розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Олімпійський»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2012 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ОГБК «Олімпійський»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.01.2012 року №№ 0000022302, 0000032302, 0000012309/0, 0000022309/0, якими відповідно: збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 124085,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 15066,00 грн.; збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2210,00 грн.; збільшено суму грошового зобов'язання з податку на землю в розмірі 15809,28 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 846,30 грн.; збільшено суму грошового зобов'язання з екологічного податку в розмірі 179,43 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 531,66 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2012 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОГБК «Олімпійський» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість доводів податкової інспекції, викладених в акті перевірки та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.01.2012 року №№ 0000022302, 0000032302, 0000012309/0.

Апеляційна інстанція погоджується з такими доводами суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковою інспекцією була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року.

Так, перевіркою встановлено, що позивач у періоді, що перевірявся, не отримував свідоцтва платника ПДВ, відповідно, декларації з податку на додану вартість до відповідача не подавав та податок на додану вартість не сплачував, здійснював власними та залученими силами операції з поставки послуг членам кооперативу за рахунок їх членських та пайових внесків, пов'язаних з експлуатацією та будівництвом індивідуальних автомобільних гаражів (боксів), загальна сума від здійснення яких протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно, а саме, в серпні 2010 року перевищила 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість). Встановлено також неподання за період з вересня 2010 року по вересень 2011 року податкових декларацій з податку на додану вартість.

Відповідно до п.2.1. ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон), платником податку є будь-яка особа, яка, зокрема, підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Згідно п. 2.3.1. п. 2.3. ст. 2 зазначеного Закону, обов'язковій реєстрації як платник податку підлягає особа у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Особи, які підпадають під визначення п. 2.3 ст.2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання (п. 9.3. ст. 9 Закону).

Відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку (пп. 7.3.1. п. 7.2. ст. 7 Закону).

В обґрунтування своєї правової позиції апелянт зазначає, що однією з підстав донарахування податку на додану вартість згідно акту перевірки є та обставина, що позивач враховував пайові та членські внески у складі рядків 01.1, 01.6, 03 декларацій з податку на прибуток. Однак таке відображення пайових і членських внесків не свідчить про те, що на суми зазначених внесків кооператив надавав послуги чи виконував роботи.

Таким чином, апелянт не заперечує отримання прибутку, що власне і підтверджується згаданими вище деклараціями, в зв'язку з чим апеляційна інстанція повністю погоджується з доводами суду першої інстанції про заниження позивачем ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету.

Відповідно до пп.16.1.3., пп.16.1.4. п.16.1. ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За пп.4.1.1. п.4.1. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених пп. «г»пп. 4.2.2 п. 4.2, а також п. 4.3 цієї статті.

пп.4.2.2. п.4.2. ст.4 даного Закону а також пп.54.3.1. п.54.3. ст. 54 Податкового кодексу України передбачено обов'язок контролюючого органу самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зокрема, у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.

Згідно вимог пп.17.1.1. п.17.1. ст.17 цього ж Закону та п. 120.1. ст. 120 Податкового кодексу України, неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Таким чином враховуючи, що позивач за період з вересня 2010 року по вересень 2011 року не подавав податкових декларацій з ПДВ, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції щодо правомірності застосування до позивача відповідних штрафних (фінансових) санкцій.

З матеріалів справи також слідує, що позивачем було укладено договір від 01.01.2003 року про надання в оренду нерухомого майна СПД ОСОБА_1, яке складається з двох частин, розташованих на території кооперативу: нежитлового приміщення на загальній площі 800,0 кв.м. та приміщення, розташованого в адміністративному корпусі 43,0 кв.м. з метою їх пристосування т використання при здійсненні підприємницької діяльності. Згідно повідомлення про відмову від договору оренди, останній розірвано 07.02.2011 року.

10.03.2011 року позивачем з ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди № 10/03 на тимчасове надання в користування наступне майно: автомайстерні, яка розташована на території ГБК, загальною площею 300,0 кв.м., для здійснення підприємницької діяльності по ремонту автомобілів. Акт прийому-передачі від 15.03.2011 року.

Перевіркою було встановлено, що позивач на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 02.04.1979 року № 419/10 «Про відведення земельної ділянки під будівництво багатоярусної стоянки для автомобілів, що знаходяться в особливому користуванні громадян по АДРЕСА_1»користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1 для стоянки автомобілів. (згідно даних земельного кадастру площа земельної ділянки за кадастровим № 72:285:005 становить 44 223,21 кв.м.).

На підставі рішення Київської міської ради від 26.07.07 року № 43/1877 (ra43_1023-07) «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Києва та порядку її визначення» та Витягу з технічної документації № Ю-26689/2009 від 20.08.2009 року проведено грошову оцінку земельних ділянок, де зазначено, що згадувана вище земельна ділянка відноситься до 134 економіко-планувальної зони, базова вартість 1 кв.м. землі становить 478,39 грн./кв.м, коефіцієнт на функціональне використання землі 1,0; локальний коефіцієнт 0,97. Листом від 11.01.2010 року № 641/22/6-10 Державного комітету України по земельним ресурсам повідомлено, що грошову оцінку земель станом на 01.01.2010 року. індексовано на коефіцієнт 1,059.

Відповідно до ст. 1 Закон України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

При розрахунках податку за землю позивачем було допущено заниження податку на землю в сумі 15809,28 грн., що було встановлено відповідачем під час перевірки, а тому правомірним є висновок суду першої інстанції щодо донарахування позивачу податку на землю на суму його заниження та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування неправомірності донарахування податковим органом податку на землю апелянт посилається на те, що ч. 6 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», яка діяла до 01.01.2011 року, встановлює податок за земельні ділянки, зайняті гаражно-будівельними кооперативами у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті. При цьому жодних інших правил обчислення плати за землю, зокрема при здачі таких земельних ділянок чи їх частин в оренду, зазначений Закон не встановлює. Крім того, враховуючи, що фактично зазначені приміщення в оренду не здавалися, відсутні підстави для донарахування податку на землю відповідно до п.276.5 ст. 276 Податкового кодексу України в 2011 року.

Такі доводи не можуть бути прийняті судовою колегією, оскільки в оренду здавалась земельна ділянка, що була надана позивачу під будівництво багатоярусної стоянки для автомобілів, грошову оцінку якої було встановлено на підставі рішення Київради. А згідно вимог ст. 7 зазначеного Закону ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що позивачу згідно актів виконаних робіт ДП «Фірма «Альтфатер Київ» надавали послуги з вивезення твердих побутових відходів. В той же час, у відповідності до п. 240.1. ст. 240 Податкового кодексу України позивач є платником екологічного податку з 01.01.2011 року, а отже, повинен нараховувати та сплачувати екологічний податок за тимчасове розміщення відходів. Розрахунки екологічного податку до відповідача позивачем не надавались.

Наведені вище обставини послужили підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з екологічного податку в розмірі 179,43 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 531,66 грн.

Апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що кооператив не отримував дозволу на відповідний вид господарської діяльності, а відтак не може її здійснювати. При цьому відходи на території кооперативу збираються в контейнер, а потім вивозяться вказаним вище ДП «Фірма «Альтфатер Київ».

Відповідно до п.п.240.1.3 п.240.1 ст. 240 Податкового кодексу платниками екологічного податку є … установи та організації…, під час провадження діяльності яких на території України … здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

В свою чергу, Законом України «Про відходи» (187/98-ВР) спеціально відведені місця чи об'єкти визначаються як місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Крім того, згідно Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженої наказом ДПА України від 16.12.2011 року № 258 (v0258837-11) , платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях. При цьому відмічається, що місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.

Отже, апеляційна інстанція погоджується з доводами апелянта, що кооператив не є платником екологічного податку за розміщення побутових відходів, а тому суд першої інстанції неправомірно відмовив у скасуванні податкового повідомлення-рішення від 03.01.2012 року № 0000022309/0.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, оскільки відповідачем не доведено правомірність спірного податкового повідомлення-рішення від 03.01.2012 року № 0000022309/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання з екологічного податку в розмірі 179,43 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 531,66 грн., колегія суддів вбачає правові підстави для його скасування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.01.2012 року від 03.01.2012 року № 0000022309/0 та постановлення в цій частині нової постанови про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Олімпійський»-задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.01.2012 року № 0000022309/0 - скасувати та постановити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 03.01.2012 року № 0000022309/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання з екологічного податку в розмірі 179,43 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 531,66 грн.