розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого, останнього разу 01 серпня 2007 року Печерським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі

визнано невинуватим у пред'явленому за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України обвинуваченні та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він 23 січня 2014 року, перебуваючи з 11.00 год. в квартирі АДРЕСА_2, разом з ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вживали спиртні напої.

Цього ж дня приблизно о 13.30 год., коли всі вони разом спускалися по сходах вниз, побачили між третім і другим поверхами на міжсходинковій площадці раніше наглядно знайомого ОСОБА_2 ОСОБА_6, котрий тримав в руках мобільний телефон. При цьому першими спускалися сходами ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а за ними йшли ОСОБА_2 і ОСОБА_4 Їм здалося, що ОСОБА_6 тримає в руках медичний шприц. Будучи обурений такими діями ОСОБА_6, ОСОБА_5 одразу підійшов до нього та штовхнув у спину, в результаті чого між ними виник словесний конфлікт, який переріс у бійку. Пробачивши таке, будучи обуреним діями ОСОБА_6, у ОСОБА_2 раптово виникла неприязнь і він вирішив позбавити останнього життя.

Реалізуючи цей умисел, ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вийняв з куртки предмет схожий на ніж, та, утримуючи його в лівій руці, став хаотично наносити з розмаху цим предметом удари ( більше 16) у життєво важливі органи потерпілого (в голову, шию та грудну клітину), заподіявши тілесні ушкодження у виді множинних колото-різаних ран голови, шиї, верхніх кінцівок (близько 16) та колото-різаного проникаючого поранення грудей.

Вважаючи, що ним виконані всі дії щодо позбавлення потерпілого життя, ОСОБА_2 з місця злочину зник.

Втім свій умисел він до кінця не довів з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілому своєчасно було надано належну медичну допомогу.

Виправдовуючи ОСОБА_2 у пред'явленому за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України обвинуваченні, суд послався на те, що надані стороною обвинувачення докази не підтверджують винуватість саме ОСОБА_2 у вчиненні цього злочину.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неповноту і однобічність судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неправильну оцінку наявним у ньому доказам, що призвело до неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність й безпідставне виправдання ОСОБА_2

У касаційній скарзі зазначається, що у матеріалах провадження достатньо доказів винуватості ОСОБА_2 у закінченому замаху на вбивство ОСОБА_6, втім, на думку прокурора, суд першої інстанції не дав належного й переконливого обґрунтування їх неналежності або ж недопустимості. Апеляційний суд цих недоліків не усунув, не навів належного аналізу показанням потерпілого ОСОБА_6, свідка ОСОБА_5, протоколу огляду місця події від 23 січня 2014 року, висновкам експерта № 55 від 07 березня 2014 року, а обмежився лише загальними фразами на спростування доводів апеляційної скарги прокурора. Відтак вважає ухвалу апеляційного постановленою з порушенням вимог ст. 419 КПК України.

З урахуванням викладеного просить ухвалені стосовно ОСОБА_2 судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора на підтримку касаційної скарги з підстав, викладених у ній, заперечення захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад передбаченого КК України (2341-14) злочину, зокрема наступні елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування у касаційному порядку виправдувального вироку може бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону або ж неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Обставини, що віднесено до таких підстав, передбачені у статтях 412, 413 КПК України.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, як зазначено у ст. 370 КПК України, визнаються такі, що перешкодили чи могли перешкодити ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення. А в частині другій цієї статті зазначені конкретні обставини, які відносяться до таких підстав.

У касаційній скарзі прокурора не зазначено жодної передбаченої ст. 412 КПК України обставини, котрі б свідчили про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкоджало суду ухвалити законний та обґрунтований вирок.

Відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'являлося особі і визнане судом недоведеним, а також для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону у мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів, а також мотивовані висновки про відсутність в діях особи складу злочину.

Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на їх користь.

Як вбачається з матеріалів провадження висновки судів про недоведеність вини ОСОБА_2 у інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, є правильним, вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки в його основу покладено належні, допустимі досліджені в судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин провадження у сукупності.

Предметом дослідження в судовому засіданні були докази, на яких ґрунтується обвинувачення, в тому числі і ті, про які йдеться у касаційній скарзі.

Зокрема, з показань ОСОБА_2 вбачається, що він не був учасником бійки між ОСОБА_5 і потерпілим, що їхню бійку розбороняв ОСОБА_3

Про таке підтвердив і свідок ОСОБА_5, який стверджував, що після бійки він повернувся додому, а пізніше з різницею через 20-60 хвилин до нього повернулися й ОСОБА_3 з ОСОБА_2 Вказував, що коли потерпілий, а слідом за ним виходив з під'їзду й ОСОБА_2, він слідів крові на підлозі не бачив.

Свідок ОСОБА_4 від своїх показань на досудовому слідстві, під час яких вона стверджувала про те, що бачила, як ОСОБА_2 наніс удар в груди потерпілому, відмовилася, пояснюючи це тиском, котрий здійснювався щодо неї працівниками міліції. А її показання в суді про те, що вона не бачила будь якої бійки, коли виходила з дому ОСОБА_5, суд обґрунтовано не взяв до уваги як такі, що суперечать іншим доказам.

