Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Марчук Н.О.,

суддів: Солодкова А.А., Широян Т.А.,

при секретарі Бражнику М.В.,

розглянувши кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020010005675, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 09 березня 2016 року,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.,

захисника ОСОБА_2,

У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись із ухваленими щодо ОСОБА_1 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на недопустимих доказах, зокрема, в їх основу покладені показання представника потерпілого, допитаного в якості свідка. Вказує на те, що судове провадження відбулось без участі потерпілого, а його інтереси представляв адвокат без відповідних повноважень. Також зазначає про те, що з його підзахисного суд безпідставно стягнув витрати за проведення експертних досліджень, оскільки матеріали провадження не містять доказів вартості таких досліджень, та відсутні речові докази. Апеляційний суд, в свою чергу, допустив неточності в своїй ухвалі та вказав у її вступній частині учасників провадження, які насправді не були присутні. Крім того, захисник зазначає, що його підзахисному призначено надмірно суворе покарання.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 09 березня 2016 року, ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому за цим законом покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 26 серпня 2015 року о 20.20 год., керуючи автомобілем марки "ДЕУ", державний номерний знак НОМЕР_1, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, рухаючись по проїзній частині вул. Порика у м. Вінниці, наближаючись до регульованого перехрестя вказаних вулиць, при виконанні повороту ліворуч не переконався, що даний маневр буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, порушив вимоги п.п. 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) та допустив зіткнення з мотоциклом "ZHEJIANG" під керуванням водія ОСОБА_3 В результаті даної ДТП водій ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримання скарги, пояснення прокурора, який заперечив проти скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України неповнота судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання захисник, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Разом із цим, згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та кваліфікацію його дій за даною нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Той факт, що засуджений ОСОБА_1 порушив правила безпеки дорожнього руху, що призвело до спричинення потерпілому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, підтверджується показаннями самого засудженого, представника потерпілого, даними, що містяться у протоколах огляду місця події, висновках експертиз.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх допустимість.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, зокрема те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, наявність обставин, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, тобто суд дотримався вимог ст.ст. 65- 67 КК України.

Крім того, доводи захисника були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції, як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час перегляду вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою захисника дотримався положень статей 404, 405, 407 КПК України та постановив рішення у відповідності до вимог ст. 419 цього Кодексу.

Разом із тим, колегія суддів уважає, що з вироку та ухвали необхідно виключити вказівку про призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки, оскільки з матеріалів провадження вбачається, що постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2015 року останнього позбавлено такого права строком на чотири роки за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

В порядку ст. 433 КПК України вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 09 березня 2016 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Виключити з цих судових рішень вказівку про призначення додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.