Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2012 року скасована в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0 та щодо скасування рішення ДПА України від 11.07.2011 року № 12521/6/25-0115 за результатами розгляду повторної скарги ТОВ "ЛР Глобус" в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0 та ухвалена у цій частині нова постанова, якою позовні вимоги задоволені: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0; скасовано рішення ДПА України від 11.07.2011 року № 12521/6/25-0115 за результатами розгляду повторної скарги ТОВ "ЛР Глобус" в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0. В решті постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2012 року залишена без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000212370/0 та ухвали нове рішення, яким скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000212370/0. Вважає, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з невірним тлумаченням і застосуванням останніх, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Відповідач-1, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Третя особа, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, також подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю та просить закрити провадження у справі в частині скасування рішення ДПА України від 11.07.2011 року № 12521/6/23-0115 за результатами розгляду повторної скарги ТОВ "ЛР Глобус" в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2011 року № 0000202370/0. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2010 року.

Перевіркою було встановлено, що позивачем у перевіряємий період укладено договір від 28.06.2007 року б/н про відкриття кредитної лінії на суму 140 000 000 доларів США з "HYPO REAL ESTATE BANK ІNTERNATIONAL AGA" (ФРН) (Організатор) та "FLINT NOMINEES LIMITED" Сполучене Королівство (Лондон) (Кредитний агент). Згідно п. 3.1 Договору позивач як позичальник використовує всі суми, отримані за кредитною лінією в цілях і в рахунок витрат на придбання. Придбання означає придбання, в ході низки операцій з купівлі-продажу позичальником компаній - Ділайт, Ділайт Сіті, Ділайт Плюс і Столиця. Тобто кредит був отриманий для придбання корпоративних прав (акцій, часток) зазначених компаній.

Перевіркою також встановлено, що грошові кошти, отримані за вказаним кредитним договором, були внесені позивачем до статутного фонду компаній Ділайт, Ділайт Сіті, Ділайт Плюс і Столиця, тобто, фактично, позивач є засновником зазначених компаній. Придбання позивачем корпоративних прав є разовою фінансовою операцією, спрямованою на встановлення контролю над компаніями Ділайт, Ділайт Сіті, Ділайт Плюс і Столиця, отже не являється господарською діяльністю, оскільки не носить постійного характеру.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що використання позивачем кредитних коштів за договором від 28.06.2007 року б/н не пов'язано з його господарською діяльністю, а тому проценти, які позивач сплачує за кредитом та курсові різниці, не можуть включатись до складу валових витрат підприємства.

Крім того, в ході перевірки було встановлено, що в перевіряємому періоді, позивач мав взаємовідносини з ПП "Мережа будівельних фахівців" та ТОВ "Аурумніка".

При здійсненні перевірки задекларованого податкового кредиту позивача за грудень 2008 року, липень 2009 року та опрацюванні Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, встановлено завищення сум податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2008 року всього на суму 5434,00 гривні та за липень 2009 року всього на суму 33 145,00 гривень.

Перевіркою встановлено, що ПП "Мережа будівельних фахівців" стан платника податків - запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання); до податкових органів не звітує; кількість працюючих за І квартал 2009 року - 1 особа; інформація щодо наявності основних та обігових фондів відсутня; свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 30.01.2009 року; податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем - не задекларовані. ТОВ "Аурумніка" стан платника - припинено (ліквідовано, закрито); до податкових органів не звітує; кількість працюючих за І квартал 2010 року - 3 особи; інформація щодо наявності основних та обігових фондів відсутня; свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 21.10.2010 року; податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем - не задекларовані.

За результатами перевірки складено акт від 01.02.2011 року № 40/1-23-70-35234901, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п. 1.32. ст. 1, пп. 5.5.1. п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 51 515 444,00 гривні, у тому числі по періодам: 4 квартал 2008 року - 8 267 004,00 гривні, 1 квартал 2009 року - 4 834 812,00 гривень, 2 квартал 2009 року - 2 836 720,00 гривень, 3 квартал 2009 року - 5 966 737,00 гривень, 4 квартал 2009 року - 7 519 929,00 гривень, 1 квартал 2010 року - 7 513 729,00 гривень, 2 квартал 2010 року - 7 509 019,00 гривень, 3 квартал 2010 року - 7 067 494,00 гривень; пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.1, пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 4. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 23.06.1997 року № 233/2037, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит у сумі 38 579,00 гривень, у тому числі за грудень 2008 року - 5434,00 гривені, за липень 2009 року - 33 145,00 гривень, а також завищено суму ПДВ, яка включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р.22.2. Декларації з ПДВ) за липень 2009 року у розмірі 33 145,00 гривень; п. 1.3. наказу ДПА України від 16.01.2008 року № 28 "Про затвердження Порядку подання звітів про утримання та винесення то бюджету податку на доходи нерезидентів" щодо неподання звітів про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидента у вигляді процентів за користування позикою компанії London Regional GROUP FININANCE LIMITED (Великобританія) за 3 квартали 2008 року, за 2008 рік, за І квартал 2009 року, за півріччя 2009 року, за 3 квартали 2009 року, за 2009 рік, за І квартал 2010 року, за півріччя 2010 року та за 3 квартали 2010 року.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 01.02.2011 року № 40/1-23-70-35234901, позивачем були подані до відповідача-1 заперечення та зауваження до зазначеного акту, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки від 01.02.2011 року № 40/1-23-70-35234901 щодо встановлених порушень, були залишені без змін.