Допитані в суді свідки - працівники міліції ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 пояснювали про обставини виявлення слідів злочину, які не свідчили про причетність до злочину ОСОБА_2 Аналогічного характеру показання давали в суді свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 і ОСОБА_13

Відповідно до висновків судово-медичної експертизи удари потерпілому були нанесені як ззаду, так і спереду (удар в груди). Тобто, враховуючи локалізацією виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень він об`єктивно міг бачити нападника.

Разом з тим, потерпілий у судовому засіданні стверджував, що він не бачив в обличчя нападників, котрі напали на нього ззаду, а його показання у протоколі впізнання про те, що він впізнав ОСОБА_2 як особу, що безпосередньо напала на нього, не відповідають дійсності, оскільки він під час проведення цієї слідчої дії перебував під дією наркозу. Крім того згаданий протокол він не підписував, це зробила його мати, котра не заперечувала в суді про таке. При цьому потерпілий категорично заперечував будь яку сутичку зі сторонніми особами, коли стояв в під'їзді будинку, де на нього здійснено напад. Зазначав, що особливості одягу ОСОБА_2 він розгледів, коли вже лежав на землі на вулиці, а ОСОБА_2 проходив повз нього.

Судом ретельно досліджені 3 протоколи огляду місця події від 23 січня 2014 року (місце скоєння злочину) - т. 2 ас. 16-17, 18-19, 20-22, котрі, на думку, суду лише фіксують сліди злочину без їхнього зв'язку з причетною до цього злочину особою. Натомість протокол огляду місця події від 23 січня 2015 року (т. 2 ас. 29-32) підтверджує версію ОСОБА_6 про те, що причиною сварки, а потім і бійки між потерпілим і ОСОБА_5 були припущення останнього про ймовірне вживання ОСОБА_6 наркотичних засобів.

З місця скоєння злочину під час огляду місця події 23 січня 2014 року було вилучено слід ділянки долонної поверхні, проте відповідно до висновків дактилоскопічної експертизи від 19 лютого 2014 року цей відбиток для ідентифікації непридатний.

23 січня 2014 року у службовому кабінеті № 209 Святошинського райвідділу міліції було оглянуто одяг ОСОБА_2, який був на ньому 23 січня 2014 року ( чорна балонова куртка, реглан-капюшон і штани чорного кольору, зелено-жовтий реглан) зі слідами бурого кольору, які були вилучені. Разом з тим, у матеріалах провадження мається лише імунологічна експертиза біологічних слідів на куртці ОСОБА_2, висновки якої лише припускають походження слідів крові на цьому одязі від потерпілого. Генетично-молекулярна експертиза цього об'єкту не проводилася.

Інші проведені у провадженні експертизи (вилучених з квартири ОСОБА_14 ножів, піднігтьового вмісту рук ОСОБА_3, ОСОБА_5, вилученого з під'їзду медичного шприца та вилученої у ОСОБА_2 кофти судом обґрунтовано не прийняті, оскільки не містять у собі будь яких даних, котрі мають значення для встановлення фактів і обставин цього кримінального провадження.

У якості доказу стороною обвинувачення пред'явлено протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_3, коли той вказував на ОСОБА_2 як на особу, котра нанесла удари ножем потерпілому. Досліджуючи цей доказ, та за відсутності можливості перевірити його шляхом безпосереднього допиту цього свідка (сторона обвинувачення не забезпечила явку цього свідка до суду, тоді як суд усіляко сприяв стороні обвинувачення у цьому - надіслання повісток, застосування приводу), суд дійшов висновку про неможливість прийняття як доказу винуватості через процесуальні порушення порядку його проведення.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що органи досудового розслідування, визначившись з пріоритетним напрямком розслідування, не перевірили причетність до злочину й іншої особи.

За таких обставин та за відсутності знаряддя злочину, суд дійшов обґрунтованого висновку, що пред'явлених стороною обвинувачення цих доказів недостатньо для висновку про винуватість ОСОБА_2 у закінченому замаху на вбивство ОСОБА_6

Аналіз доказів, на які послався суд, свідчать про правильність висновків суду щодо недоведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні закінченого замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_6, і доводи касаційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Свої висновки щодо отриманих доказів, їх оцінки у сукупності з іншими наведеним у вироку і узгодженими між собою доказами, суди належним чином мотивували. З цими висновками погоджується й колегія суддів.

Касаційна скарга прокурора не містить будь яких інших доводів і доказів, які б спростували висновки суду першої та апеляційної інстанції за обговореними питаннями.

Враховуючи викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку рішення про виправдання ОСОБА_2 на законних підставах.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу щодо ОСОБА_2 в межах поданої прокурором апеляційної скарги, повно та всебічно розглянув кримінальне провадження, а ухвала цього суду належним чином мотивована й відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 429, статтями 376, 434, 436 КПК України, п. 6 розділу ХП "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року щодо ОСОБА_2 - без змін.