Проблемні питання та перспективи розвитку справляння місцевих податків і зборів

Функціонування ефективної бюджетної системи України, що складається з державного бюджету та місцевих бюджетів, неможливе без функціонування надійної дохідної бази місцевих бюджетів. Місцеві податки і збори мають становити основну прибуткову статтю бюджетів органів місцевого самоврядування поселень усіх типів.

Механізм справляння місцевих податків і зборів в Україні запрацював після проголошення незалежності України в 1991 р. Фундаментом законодавчої бази зі справляння місцевих податків і зборів став Декрет № 56-93, який має силу закону. Саме цим Декретом первісно було визначено види місцевих податків і зборів, їхні граничні розміри, об"єкти оподаткування та джерела сплати. Загалом було встановлено 16 видів місцевих податків і зборів: готельний збір; збір за парковку автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; збір з власників собак; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; податок з реклами; збір за право на використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; комунальний податок; збір за проїзд по території прикордонних областей з автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.

Однак з того часу законодавча база зі справляння місцевих податків і зборів зазнала істотних змін, у яких платникам іноді важко зорієнтуватися.

Зокрема, відповідно до Закону № 3293-ХІІ до переліку місцевих податків і зборів, передбачених ст. 1 зазначеного Декрету, з 2003 р. додатково внесено місцевий податок з продажу імпортних товарів. Втім, хоч його і внесено до Декрету, запровадження цього місцевого податку неможливе, оскільки справляти його можна буде тільки після внесення цього платежу до переліку місцевих податків і зборів, визначеного ст. 15 Закону № 1251-XII, якою, до речі, запроваджено й такий місцевий збір, як збір, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. Отже, місцеве оподаткування в Україні регламентується й Законом № 1251-XII (в редакції 1994 p.), яким спочатку передбачалося 1 5 видів місцевих податків і зборів. Крім того, Законом № 1251-XII визначено, що механізм справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними та міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок, збір за припаркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1251-XII податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають. Виняток встановлено тільки для АР Крим, якій протягом двох років законами України про Державний бюджет України на відповідний рік (у 2004 р. — ст. 94 Закону № 1344-IV) надано право на проведення експерименту з установлення додаткових місцевих платежів. На 2004 р. на території АР Крим запроваджено:

Оскільки ст. 17 Декрету № 56-93 визначено порядок справляння та граничні розміри ставок тільки для збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, то запровадження збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів сфери послуг немає правового підґрунтя, бо граничні розміри ставок збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів сфери послуг не встановлено чинним законодавством, як того вимагає п. З ст. 1 5 Закону № 1251-XII.

Крім вищезазначених платежів Законом № 1065-XIV було внесено до Декрету № 56-93 зміни, якими запроваджено збір за право використання суб'єктами підприємницької діяльності приміщень, пов'язаних з їх діяльністю, що знаходяться в центральній частині населеного пункту та в будинках, що є пам'ятками історії та культури, однак Законом № 1661-ІІІ цей збір скасовано.

Законом № 1805-ІІІ внесено доповнення до Закону № 1251-XII та Декрету № 56-93, якими запроваджено місцевий екскурсійно-туристичний збір. Однак Законом № 2515-ІII і цей збір скасовано.

Законами № 641-IV та № 703-IV з 1 січня 2004 р. також скасовано, відповідно, готельний збір та збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

Таким чином, у 2004 р. в переліку місцевих податків і зборів залишилося 2 податки та 12 зборів (без урахування податків і зборів, запроваджених в АР Крим).

Декрет № 56-93 має особливість, яка полягає в тому, що цей Декрет передбачає запровадження місцевих податків і зборів за рішенням органу місцевого самоврядування. Цей же орган для кожного платежу розробляє й затверджує положення, яким визначається порядок сплати та перерахування до місцевого бюджету податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. Крім того, органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії' платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Щодо обрахування ставок і розмірів місцевих податків і зборів, які відповідно до Декрету № 56-93 обраховувалися у співвідношенні з мінімальною заробітною платою, то відповідно до Закону № 297/95-ВР вони, крім ринкового збору, обраховуються у співвідношенні з неоподатковуваним мінімальним доходом громадян за місяць.

