головуючого Франтовської Т.І., суддів: Орлянської В.І., Лагнюка М.М., при секретарі за участю прокурора Ходаківській А.Ю., Цигана Ю.В., розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12015140050001001, за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця Львівської області,Городоцького району, с. Переможне, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 9 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 березня 2016 року щодо нього,

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 9 грудня 2015 рокуОСОБА_6 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України та йому призначено покарання у виді 100 годин громадських робіт.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 березня 2016 рокувирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за те, що він 20 березня 2015 року, близько 20.00 год., перебуваючи на території об'єкта будівництва, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, вчинив замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку) шести металопластикових віконних рам, однієї металопластикової віконної рами із склопакетом та двох склопакетів, загальною вартістю 1450 грн., належних ОСОБА_7, однак свого злочинного умислу не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками міліції.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, вважає, що судами неправильно кваліфіковані його дії за ч. 1 ст. 185 КК України, оскільки вважає, що в його діях відсутній склад інкримінованого злочину. Крім того зазначає, що під час слідства не було встановлено власника майна, та вважає, що взяв речі, які лежали на смітнику. Просить скасувати судові рішення щодо нього, та закрити кримінальне провадження. Крім того зазначає про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Цигана Ю.В., який не підтримав касаційну скаргу засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України не підлягають.

При розгляді доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції.

Твердження засудженого ОСОБА_6 про відсутність у його діях складу інкримінованого злочину є безпідставними, оскільки протилежні висновки суду першої інстанції ґрунтуються, у відповідності до вимог ст. 370 КПК України, на об'єктивному з'ясуванні обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувачення, визнаного доведеним, докази, які суд дослідив у відповідності до вимог процесуального закону, а саме, показання самого засудженого ОСОБА_6, показання представника потерпілого ОСОБА_8, дані протоколу огляду предметів від 11 травня 2015 року, постанову про визнання предмету речовим доказом, висновок експерта № 438 від 5 травня 2015 року, показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Ці показання свідків узгоджуються між собою, підтверджуються матеріалами кримінального провадження. Дані, які б свідчили про бажання свідків обмовити підсудного судом першої інстанції не встановлено, а тому у суду не було підстав не довіряти цим показанням.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), а тому виходячи з встановлених судом фактичних обставин, дії засудженого ОСОБА_6 вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України.

Доводи касаційної скарги засудженого про те, що ОСОБА_8 не є потерпілим у даному провадженні на думку колегії суддів є необґрунтованими.

Так, доводи касаційної скарги засудженого про те, що не було встановлено власника майна, а тому вважає, що взяв речі, які лежали на смітнику, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження. У матеріалах провадження наявна копія довіреності (а.к.п. 29) відповідно до якої ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_8 бути представником по всім питанням, що стосуються майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_8 обґрунтовано було визнано представником потерпілого.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх допустимість.

При перевірці матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено зазначених у касаційній скарзі засудженого порушень вимог кримінального процесуального закону.

Даних, які б свідчили, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон, не виявлено.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання засудженому призначено з дотриманням загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, даних про його особу, характеру посягання та інших обставин, і є справедливим.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги засудженого і правильно визнав їх необґрунтованими. Усі наведені в апеляційній скарзі доводи, у тому числі й ті, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_6, належним чином перевірено і спростовано із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони підтверджуються матеріалами кримінального провадження та ґрунтуються на вимогах закону.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно та всебічно розглянути дане кримінальне провадження і постановити законні та обґрунтовані рішення, колегією суддів по справі не виявлено.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 9 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 березня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.