Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:[1]

головуючого Крижановського В.Я.,

суддів: Колесниченка В.М., Слинька С.С.,

при секретарі

судового засідання Асановій Є.С.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 02 березня 2017 року касаційну скаргу засудженого у кримінальному провадженні щодо нього -

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого, останній раз вироком

Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2012 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3

ст. 185 КК України, на підставі ст.ст. 70, 71 КК до остаточного покарання у виді позбавлення

волі на строк три роки шість місяців, ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2014 року невідбуте покарання у виді

позбавлення волі замінено на покарання у виді обмеження волі, ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 13 березня 2015 року

звільнений умовно-достроково на невідбутий строк покарання у виді обмеження волі на строк вісім місяців і дев'ять днів,

за участю:

прокурора Хейлик Н.М.,

засудженого ОСОБА_2,

У касаційній скарзі засуджений виклав вимогу про скасування судових рішень, постановлених щодо нього, із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, мотивувавши неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України через відсутність в його діях такої кваліфікуючої ознаки як "проникнення", оскільки сприймав службові приміщення як приміщення магазину. В доповненнях до касаційної скарги виклав вимогу про зміну судових рішень із звільненням від відбування покарання, застосувавши до нього положення акту амністії.

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2015 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком суду від 05 жовтня 2012 року та остаточно ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців. Вироком суду також вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.

01 квітня 2015 року, приблизно о 16 год. 30 хв., ОСОБА_2, будучи у стані алкогольного сп'яніння, зайшов до приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2", що по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3

В подальшому, ОСОБА_2, маючи намір на вчинення крадіжки, оглянув приміщення магазину та пройшов через службові приміщення, відчинив двері службового кабінету ОСОБА_3 та зайшов до нього, де скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, викрав два мобільних телефони, вартістю 300 грн кожний, які знаходились на столі у вказаному кабінеті, чим спричинив потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на вказану суму. Після чого, ОСОБА_2, сховавши мобільні телефони під одяг, вийшов зі службового кабінету та намагався зникнути з місця вчинення злочину, однак в торговельному відділі магазину був затриманий потерпілим ОСОБА_3, тобто не зміг закінчити злочин з причин, що не залежали від його волі.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2015 року вирок суду від 29 травня 2015 року щодо засудженого ОСОБА_2 в частині призначеного покарання змінено. Прийнято рішення вважати засудженим ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком суду від 05 жовтня 2012 року та остаточно ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки три місяці. В решті вирок суду залишено без зміни.

Заслухавши доповідь судді, засудженого, який підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити, скасувавши судові рішення із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Висновки суду про винуватість у вчиненні злочину, за який засуджено ОСОБА_2, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, встановлених судами, і у касаційній скарзі не оспорюються.

Твердження у касаційній скарзі засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації його дій за відсутності, на його думку, кваліфікуючої ознаки "проникнення", є безпідставними.

Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Апеляційним судом доводи апеляційної скарги засудженого, аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, перевірені повною мірою та спростовані з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Як вбачається з вироку суду та ухвали апеляційного суду, за результатами дослідження наявних доказів, беззаперечно встановлено судами, що можна відрізнити від торгових залів та ідентифікувати саме як службові приміщення - кабінети чи підсобні приміщення. На користь чого свідчить те, що службові приміщення відокремлені від торгових залів порогом та дверима, облаштовані столами, стільцями, стелажами з бухгалтерськими документами в папках. Також у кабінеті директора розташовані - диван, акваріум, телевізор, на стіні висять прапори тощо. Виходячи із вказаної обстановки, суди дійшли правильного висновку, що ОСОБА_2 не міг об'єктивно помилятись, що в момент вчинення злочину перебував у торговому відділі, тобто у місці загального доступу покупців, а телефони нібито знаходились на прилавку.

Вимога у скарзі засудженого про його звільнення від відбування покарання на підставі акту амністії не ґрунтується на вимогах закону, оскільки останній раз амністія оголошувалась Законом України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) , в подальшому і до часу постановлення цієї ухвали акт амністії не оголошувався, та положення вказаного Закону поширюються лише на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.

З огляду на те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого суд не вбачає.

Керуючись статтями 376, 434, 436, 438 КПК України, суд

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2015 року щодо засудженого ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Провадження за касаційною скаргою № 5-463км17

Категорія: ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України

Головуючий в суді першої інстанції: Примаченко В.О.

Доповідач в суді апеляційної інстанції: Миколюк О.В.

Доповідач в касаційній інстанції: Крижановський В.Я.