Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління внутрішніх справ МВС України, Головного управління пенсійною фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій щодо надання недостовірних даних про види та розміри його грошового забезпечення для призначення пенсії; зобов'язання відкликати грошовий атестат №23 від 20.12.2007 р., виданий у зв'язку із його звільненням у запас, як такий, що містить недостовірні відомості про його грошове забезпечення; зобов'язання надати новий грошовий атестат, до якого включити наступні види грошового забезпечення для призначення пенсії: посадовий оклад 5302, 5 грн. (встановлений згідно постанови КМУ від 8.11.2000 р. №1653 (1653-2000-п) -1050 доларів США по курсу НБУ 5, 05 грн. за 1 долар США); оклад за військовим званням 135 грн.; надбавка за вислугу років 40 відсотків до окладів грошового утримання (згідно Указу Президента України від 4.10.1996 р. №926/96 (926/96) ); інші додаткові види грошового забезпечення, що визначаються за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням (включаючи щомісячну надбавку в розмірі 100 відсотків окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років згідно Указу Президента України від 4.10.1996 р. №926/96 (926/96) ; надбавку за безперервну службу в розмірі 90 відсотків до грошового забезпечення згідно Указу Президента України від 5.05.2003 р. №389/2003 (389/2003) ; щомісячну доплату в розмірі 1010 грн., одержувану згідно постанови КМУ від 8.11.2000 р. №1653 (1653-2000-п) -200 доларів США, по курсу НБУ 5, 05 доларів США за 1 долар США); зобов'язання здійснити перерахунок пенсії з моменту її призначення, 16.12.2007 р. по момент набрання судовим рішенням законної сили, на підставі нового грошового атестату, поданого Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, та виплатити різницю між перерахованою та вже виплаченою пенсією.

Постановою Святошинського районного суду м.Києва від 02 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Відповідно до ч.1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 проходив службу у внутрішніх військах МВС України з 1.08.1980 р. по 17.12.2007 р.

В період з 10.07.2006 р. по 6.09.2007 р ОСОБА_2 перебував у тривалому закордонному відрядженні у складі Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово Спеціального миротворчого центру Київського національного університету внутрішніх справ на посаді офіцера штабу та отримував грошове забезпечення та компенсаційні виплати, пов'язані з утриманням миротворчого персоналу з України у складі ООН.

Відповідно до наказу Командувача внутрішніх військ МВС України від 13.12.2007 року №97 о/с ОСОБА_2 був звільнений з органів внутрішніх справ на пенсію за станом здоров'я за ст. 63 п. «В», наказом Командувача внутрішніх військ МВС України від 17.12.2007 року №239 він був виключений зі списків Головного управління внутрішніх військ МВС України з 15.12.2007 р.,а з 18.12.2007 року йому була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (2262-12) .

Не погоджуючись з розміром пенсії позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, прийшов до висновку, що розрахунок Позивачу був зроблений у відповідності до пункту 7 постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 (393-92-п) з відповідних окладів за посадою, військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років у розмірах, установлених за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням, так як остання посада в розпорядженні командувача внутрішніх військ МВС України, яку займав Позивач перед звільненням була заступник начальника управління з охорони громадського порядку - начальник відділу організації служби спеціальних моторизованих військових частин міліції ГУВВ МВС України, то пенсія йому нарахована відповідно до чинного законодавства .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пункту 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з вимогами абзацу другого пункту 4 статті 9 цього Закону порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України.

Разом з тим, розміри та порядок виплати грошового забезпечення в національній валюті військовослужбовцям миротворчих контингентів визначено в пункті 2 Порядку матеріально-технічного і фінансового забезпечення миротворчого контингенту та персоналу України, який бере участь у міжнародних миротворчих операціях, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 N 963 (963-2002-п) , а саме: за особами, які входять до складу миротворчих контингентів та персоналу України, зберігаються виплати в національній валюті в розмірі 100 відсотків окладу за військове (спеціальне) звання, посадового окладу або середньої заробітної плати за останнім місцем служби чи роботи, надбавки за вислугу років, інших додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Меморандуму про взаєморозуміння між ООН та Урядом України від 20 грудня 2000 року № DPKO/UNMIK/UKR/01, ООН відшкодовує Уряду України витрати, пов'язані з утриманням персоналу, який надається в рамках цього Меморандуму.

Порядок компенсації витрат пов'язаних з діяльністю миротворчого персоналу України визначено відповідно до пунктів 3 та 4 постанови КМУ від 08.11.2000 № 1653 "Про фінансове забезпечення діяльності миротворчого персоналу України у складі Місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косово, Союзна Республіка Югославія" (1653-2000-п) .