Розширення переліку місцевих податків і зборів має відбуватися за рахунок запровадження податків із цільовим використанням одержаних коштів. Наприклад, збори на прибирання та освітлення вулиць, за збирання сміття, впорядкування парків, зон відпочинку, кладовищ тощо.

За умов загрозливої екологічної ситуації в Україні корисними стануть місцеві екологічні податки, які доцільно стягувати у вигляді штрафів за забруднення повітря, водоймищ, лісів та інших природних ресурсів, захоронення й утилізацію шкідливих відходів. Такі податки можуть стати дієвим інструментом у забезпеченні збереження та охорони довкілля і поліпшення екологічної ситуації в країні.

Нині вигідне територіальне розташування населених пунктів, сприятливі природно-кліматичні фактори, наявність і використання корисних копалин та інші чинники майже не впливають на рівень економічного та соціального розвитку територіальних громад, насиченість об'єктами соціальної та побутової інфраструктур, ступінь задоволення суспільних потреб населення. Склалося становище, за якого багаті природними ресурсами території перебувають у жалюгідному стані, потерпають від нестачі електроенергії, відсутності газопостачання, зручних шляхів сполучення; місцеві органи влади не мають коштів для утримання в належному стані вулиць, парків, місць відпочинку, кладовищ тощо.

Імовірно, встановити залежність між об'єктивними факторами сприятливого природного та територіального розташування населених пунктів і рівнем добробуту територіальних громад можна за допомогою особливих місцевих податків чи зборів, які доцільно стягувати із суб'єктів господарювання, що здійснюють промислове споживання цих благ з метою одержання вигоди. На території таких населених пунктів доцільно запроваджувати спеціальні місцеві податки та збори з користувачів природних багатств, а кошти спрямовувати на охорону довкілля, відновлення спожитих природних благ, створення необхідних умов для життєдіяльності населення.

Різке розшарування суспільства внаслідок поглиблення кризових явищ спричинило значне збільшення кількості безробітних, бідних, жебраків і безпритульних. Хронічний дефіцит фінансових ресурсів унеможливив надання допомоги таким категоріям населення на рівні, достатньому для їхнього пристойного існування. І тому одним із шляхів розв'язання цієї нагальної проблеми могло б стати надання права місцевим органам самоврядування встановлювати (хоч би тимчасово) надбавки до по-' датку на прибуток підприємств і прибуткового податку з громадян (відповідно до росту нагромаджень, оплати праці на підприємствах, що працюють на території місцевої ради) з цільовим спрямуванням одержаних коштів на створення громадських їдалень, притулків для бідних, надання допомоги соціально незахищеним верствам населення, які з тих чи інших причин залишилися поза державною системою соціального захисту.

Доцільним заходом було б утворення в складі бюджетів територіальних громад спеціального фонду підтримки бідних, до якого можна зараховувати кошти від встановлених надбавок до загальнодержавних податків і обов'язкових платежів.

Одним із можливих напрямів розширення переліку місцевих податків і зборів є запровадження місцевих акцизів (наприклад, на тютюнові та алкогольні вироби), повернення до використання податку з продажу імпортних товарів. Окрім фіскальної функції податок з продажу імпортних товарів виконував би ще й протекціоністську, а місцеві акцизи на алкоголь і тютюн обмежували б споживання шкідливих для здоров'я людини товарів.

Зарубіжний досвід показує також, що можна запроваджувати в Україні податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові операції, на грошові капітали, на приріст капіталу, на осіб, які володіють двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів у центральній частині міста та ін.

Звичайно, йдеться не про одночасне запровадження всіх цих податків. Робити це необхідно обережно, поетапно і в контексті реформи всієї податкової системи, під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від загальнодержавних і місцевих податків на користь значного підвищення частки других.

Загалом система місцевих податків і зборів в Україні еволюціонує. Нині вона є значним фінансовим ресурсом для місцевого самоврядування. Але інститут місцевих податків і зборів в Україні, порівняно з країнами Заходу, фактично перебуває на початку шляху свого становлення. Вітчизняна система місцевого оподаткування потребує докорінного реформування.

