У міському суді м. Дзержинська Донецької області розглянуто більше 100 цивільних справ за позовами працівників ВАТ "Новгородський машзавод" про порушення трудового законодавства. Всі вони пов'язані із затримкою виплати зарплати та проведення остаточного розрахунку.
У статтях 116, 117 КЗпП України викладені вимоги закону прямої дії.
Але при розгляді цивільних справ за позовами до ВАТ "НМЗ" Дзержинським міським судом і апеляційним судом Донецької області до уваги не було взято вимоги закону, що передбачає виплату звільненому працівникові його середнього заробітку за увесь час затримки фактичного розрахунку. Мотивування такого рішення зводиться до наступного: якщо раніше судом розглядалася справа за позовом того самого позивача до того самого відповідача про стягнення заборгованості із зарплати й середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, які не було проведено на час розгляду цієї справи.... то днем розрахунку необхідно вважати день винесення рішення. При цьому навіть робиться посилання на п. 20 Постанови Пленуму
Верховного Суду України від 14.12.1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці". Але у зазначеному пункті роз'яснення вказується, що "... суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи — по день постанов-лення рішення".
Тобто вимоги ст. 117 КЗпП України поширюються на увесь час затримки до дня фактичного розрахунку з урахуванням суми, що підлягає стягненню за ухваленими судовими рішеннями.
На практиці, при підрахунку часу затримки розрахунку на дату розгляду справи враховуються лише представлені відповідачем робочі дні на підприємстві — іноді усього по кілька на місяць. Що це? Адже у законі зазначено ясно "...за увесь час затримки по день фактичного розрахунку".
Коли закон — що "мовчазний свідок"
Як можна за усіх нинішніх перипетій захистити свої конституційні права людині, яка не одержала зарплати, хоча право на своєчасну винагороду за працю, як зазначено в ст. 43 Конституції України, захищається законом.
Як може захистити себе людина, не маючи матеріальних коштів для оплати звернення за юридичною допомогою, для кількаразового відвідування суду. А скільки потрібно часу й коштів для проїзду в міський і обласний суди для оплати необхідних документів?
Вимоги ст. 49 КЗпП України роботодавцями, в основному, не виконуються. У ході судового розгляду представники відповідача не тільки довго не представляють на вимогу судів необхідних документів і розрахунків сум, які підлягають стягненню, а й не з'являються у призначений час для слухання справи.
Вимоги постанови Пленуму Верховного Суду про обов'язкове негайне стягнення заборгованості із зарплати за один місяць взагалі не враховуються в практиці суду.
Все це викликає у людей, які шукають судовий захист, почуття образи, гіркоту, розчарування у твердженні, що захист прав і свобод людини і їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Але і після постановлення будь-якою судовою інстанцією законного рішення випробування "простого смертного" не закінчуються ... Рішення, які існують "на папері", ще треба реалізувати. На цій стадії складовою частиною механізму держави із забезпечення прав і свобод є Державна виконавча служба (далі — ДВС). У ст. 14 ЦПК України вказується, що рішення, які набрали чинності, — обов'язкові для всіх організацій і підлягають виконанню на всій території України.
Примусове виконання рішень згідно зі ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" покладено на Державну виконавчу службу, що входить до системи органів Міністерства юстиції України. її завданням є своєчасне, повне й неупередже-не примусове виконання рішень, передбачених законом.
При розгляді скарг на дії, а частіше на бездіяльність державних виконавців, просто спілкуючись із учасниками виконавчого провадження мимоволі доходиш висновку, що хоча рішення суду є обов'язковими для усіх посадових осіб, але на деяких працівників ДВС Дзержинського міського управління юстиції вони не поширюються. Наприклад, виконавчі провадження по виконанню рішень у цивільних справах.
Більше 12 разів виносилися постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, оскільки відповідачі визнані безвісно відсутніми. На зазначених підставах провадилося й припинення виконавчих проваджень. Врешті, було винесено рішення суду про незаконність таких рішень, тому що ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" відмови у відкритті виконавчого провадження в означених випадках не передбачає. А припинення виконавчого провадження при визнанні безвісно відсутнього боржника провадиться (п. З ст. 37 Закону), якщо виконання його обов'язків у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. Працівники Дзержинського відділу ДВС трактують закон по-своєму, на них рішення Дзержинського міського суду про незаконність ухвалених постанов також ні-мов не поширюються. їх не стосується і те, що Євросуд почав "карати" Україну за невиконання судових рішень. З аналізу прецедентів Євросуду випливає, що невиконання судових рішень є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Утім, розраховуватися за халатне ставлення чиновників до виконання судових рішень змушена держава.
Чи є недбалістю, що арештоване за цивільними справами нерухоме майно дотепер не тільки не реалізоване, але навіть не проведена його оцінка?
За іншими справами, в основному про стягнення зарплати, виконавчий збір стягується як з боржника, так і зі стягувача. При цьому стягувачів схиляють до написання заяви "Про пожертвування частини належних їм до виплати сум", які їм не повертаються. Що це, якщо не зловживання, а мета... очевидно, передбачена ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (винагорода державному виконавцю). Чому можливе допущення подібних порушень? Вважаю, що через непорядність окремих осіб виконавчої служби, відсутність належного контролю насамперед з боку учасників виконавчого провадження. На жаль, не можу назвати конкретних осіб, які "мали честь" ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження. Це стосується і мене особисто. Практично завжди, навіть у судових засіданнях, при розгляді скарг на бездіяльність працівників ДВС матеріали виконавчого провадження не надаються.
Зрозуміло, що можливі всякого роду фальсифікації. Крім того, цьому сприяє відправлення передбаченої законодавством інформації простою поштовою кореспонденцією. Тобто можна просто зареєструвати вихідний* номер у журналі, а постанову не відсилати, на претензії сторін можна знайти просту відповідь — погана робота "Укрпошти". Так, за даними Дзержинського відділу ДВС виконавче провадження № 2-2224-01 закрите 20.02.2002 p., постанова відправлена сторонам, але стягувач довідається про це тільки в серпні 2004 р. у судовому засіданні. Як кажуть, коментарі зайві. Вважаю, що вищезазначених "умов", що дозволяють працівникам ДВС допускати порушення законодавства, що регламентує їхню діяльність, можна уникнути шляхом внесення таких змін до норм чинного законодавства: