ІПОТЕКА ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЄДИНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ

Єдиний вбо ж цілісний? Самі активи або пасиви?

Згідно зі ст. 191 Цивільного кодексу України "Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як одного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інші позначення та права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів". Таким чином, "підприємство" — це не тільки майно, право вимоги (активи), але і борги-пасиви юридичної особи. Тільки в такому складі "підприємство" може бути об'єктом іпотеки. Безумовно, з позиції Цивільного кодексу трактування "підприємства" як об'єкта цивільних прав є досить революційною новелою для вітчизняної правової системи, яка принципово змінює ставлення до підприємства, яке традиційно вважалося суб'єктом цивільних прав. Разом з тим, відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України підприємство є суб'єктом і організаційною формою господарювання. Це ще один приклад відсутності логіки у діях вітчизняних законодавців.

Слід зазначити, що наше законодавство дає визначення ще й цілісного майнового комплексу. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Закон України "Про податок на додану вартість" також дає визначення цілісного майнового комплексу. Відповідно до п. 3.2.8. цього Закону "під цілісним майновим комплексом слід розуміти активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує дванадцять календарних місяців". Вказаний Закон дає визначення цілісного майнового комплексу тільки як його активів.

Таким чином, майновий комплекс у контексті чинного законодавства може бути єдиним (за Цивільним кодексом), а може бути і цілісним (п. 3.2.8. Закону "Про податок на дощану вартість, ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом). Важко уявити принципову відмінність між ними як з погляду лінгвістики, так і з позиції права.

Визначення складу майна

Диспозитивність ст. 191 Цивільного кодексу України ("якщо інше не передбачено договором") дає можливість змінити в договорі зміст підприємства як єдиного комплексу. Наприклад, якщо з його складу вилучити борги, інші об'єкти, то підприємство стане аналогом цілісного майнового комплексу, охарактеризованого в п. 3.2.8. Закону "Про податок на додану вартість" і в такому вигляді може бути предметом іпотеки. Але практика свідчить, що будь-яке вилучення предметів з об'єктів іпотеки може викликати певні труднощі при реалізації підприємства як єдиного майнового комплексу. Цілком можлива ситуація, коли з предмета іпотеки за час знаходження його в забезпеченні кредитної угоди будуть виключені всі основні фонди чи взагалі все майно і залишаться тільки одні пасиви, які не в змозі повною мірою виконати свою забезпечувальну функцію. І тому необхідне чітке законодавче врегулювання цієї норми і, безумовно, уважність кредитора при укладенні таких договорів та їх супроводженні.

Один із таких прикладів: ...Комерційний банк уклав з позичальником договір іпотеки підприємства як єдиного майнового комплексу. В договорі констатовано, що для забезпечення своєчасного виконання кредитного договору ілотекодавець надає іпотекодержателю належний йому на праві власності єдиний майновий комплекс Консервного заводу, який згідно з довідкою-характеристи-кою, виданою бюро технічної інвентаризації, складається з основної будівлі. Договір був нотаріально посвідчений і на першому етапі не виникало ніяких проблем. Проблеми для кредитора виникла в процесі звернення стягнення на іпотечне майно, коли з'ясувалося, що майновий комплекс іпотеко-давця складається також з допоміжних споруд, ви-сокотехнологічних ліній та іншого ліквідного майна, яке, на жаль, не було предметом договору іпотеки. Таким чином, забезпеченість кредиту виявилася недостатньою.

У результаті виробничої діяльності майно при іпотеці підприємства може збільшуватися і зменшуватися. Наприклад, обладнання може бути замінено на нове (що потягне підвищення вартості підприємства) або продано чи списано по закінченню терміну служби (що приведе до зменшення вартості підприємства). Тому основним критерієм віднесення майна, яке складає підприємство, склад іпотечної маси, повинно служити його цільове використання, його призначення для здійснення підприємницької діяльності.

У зв'язку з цим іпотека підприємства як єдиного майнового комплексу за своїм змістом певною мірою має загальні риси з правовим режимом застави товарів в обороті.

Ми радимо здійснювати іпотеку підприємства як майнового комплексу тільки одночасно з іпотекою за тим же договором земельної ділянки, на якій знаходиться цей майновий комплекс, або частини цієї ділянки, яка функціонально забезпечує заставлений об'єкт, або належне іпотекодавцю право оренди чи право користування цією земельною ділянкою чи її відповідною частиною.

Склад майна, яке передається в іпотеку майнового комплексу, і оцінка його вартості визначається на підставі повної інвентаризації майна підприємства. До договору іпотеки підприємства як єдиного майнового комплексу повинні бути додані акт інвентаризації, бухгалтерський баланс і висновок, незалежного експерта (аудитора) про склад і вартість майна підприємства. На ваш погляд, філіали підприємств незалежно від їх місцезнадходження також підпадають під іпотеку (звичайно, якщо інше не передбачено договором) підприємства, як єдиного майнового комплексу.

Чи входять корпоративні права в склад єдиного майнового комплексу? Ні, не входять, оскільки корпоративні права належать не підприємству, а його власникам.

Взаємовідносини сторін договору

В іпотечному договорі можуть бути передбачені різні варіанти взаємовідносин між іпотекодер-жателем та іпотекодавцем. Так, договором може бути встановлено право іпотекодержателя користуватися доходами від об'єкта іпотеки в рахунок погашення кредиту. За договором про іпотеку єдиного майнового комплексу іпотекодавець вправі продавати, обмінювати, здавати в оренду, надавати позику чи іншим способом розпоряджатися майном, вносити зміни до складу майнового комплексу підприємства, переданого в іпотеку, тільки з дозволу іпотекодержателя, якщо сторони не встановили іншого порядку при укладенні договору.

Іпотекою підприємства як єдиного майнового комплексу може забезпечуватися будь-яке кредитне зобов'язання. Цікавий досвід Росії з цього питання. Так, відповідно до п. 1 ст. 71 Закону Російської Федерації "Про іпотеку" іпотекою підприємства може бути забезпечено зобов'язання, сума якого складає не менше половини вартості майна підприємства. Це обмеження введено для того, щоб іпотека підприємства як єдиного майнового комплексу використовувалася тільки щодо адекватного за розміром зобов'язання. А п. 2 ст. 71 цього ж Закону передбачено, що іпотекою підприємства забезпечується грошове зобов'язання, яке підлягає виконанню не раніше як через рік після укладення договору про іпотеку. У випадку, коли договором передбачено, шо іпотекою підприємства забезпечується зобов'язання з менш тривалим строком виконання, право на звернення стягнення на предмет іпотеки за невиконаним чи неналежним чином виконаним зобов'язанням виникає в іпоте-кодержагеля по закінченню одного року з моменту укладення договору про іпотеку.

Договір іпотеки підприємства як єдиного майнового комплексу підлягає нотаріальному посвідченню.

Як показує практика, іпотекою підприємств забезпечуються, головним чином, саме довгострокові інвестиційні кредити. І тому іпотекодержатель, на нашу думку, вправі вжити заходів з фінансового оздоровлення підприємства — так, як це було передбачено ст. 38 Закону "Про заставу". На жаль, виключивши цю норму із Закону "Про заставу", законодавець не врегулював відповідне питання в Законі "Про іпотеку". Але ніяких заборон щодо цього ст, 18 Закону "Про іпотеку", яка регламентує питання укладення іпотечного договору, не містить. А це означає, що сторони в договорі можуть передбачати і питання фінансового оздоровлення підприємства. Так, у випадку невиконання зобов'язань, забезпеченого іпотекою підприємства, банк-шотекодержатель має право вжити передбачених договором іпотеки заходів щодо оздоровлення фінансового становища підприємства. При цьому в керівні органи останнього можуть бути призначені представники банку-іпотекодержателя, введені обмеження в праві розпоряджатися виробленою продукцією чи іншим майном підприємства. Якщо вказані заходи не дали бажаних результатів, банк-іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно підприємства, яке є предметом іпотеки.

Не допускається передача в іпотеку підприємств, щодо яких порушено справу про банкрутство або прийнято рішення про їх ліквідацію чи реорганізацію.

Іноді, у процесі виробничої діяльності, в іпотекодавця виникає потреба у відчуженні окремих об'єктів іпотеки єдиного майнового комплексу. Це може бути здійснено тільки з дозволу іпотекодержателя. Оформлення такого дозволу маже бути здійснено шляхом укладення додаткової угоди про виведення окремих об'єктів з іпотеки тощо.

Об'єкт нерухомості чи особливий об'єкт цивільних прав ?

На ваш погляд, редакції ст. 191 Цивільного кодексу, яка встановлює правовий режим підприємства як єдиного майнового комплексу, є недосконалою.

Головним недоліком слід визнати відсутність чітких ознак підприємства як об'єкта цивільних прав, які б відрізняли його від інших подібних об'єктів (наприклад, інших майнових комплексів, які можна використати в підприємницькій діяльності). Диспозитивний характер норми про склад майна тільки ускладнює ситуацію. Крім того, у визначенні підприємства акцент поставлено на майнову складову, що шкодить такій специфічній стороні підприємства, як справа, бізнес, де основне значення має коло клієнтів і зобов'язання власника підприємства, пов'язані з діяльністю останнього.

І тому в інтересах майнового обороту необхідно визнати підприємство (майновий комплекс, який використовується в підприємницькій діяльності) особливим видом майна, самостійним об'єктом цивільних прав, але не кваліфікувати підприємство як об'єкт нерухомості. При цьому підприємство може включати (або не включати) в себе об'єкти нерухомого майна, а також майнові права на нерухомість. Для цього необхідно більш чітко визначити ознаки підприємства, маючи на увазі, що під підприємством слід розуміти діючий майновий комплекс, який фактично використовується в підприємницькій діяльності власника відповідного майна, яке за своїм характером дозволяє виділити з усіх зобов'язань власника ті зобов'язання, які пов'язані виключно з діяльністю цього майнового комплексу і тому входять до складу майна підприємства.

Якщо підприємство не буде нерухомістю, то обмеження і обтяження цих прав, їх виникнення і припинення не будуть підлягати державній реєстрації.

З урахуванням нового погляду на підприємство як на об'єкт цивільних прав правове регулювання іпотеки підприємства може бути доповнено правилом, шо іпотека підприємства допускається тільки у тому випадку, коли у складі підприємства є об'єкт (об'єкти) нерухомості чи право оренди на нерухоме майно. Якщо зі складу підприємства вибуває нерухоме майно, іпотека повинна вважатися припиненою, а інше майно, яке входить до складу підприємства, має визнаватися таким, що знаходиться у заставі в силу закону.

Таким чином, тільки короткий аналіз правового статусу підприємства як майнового комплексу, а значить і предмета іпотеки, дає підстави для різноманіття думок, позицій з цього питання. А це значить, що при вирішенні питання про іпотеку майнового комплексу підприємства, слід серйозно аналізувати всі його правові та економічні аспекти.

Василь ОЛІЙНИК, начальник юридичного управління ВАТ КБ "Хрещатик"

По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 18-24 вересня 2004 р. № 38