Реформуючи систему місцевого оподаткування, потрібно насамперед змінити ставлення до місцевих податків і зборів і не розглядати їх як другорядні податки в складі системи оподаткування, суттєво піднести їхнє значення та роль у формуванні фінансових ресурсів місцевого самоврядування.

Для розв'язання проблеми фінансового забезпечення місцевих бюджетів необхідно законодавчо визначити джерела надходження коштів до цих бюджетів.

Докорінного оновлення потребує правова база, яка регламентує місцеві податки та збори в Україні. Це насамперед стосується Декрету № 56-93. Доцільно розробити й прийняти новий закон України про місцеві податки, платежі і збори, в основу якого слід покласти нову ідеологію місцевого оподаткування з урахуванням світового досвіду.

Вже неодноразово висловлювалися пропозиції щодо необхідності надання органам місцевого самоврядування права запроваджувати на своїй території власні податки та збори. Як аргумент висувається теза про те, що на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно поповнити доходи місцевих бюджетів, що дасть змогу спрямувати додаткові кошти на вирішення економічних і соціальних проблем регіонів.

Щодо вдосконалення вже запроваджених місцевих податків і зборів насамперед зауважимо, що Кабінет Міністрів України подав на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про місцеві податки і збори» ще у вересні 1996 р.

З метою прискорення прийняття цього Закону 09.11.98 р. Кабінет Міністрів України подав Президенту України проект Указу Президента України «Про місцеві податки і збори» та відповідний проект Закону.

Основна мета Указу полягала у зміцненні та стабілізації фінансів місцевих органів влади України в умовах різкого скорочення обсягів централізованого фінансування.

Було передбачено розширення повноважень органів місцевого самоврядування щодо справляння місцевих податків і зборів, а також визначено об'єкти оподаткування, мінімальні й граничні ставки платежів, обов'язкові пільги та основні положення щодо обчислення, сплати й контролю за надходженням місцевих податків і зборів, що надало б змогу органам місцевого самоврядування чітко визначити порядок справляння місцевих податків і зборів, встановити ефективний контроль за своєчасністю й повнотою надходжень сум місцевих податків і зборів, а також оптимально врахувати специфічні особливості регіонів.
Крім того, було зменшено кількість місцевих податків і зборів (скасовано збори за право проведення кіно- і телезйомок, за участь у бігах на іподромі, за виграш на бігах, з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, за утримання собак, оскільки вони не відіграють істотної ролі в поповненні місцевих бюджетів коштами і вимагають невиправданих витрат на проведення контролю за їх справлянням).

Водночас враховувалися пропозиції, висловлені вході парламентських слухань щодо вдосконалення структури місцевих податків і зборів, відповідні побажання народних депутатів, обласних державних адміністрацій з питань запровадження нових обов'язкових платежів на регіональних рівнях. Було запропоновано до запровадження нові збори: за здійснення зарубіжного туризму та за надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах, що дало б змогу здійснити ряд невідкладних заходів соціального характеру.

В Указі передбачався практично новий підхід до справляння податку з реклами, збору за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей. Зокрема, при обрахуванні податку з реклами було запропоновано враховувати не тільки вартість виготовлення та розміщення реклами, а й час її показу, площі і кількість рекламних носіїв.

З метою забезпечення регулярного надходження коштів до бюджетів пропонувалися єдині терміни сплати та було встановлено відповідальність підприємств, установ і організацій за правильність їх обчислення, повноту й своєчасність перерахування до бюджету та подання органам державної податкової служби розрахунків.

Запровадження нових податків і зборів та зміни ставок за прогнозними розрахунками збільшило б щорічні надходження коштів до місцевих бюджетів на суму понад 100 млн. грн.

Однак проект Закону України «Про місцеві податки і збори», внесений на розгляд Верховної Ради України відповідно до п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, було відхилено (Постанова № 754-XIV), а тому Указ № 565/99 не набрав чинності.

Трохи згодом Постановою Верховної Ради України № 895-XIV проект Закону України «Про місцеві податки і збори» було прийнято в першому читанні.

Схвалений парламентом проект закону скорочує перелік місцевих податків і зборів з 14 до 11 видів. До того ж, після остаточного прийняття закону буде скасовано більшість з тих зборів, які справляються нині. Зокрема: комунальний податок, що дасть можливість зменшити податковий тиск, передусім на вітчизняних товаровиробників; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір з власників собак; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі; збір за право використання місцевої символіки; збір за проведення кіно- і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

Передбачено запровадити нові місцеві податки і збори. Наприклад, закон передбачатиме запровадження місцевого податку з прибутку підприємств, ставку якого передбачається встановити в розмірі від 1 до 3 відсотків додатково до чинної нині ставки податку на прибуток підприємств. Але це не є додатковим навантаженням на платників, оскільки одночасно із зазначеним законопроектом на розгляд Верховної Ради вноситься проект Закону України про внесення змін до Закону № 334/94-BР де відповідно зменшується базова ставка податку на прибуток.

Передбачено запровадити місцевий податок на доходи фізичних осіб у розмірі від одного до трьох відсотків додатково до ставок податку, встановлених законодавством з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Крім того, до місцевих податків запропоновано віднести плату за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, порядок стягнення якої та перелік видів підприємницької діяльності, здійснення яких потребує придбання такого патенту, встановлюється окремим законом.

За деякими платежами передбачено значне зменшення граничних розмірів ставок. Так, якщо нині гранична ставка ринкового збору для юридичних осіб становить три мінімальні заробітні плати — 711 грн., для фізичних — 20% мінімальної заробітної плати (47,4 грн.), то відповідно до нового законопроекту граничні ставки ринкового податку коливаються від 0,5 до 3 грн. (при торгівлі продовольчими і промисловими товарами) і від 2 до 50 грн. (при продажу автотоварів). Граничний розмір готельного збору до 1 січня 2004 р. становив 20% вартості найманого житла. У новому законі передбачено його зменшення до 8%. Гранична межа чинної ставки збору за дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі становить 340 грн., пропонується — в межах від 20 до 100 грн. і при його продовженні плата не справлятиметься. Водночас передбачено розширення бази цього збору за рахунок його поширення на сферу побутових послуг.

Проект закону передбачає поповнення переліку місцевих зборів ще двома новими: екологічним та будівельним.

Екологічний збір є компенсацією витрат місцевої влади, пов'язаних з ліквідацією наслідків забруднення навколишнього середовища, і стягується з осіб, які забруднюють навколишнє природне середовище, незалежно від їх відомчої належності або форми власності за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, утому числі скиди, що провадяться підприємствами через систему комунальної каналізації.

Будівельний збір сплачується за погодження проекту об'єкта архітектури органом містобудування та архітектури, затвердження архітектурно-технічного паспорта, а також внесення змін до них, надання дозволу на виконання робіт, пов'язаних з реконструкцією, реставрацією та капітальним ремонтом об'єкта архітектури, відведення землі для майбутньої забудови, а також отримання інших дозволів та узгоджень від органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади, а також уповноважених ними організацій і установ, необхідних для проведення архітектурних та будівельних робіт і введення об'єкта нерухомості в експлуатацію або його знесення чи розібрання. Його граничні ставки коливаються від 20 до 2000 грн.

Цей законопроект установлює ставки податків і зборів у гривневому еквіваленті (а не в процентному відношенні до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян або мінімальної заробітної плати). І щоб уберегти ставки від знецінювання, пропонується проведення індексації, якщо за минулий звітний рік рівень інфляції перевищить 110%.

За попередніми розрахунками, прийняття Закону в запропонованій редакції дасть змогу місцевим бюджетам одержувати щороку понад 2 млрд. грн., що є першим кроком до забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.

Та поки що, до прийняття зазначеного закону, продовжує діяти Декрет № 56-93.

Піднесення ролі місцевого оподаткування неможливе без запровадження податку на нерухоме майно (нерухомість), який запропоновано віднести до місцевих податків. Однак об'єкт оподатковування, його ставки й порядок справляння буде встановлено законом «Про податок на нерухомість», який на сьогодні перебуває на розгляді у Верховній Раді України. Зарубіжний досвід переконує, що цей податок, який стягується в багатьох країнах, формує істотну частку доходів місцевих бюджетів. Зокрема, міста Сполучених Штатів Америки головним джерелом своїх бюджетів мають податок на майно. Так, у Нью-Йорку цей податок забезпечує 40% власних доходів бюджету міста. Це й не дивно, адже нерухомість є одним із унікальних об'єктів, здатних забезпечити стабільний та прогнозований прибуток.