До відшкодувань пов'язаних з утриманням персоналу згідно із додатком А до Меморандуму входять майнове та грошове забезпечення, відрахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із сум грошового забезпечення миротворчого персоналу України здійснюється лише із фактичних витрат на грошове забезпечення, у зв'язку з цим на суми валютного грошового утримання, що виплачується миротворчому персоналу, внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не нараховуються.

Відповідно до п. 2 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками (платниками страхових внесків до Пенсійного фонду) є військові частини, підприємства, установи, організації та органи, які виплачують грошове забезпечення для застрахованих осіб.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що суми валютного грошового забезпечення, що виплачуються миротворчому персоналу, не входять до складу грошового забезпечення, передбаченою ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а отже, на ці суми внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не нараховуються.

Як було встановлено судом першої інстанції, до відправки в довготривале закордонне відрядження до Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово позивач проходив військову службу на посаді заступника начальника управління з охорони громадського порядку-начальника відділу організації служби спеціальних моторизованих військових частин міліції Головного Управління внутрішніх військ МВС України.

Порядок відбору та направлення працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України для участі в міжнародних миротворчих операціях визначається наказом МВС України від 07.12.200: №1490. Відповідно до п. 1.6. Положення про миротворчий персонал, затвердженого цим наказом, для роботи в складі миротворчого персоналу та для участі в миротворчій операції працівник на час відрядження звільняється від займаної посади за останнім місцем проходження служби та призначається на відповідну посаду перемінного складу Центру НАВСУ.

Пунктом 1.7. визначено, що на період відрядження миротворчий персонал перебуває в оперативному підпорядкуванні Департаменту роботи з персоналом МВС України. Тобто, контракт у зв'язку з довготривалим закордонним відрядженням не розривається, відряджений залишається на військовій службі у внутрішніх військах МВС України.

Відповідно до п. 8.3.4 Порядку відбору та направлення працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України для участі в міжнародних миротворчих операціях, затвердженого наказом МВС України від 07.12.2003 року №1490, Центр НАВСУ після повернення з відрядження відряджає працівників до ГУВВ, ГУМВС, УМВС, УМВСТ, навчальних закладів МВС України за попереднім місцем служби, звільнивши їх від посад перемінного складу Центру НАВСУ.

Наказом командувача Збройних Сил України від 13.12.2007 року №97о/с позивач був звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я.

Останньою посадою перед звільненням в розпорядженні командувача внутрішніх військ МВС України, яку позивач займав перед відрядженням, є посада офіцера-заступника начальника управління з охорони громадського порядку-начальника відділу організації служби спеціальних моторизованих військових частин міліції Головного Управління внутрішніх військ МВС України.

Крім того, судом першої інстанції правомірно встановлено, що під час довготривалого закордонного відрядження Позивача йому відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 963 (963-2002-п) щомісяця здійснювались виплати в національній валюті в розмірі 100 відсотків окладу за військове звання, посадовий оклад та надбавка за вислугу років за його останньою перед відрядженням посадою заступника начальника управління з охорони громадського порядку - начальника відділу організації служби спеціальних моторизованих військових частин міліції ГУВВ МВС України, саме із цих виплат Головне управління внутрішніх військ МВС України продовжувало перераховувати до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (довідка про відрахування є в матеріалах справи).

Отже ураховуючи, що всі витрати на утримання миротворчого персоналу України компенсуються Урядом ООН і з них не йде відрахування до Пенсійного фонду України на загальнодержавне пенсійне страхування, судом першої інстанції правомірно встановлено, що правових підстав для нарахування пенсії з посади спеціального співробітника -офіцера штабу Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово немає.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Виходячи з наведеного, а також системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів приходить до висновку, що при нарахуванні пенсії Позивачу Головне управління внутрішніх військ МВС України діяло виключно на підставі законодавства України, у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) , законами України та постановами Кабінету Міністрів України, тому Головним управлінням внутрішніх військ МВС України не порушено ані прав ані інтересів Позивача.

Крім того, судом першої інстанції правомірно підкреслено, що з постанови Окружного Адміністративною Суду м. Києва від 02.09.2008 року, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що до суду був поданий колективний позов, одним з позивачів був також позивач ОСОБА_2, про зобов'язання внесення доповнень до наказів №92 о/с від 10.07.2006 року та №96 від 18.07.2006 року в частині встановлення посадового окладу відповідно до Постанови КМУ від 08.11.2000 №1653 (1653-2000-п) та про зобов'язання внести відомості про розмір посадового окладу до грошових атестатів, проте в задоволенні таких вимог судом було відмовлено. Вказана постанова суду набрала законної сили.

Згідно ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову позивача, у зв'язку з відсутністю правових підстав для перерахунок пенсії позивачу.

Суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8- 11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -залишити без задоволення.

Постанову Святошинського районного суду м.Києва від 02 грудня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.