На підставі акта перевірки від 01.02.2011 року № 40/1-23-70-35234901 відповідачем-1 були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 23.02.2011 року: № 0000212370/0, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 38 579,00 гривень і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9645,00 гривень № 000202370/0, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 51 515 444,00 гривні і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 12 878 861,00 гривня.

Не погоджуючись з такими рішеннями ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, позивач використовуючи, надане йому ст. 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргами до Державної податкової адміністрації у м. Києві та ДПА України, за результатами розгляду яких, рішеннями про результати розгляду скарг, оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС були залишені без змін, а скарги без задоволення.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволені позовних вимог повністю виходив з того, що висновки відповідача-1 про заниження позивачем податку на прибуток та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість є обґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними.

Суд апеляційної інстанції частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив за наступного, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000212370/0 та щодо скасування рішення ДПА України від 11.07.2011 року № 12521/6/25-0115 за результатами розгляду повторної скарги ТОВ "ЛР Глобус" в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІї у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000212370/0, виходив з наступного, з чим також погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 вищевказаного Закону України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Підпункт 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Зкону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Аналогічні положення закріплені у статті 198 ПК України. Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно ст. 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (z0168-95) , первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Крім того, пунктом 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 166 (z0250-97) (зі змінами та доповненнями) визначено, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації, а дані, наведені ним в декларації, мають відповідати даним його бухгалтерського обліку, оскільки фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165 (z0233-97) , сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Аналізуючи вищевикладені законодавчі норми, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Однак, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано суду жодних первинних документів, які б підтверджували дійсність та, взагалі, існування його взаємовідносин з контрагентами ПП "Мережа будівельних фахівців" та ТОВ "Аурумніка", по яким позивачем був сформований податковий кредит, відповідно, за грудень 2008 року в розмірі 5434,00 гривні та за липень 2009 року в розмірі 33 145,00 гривень.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0 та щодо скасування рішення ДПА України від 11.07.2011 року № 12521/6/25-0115 за результатами розгляду повторної скарги ТОВ "ЛР Глобус" в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частини та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, зазначив наступне.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Що стосується віднесення до складу валових витрат процентів за кредитом, який був витрачений для придбання корпоративних прав, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач мав повне право формувати валові витрати з урахуванням процентів, так як кредитні кошти були використані в господарській діяльності позивача, якою було придбання корпоративних прав у компаніях TOB "Ділайт", TOB "Ділайт Сіті", TOB "Ділайт Плюс" і "Столиця".

Відповідно до пп. 1.11.1. п. 1.11. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Згідно п. 1.32. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.5.1. п. 5.5. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податковим законодавством чітко визначено, що для підтвердження включення витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами), необхідно доведення використання кредитних коштів у власній господарській діяльності.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що проценти за кредитом можна відносити до складу валових витрат, якщо кредит використаний на цілі, пов'язані з господарською діяльністю платника податку. Пункт 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п. 1.28 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Таким чином, виходячи з аналізу Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що будь-яка інвестиція (включаючи придбання корпоративних прав) є господарською операцією. При цьому очевидно, що будь-яка господарська діяльність складається з господарських операцій, що ще раз підтверджує безпідставність позиції, викладеної в Акті перевірки. В даному випадку придбання корпоративних прав було направлене саме на одержання та збільшення доходу від основної господарської діяльності позивача - управління об'єктами нерухомості та здавання їх в оренду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що кредитні кошти були використані, серед іншого, для встановлення контролю (шляхом придбання корпоративних прав TOB "Ділайт", TOB "Ділайт Плюс", TOB "Ділайт Сіті", що володіють сукупно 100% торгівельного центру "Глобус") над активами ТЦ "Глобус" і забезпечення таким чином в подальшому їх безпосереднього використання позивачем, як ексклюзивним орендарем та особою відповідальною в цілому за належну експлуатацію торгівельного центру. Така модель ведення бізнесу дозволяє більш ефективно надавати послуги з оренди та збільшити корисну орендовану площу, централізація обслуговування розміщених торгівельних центрів та залучення професійного персоналу та спеціалізованих компаній дає можливість зменшити витрати на обслуговування, єдина маркетингова політика дозволяє збільшити комерційну вартість.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що справедливість наведеного вище висновку та правомірність аргументації підтверджується індивідуальним роз'ясненням (податковою консультацією) ДПА України, яке позивач отримав у відповідь на свій запит листом від 09.04.2009 року № 3254/6/15-0215 та у якому зазначено, що позивач правий у своєму рішенні щодо включення процентів за кредитами до складу валових витрат. Копія цього роз'яснення, надсилалась позивачем ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС разом із запереченнями та зауваженнями до Акта перевірки, а також акцентувалась увага на наявності такого роз'яснення у повторній скарзі, що була подана до ДПАї України, однак жодним чином не була врахована у рішеннях відповідачів за результатами розгляду поданих позивачем скарг.