На жаль, в Україні запровадження податку на нерухомість ще не привернуло до себе належної уваги. Хоч цей податок має саме ту властивість, яка робить його впровадження в Україні просто необхідним: при запровадженні його базу оподаткування практично не можна буде приховати. Отже, це дасть змогу забезпечити бюджет сталими надходженнями.

Податок на нерухомість має особливе значення з огляду на комплекс соціально-економічних проблем. З точки зору принципів соціальної справедливості, необхідність його запровадження полягає в тому, що він дає змогу нівелювати значний рівень диференціації доходів і їх накопичення в руках окремих осіб. Водночас слід наголосити, що запровадження податку на нерухомість на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України потребує надзвичайно виважених підходів до формування механізму його справляння. В іншому разі можуть виникнути непередбачувані наслідки як для держави загалом, так і для окремих юридичних і фізичних осіб. Це, зокрема, пов'язано з тенденцією розшарування суспільства за майновою ознакою. Річ у тім, що є багато власників майна, які не мають необхідних доходів для того, аби сплатити податок. Насамперед, це стосується осіб із фіксованими доходами — пенсіонерів. Податок на власність може змусити їх відмовитись від нерухомого майна. З одного боку, дилема «сплатити податок чи відмовитися від власності» є болючою та небезпечною за своїми соціальними наслідками, а з іншого — змушує до ефективнішого використання нерухомого майна. Проте система пільг, відпрацьована в країнах, які використовують податки на майно, дає змогу уникнути ймовірних небажаних наслідків і захистити найуразливіші верстви населення.

Щоб уникнути обвального податкового навантаження на вітчизняних товаровиробників, слід вводити цей податок на об'єкти виробничого призначення поетапно.

Диференціація нерухомості за ознакою напрямів її використання (для особистих та виробничих потреб), з одного боку, сприятиме створенню передумов для стабільного та ефективного володіння нею, зокрема стосовно господарюючих суб'єктів, у напрямі оптимі-зації структури майна, мінімізації витрат на виробництво та підвищення рентабельності, а з іншого (щодо використання нерухомості як споживчого блага) — формуватиме ефективного власника житла, зменшуватиме різницю в рівнях добробуту членів суспільства.

Аргументом на користь застосування в місцевому оподаткуванні податку на нерухомість є й те, що цей податок, як жодний інший, відповідає принципу вигоди. Кошти від цього податку використовуватимуться для фінансування послуг на місцевому рівні. Для платників, вартість майна яких збільшується внаслідок оподаткування, податок на нерухомість асоціюється з платою за послуги, що надає місцева влада. Що більше мешканців братиме участь у формуванні фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування (за рахунок сплати не лише податку на нерухомість, а й податків з доходів), то вищим буде рівень надання суспільних послуг, на які вони можуть розраховувати.

Заходи, пов'язані із запровадженням податку на нерухомість, потребують певних витрат для формування інформаційної системи даних про об'єкти нерухомого майна, проведення вартісної оцінки нерухомості із занесенням цих даних до відповідної бази тощо. Однак подібні адміністративні витрати будуть меншими порівняно з очікуваними надходженнями від цього податку, хоча слід враховувати часовий лаг, що виникає при цьому.

Запровадження податку на нерухомість крім розв'язання зазначених проблем матиме й інші позитивні наслідки.

По-перше, сприятиме детінізації майнових відносин через встановлення реального власника майна, зменшенню можливостей отримання необгрунтованих соціальних пільг та субсидій.

По-друге, розвиватиме інститут приватної власності, створення середнього класу, на який спирається стабільне демократичне суспільство.

Це також стане поштовхом до формування ринкової свідомості у переважної більшості населення.

Враховуючи вищезазначене та у зв'язку з тим, що в нашій країні почав функціонувати інститут приватної власності і держава здійснює захист власності, зокрема шляхом забезпечення загальної законності та порядку, і власники будівель та споруд користуються й іншими послугами загальногромадського характеру (забезпечення протипожежних заходів, утримання транспортної інфраструктури, інженерних мереж, благоустрою тощо), актуальним є й розгляд Верховною Радою України проекту Закону України «Про податок на будівлі та споруди».

