за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року,

за участю прокурора Жукова О.В.,

засудженого ОСОБА_1,

У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись із ухваленими щодо ОСОБА_1 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на недопустимих доказах, зокрема, на показаннях засудженого, наданих ним на стадії досудового розслідування. При цьому суд не взяв до уваги порушення права на захист ОСОБА_1 під час проведення слідчих дій та належним чином не перевірив заяви його підзахисного про тиск на нього з боку правоохоронних органів.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено:

- за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців;

- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання - позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань за сукупністю злочинів, за вироком Заводського райсуду м. Миколаєва від 03 червня 2015 року та за даним вироком, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 28 лютого 2015 року близько 22.00 год., знаходячись біля будинку № 18 по пров. Глухому у м. Миколаєві, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з ОСОБА_3, наніс йому дерев'яною палицею удар в потилицю, заподіявши останньому тяжких тілесних ушкоджень. Після чого він, діючи повторно, таємно викрав належні ОСОБА_3 телефон "Nokia 5228" вартістю 1 166 грн, грошові кошти в сумі 16 858 грн, дві банківські карти "ПриватБанк" та банківську карту "Ощадбанк", які матеріальної цінності не становлять, заподіявши матеріальну шкоду в розмірі 18 024 грн.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримання скарги, пояснення прокурора із запереченнями проти скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема: короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; встановлені судом першої інстанції обставини; встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Цих вимог кримінального закону суд апеляційної інстанції не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений та його захисник, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подали апеляційні скарги, в яких, із наведенням відповідних обґрунтувань, просили його скасувати.

При цьому засуджений та захисник вказували на те, що ОСОБА_4 обмовив себе під тиском працівників правоохоронного органу, а суд першої інстанції належним чином ці обставини не перевірив і не спростував, більш того, всупереч вимогам закону врахував показання обвинуваченого, надані ним під час досудового слідства без участі захисника.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційні скарги засудженого та захисника без задоволення, коротко зазначив в ухвалі зміст викладених доводів, при цьому належним чином їх не перевірив, не навів переконливих мотивів для їх спростування, не зазначив обґрунтованих підстав, через які залишив їх без уваги.

Також суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив скарги апелянтів щодо фізичного й психологічного тиску на ОСОБА_4 з боку правоохоронних органів та ненадання обвинуваченому після затримання правової допомоги.

Наведене свідчить про те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд має врахувати наведене в цій ухвалі, перевірити належним чином усі доводи, зазначені в апеляційних скаргах, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.