням поклавши на нього обов'язки передбачені ст. 76 КК України.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_2 покарання за сукупності злочинів шляхом поглинання більш суворим менш суворого покарання, призначеного за вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 23.12.2015 року та остаточно призначити засудженому покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України звільнивши його від відбуття призначеного покарання, з іспитовим терміном із покладенням на ОСОБА_2 обов'язків передбачених ст. 76 КК України.

Як на підстави для прийняття такого рішення вказує, що судами під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_2 в повній мірі не враховано, що останній позитивно характеризується за місцем проживання, його особисте ставлення до скоєного, сприяння розкриттю злочину, характер правопорушення та незначний для потерпілої розмір викраденого, відшкодування шкоди та позицію потерпілої, наявність на утриманні родичів похилого віку.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання захисником порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного.

Так, суд касаційної інстанції, згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як вбачається з касаційної скарги захисника, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, за обставин, зазначених у вироку та кваліфікація його дій не оспорюються.

Що стосується доводів ОСОБА_1 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженому внаслідок суворості, то вони є не обґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання та призначаючи його ОСОБА_2 суд першої інстанції, як вбачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії середньої тяжкості, дані про його особу, який на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, за місцем попереднього мешкання характеризується негативно, малолітніх дітей на утриманні немає, не одружений, а також те, що він вчинив умисний корисливий злочин під час розгляду у цьому ж суді кримінального провадження відносно нього за таке саме кримінальне правопорушення.

Враховано і обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_2 - визнання вини, щире каяття, сприяння розкриттю злочинів, думку потерпілої про відсутність до засудженого претензій матеріального, морального характеру, та ту що його обтяжує - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_2 міським судом покарання у виді позбавлення волі, навіть з урахуванням усіх обставин, які на думку захисника пом'якшують призначене засудженому покарання, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Таке покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65, 66, 67 КК України, і підстав для його пом'якшення, як про це просить захисник у своїй скарзі, колегія суддів не вбачає.

В свою чергу, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за апеляційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_4 у порядку ст. 404 КПК України, не погодився з висновком міського суду в частині призначеного останньому остаточного покарання за правилами ст. 71 КК України та обґрунтовано змінив вирок суду першої інстанції на користь засудженого в цій частині.

Крім того, апеляційний суд правильно послався на роз'яснення п. 23 Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24.10.2003 року (v0007700-03) у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі ч.1 ст. 70 КК України остаточного покарання, виходячи з його виду та розміру. Коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинання, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Разом із тим, що стосується прохання захисника про призначення засудженому покарання із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України, то воно не підлягає до задоволенню з огляду на ч. 1 ст. 437 КПК України, оскільки це погіршує становище ОСОБА_2

В той же час, як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені у апеляційній скарзі захисника доводи які є аналогічні доводам касаційної скарги щодо суворості призначеного покарання, належним чином перевірені апеляційним судом і на них надано обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду є законною, вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України і касаційний суд погоджується з наведеними в ній висновками щодо неможливості пом'якшення покарання шляхом застосування положень ст. 75 КК України.

Касаційна скарга не містить мотивованих доводів щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність та про істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.

З урахуванням вищенаведеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_1 та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 29 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2016 року щодо останнього.