Також, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що на момент виникнення даних правовідносин діяв Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондам" від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (2181-14) .

Відповідно до змісту пункту "д" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 ст. 4 вищевказаного Закону не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано). При цьому при оцінці доказів судом, наданих органом стягнення, податкові роз'яснення не мають пріоритету над іншими доказами або іншими експертними оцінками.

З 01.01.2011 року Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондам" (2181-14) втратив законну силу відповідно до набрання законної сили ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (2755-17) .

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 ПК України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС незаконно застосувала до позивача, що діяв згідно наданого йому індивідуального податкового роз'яснення, санкції у вигляді збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій в податковому повідомленні-рішенні від 23.02.2011 року № 0000202370/0.

Щодо віднесення до валових витрат курсових різниць за кредитом, то висновки Акту перевірки стосовно того, що такі дії позивача були неправомірними, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вважає також безпідставними, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції було доведено, що кошти, одержані за кредитом, були використані для цілей господарської діяльності позивача. На підтвердження того, що отримані кошти були використані саме в господарській діяльності позивача, останній надавав ДПА України в якості доповнення до повторної скарги на рішення від 02.06.2011 року № 020611-05 копії укладених позивачем договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі компаній TOB "Ділайт", TOB "Ділайт Плюс", TOB "Ділайт Сіті" та TOB "Корпорація "Столиця", а також виписку з банківського рахунку позивача та платіжні доручення як докази оплати за договорами.

З наведеного вбачається, що факт використання кредитних коштів в рамках господарської діяльності потребує доведення лише по епізоду щодо віднесення до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами та жодним чином не стосується епізоду щодо віднесення до валових витрат курсових різниць.

Стаття 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить та взагалі не регулює питання віднесення до валових витрат курсових різниць. Посилання на інші норми податкового законодавства, які б встановлювали право на віднесення курсових різниць до валових витрат лише у разі використання іноземної валюти, балансова вартість якої перераховується, в господарській діяльності, з боку відповідача відсутні.

А отже, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що донарахування 81% грошових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0, внаслідок віднесення до валових витрат курсових різниць з підстав використання кредитних коштів не в господарській діяльності із посиланням на ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" здійснено незаконно.

Судом першої інстанції не було узято до уваги те, що питання відображення у податковому обліку курсових різниць регулюється спеціальною нормою, а саме, положеннями пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпункт 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює окремі правила ведення податкового обліку, які є спеціальними для операцій в іноземній валюті і які повинні застосовуватися у даному випадку. Дані правила передбачають віднесення до валових витрат негативних курсових різниць по кредитам та нарахованим процентам не встановлюючи, що умовою такого віднесення є використання кредиту в господарській діяльності. Такі ж правила діють і для включення до валового доходу прибутку у випадку позитивної курсової різниці.

З огляду на вищевказане, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що якщо у підприємства на рахунку знаходиться іноземна валюта, то, у разі зміни курсу валют, її балансова вартість перераховується незалежно від джерел походження чи цілей її використання. При цьому якщо результатом перерахунку є негативні курсові різниці, то вони без будь-яких обмежень відносяться до валових витрат.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час проведення перевірки відповідач не встановив порушень пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яка підлягає застосуванню у ситуації із курсовими різницями. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що жодних порушень податкового законодавства, яке б регулювало питання віднесення курсових різниць до валових витрат, відповідач не встановив. А відтак, відповідач безпідставно зменшив валові витрати, сформовані за рахунок курсових різниць.

Таким чином, позивач правомірно відніс до валових витрат курсові різниці, які виникли в результаті перерахунку кредитних коштів в іноземній валюті, з огляду на те, що податкове законодавство не встановлює обов'язковості використання іноземної валюти, балансова вартість якої перераховується, в господарській діяльності.

Отже, доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.