Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представників позивача Гаркуша В.В., Корнієнко Н.В.,

представників відповідача Шестакова М.А., Василенко Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1"

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 року

у справі № 2а-3739/12/1070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1" (далі - позивач, ТОВ "Технополіс-1")

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ТОВ "Технополіс-1" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області про визнати протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2011 року № 0000082301/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

В період з 08.04.2011 року по 11.04.2011 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області була здійснена позапланова невиїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ "Технополіс-1" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "Глобалтехно" по ланцюгу формування податкового кредиту за період з березня 2010 року по січень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки № 382/23-3/32498133 від 11.04.2011 року, в якому, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Технополіс-1" при придбанні та продажу товарів (послуг), товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655, 656 ЦК України, а також встановлено порушення п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підлягає до зменшення сума бюджетному відшкодуванню за липень та серпень 2010 року.

Висновки податкового органу ґрунтуються на твердженні про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ "Глобалтехно" 02.03.2009 року № 02/0309-1, відповідно до якої позивач мав отримати від постачальника ТОВ "Глобалтехно" товари, асортимент, кількість ціна та вартість кожної партії яких повинен був визначитися сторонами на підставі видатково-прибуткових накладних і уточнюватися в момент вибірки покупцем таких товарів на складі постачальника (пункт 3.2 договору).

Проте актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.03.2010 року № 305/23-3/35761557 було встановлено, з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів та складських приміщень неможливість здійснення ТОВ "Глобалтехно" відповідної господарської діяльності та операцій.

На підставі акту перевірки № 382/23-3/32498133 від 11.04.2011 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.05.2011 року № 0000082301/0, згідно якого внаслідок порушення п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 5 606 835,38 гривень, у тому числі за липень 2010 року у розмірі 370 210,28 гривень та у серпні 2010 року у розмірі 5 236 625,10 гривень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено що, між позивачем (покупець) та постачальником товару ТОВ "Глобалтехно" (продавець) було укладено договір № 02/0309-1 від 02.03.2009 року. