Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого -судді Лічевецького І.О., суддів -Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі -Яковенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства»на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року адміністративну справу за позовом комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства»до державної податкової інспекції у м. Славутич Київської області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Комунальне підприємство «Управління житлово-комунального господарства» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0000581502 від 13 травня 2011 р., яким позивача зобов'язано сплатити штраф в розмірі 219 392 грн. 78 коп.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній сказі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про задоволення позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що комунальне підприємство «Управління житлово-комунального господарства» зареєстровано виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області 04.04.2001 р. та перебуває на обліку, як платник податків, в ДПІ у м. Славутич.

13 травня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000581502, яким підприємство зобов'язано сплатити штраф у розмірі 219 392 грн. 78 коп. за порушення на 904 дні граничного строку сплати суми грошового зобов'язання із податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) податків встановлена статтею 126 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 126.1 названої статті ПК України (2755-17) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Оскільки позивач не сплатив самостійно визначені у податкових деклараціях суми грошового зобов'язання, що останнім не заперечується, слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а посилання скаржника на норми Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» від 20 лютого 2003 року № 554-IV (554-15) є помилковим.

Частиною 2 статті 5 названого Закону передбачено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам, енергогенеруючим компаніям та підприємствам Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на їх недоїмку з платежів до бюджетів усіх рівнів.

У статті 14 Податкового кодексу України міститься визначення понять, що вживаються у ньому, розкрито і зміст поняття «пеня»- це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

В той же час, підпункт 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає штрафну санкцію (фінансову санкцію, штраф), як плату у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, наведена правова норма Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» (554-15) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

Апеляційну скаргу комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства»залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.