Законом № 1251-XII від 1991 р. було передбачено запровадження податку на нерухомість, однак до цього часу його не запроваджено.

Важливою для розуміння ідеї появи податку саме на будівлі та споруди, а не на нерухомість, є та обставина, що земельні ділянки як об'єкти власності вже оподатковуються відповідно до положень окремого закону. Тобто поняття «нерухомість», яке в загальному розумінні включає й землю, не можна використовувати для означення цього податку. Інакше виникає проблема подвійного оподаткування або специфічного трактування цього терміна, яке не збігається з існуючими мовними нормами та реаліями. У контексті ж цього законопроекту терміном «будівлі та споруди», власне, охоплюється вся нерухомість, за винятком землі.

Проект Закону України «Про податок на будівлі та споруди» розроблено з метою встановлення незалежного джерела доходів органів місцевого самоврядування. Цей податок можна вважати одним з найкращих таких джерел, оскільки, на відміну від багатьох інших податків, його база оподаткування, так само, як і земля, тісно пов'язана з життям громади, і її неможливо перемістити з однієї території на іншу. Крім того, запровадження зазначеного податку слугуватиме підвищенню відповідальності органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб перед громадами. Адже громадяни — платники податку будуть вимогливіше ставитися до питань щодо ефективності, раціонального використання місцевою владою безпосередньо сплачених ними коштів. Важливим фактором при цьому може стати встановлення зв'язку між рівнем податку і рівнем та якістю виконання органами місцевого самоврядування покладених на них повноважень та надання населенню відповідних послуг.

Наведемо основні положення законопроекту.

Податок на будівлі та споруди пропонується запровадити на місцевому рівні, зараховуючи надходження від цього податку до відповідних місцевих бюджетів.

Платниками податку є власники та користувачі об'єктів нерухомості: будівель та споруд.

Від оподаткування цим податком звільняються категорії об'єктів нерухомості, а не категорії платників податку, що дає змогу забезпечити рівні умови оподаткування та зменшити простір для зловживань.

Задля захисту осіб — власників і користувачів невеликих житлових будинків (приміщень), передбачається запровадити мінімальний платіж за такі об'єкти у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рік (на сьогодні — 17 грн.).

Встановлюється пороговий мінімум площі житлового будинку, з досягненням якого застосовується ставка оподаткування залежно від ринкової вартості житла. Його розмір грунтується на середніх показниках забезпеченості житлом в Україні. Причому рівень цього мінімуму (21 м2 та 40 м2 на особу залежно від категорії населеного пункту) вищий за норми житлової площі на 1 особу, встановлені ст. 47 Житлового кодексу України (13,65 м2 на одну особу).

Базою оподаткування при обкладанні податком на будівлі та споруди є ринкова вартість об'єкта нерухомості. Цей підхід дасть змогу справедливо оцінювати окремі об'єкти нерухомості, а отже, сприятиме принципу прогресивного оподаткування. Тобто особи, які мають дорожче майно, сплачуватимуть більшу суму податку. Закони № 1378-IV та № 2658-IV надають законодавчу основу для подібної пропозиції.

Прийняття законопроекту дасть змогу забезпечити органи місцевого самоврядування власним фінансовим ресурсом, який можна використати для самостійно визначених потреб. Сільські, селищні, міські ради, їхні виконавчі органи, посадові особи місцевого самоврядування будуть зацікавлені в підвищенні ринкової вартості об'єктів нерухомості, розташованих на відповідній території. А це можна зробити за рахунок покращення привабливості населених пунктів як місця проживання та ведення господарської діяльності. Тобто їм слід ефективно вирішувати широке коло питань у галузях комунального господарства, освіти, культури, охорони здоров'я тощо, віднесених до відання місцевого самоврядування. Таким чином, очікуваний закон спонукатиме органи державної влади до таких рішень і дій, які насправді відповідають інтересам громад.

Володимир ГОРОХОВ, заступник начальника управління місцевих, ресурсних, рентних та неподаткових платежів — начальник відділу моніторингу застосування нормативно-правових актів Департаменту оподаткування юридичних осіб ДПА України

ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 40/ 2004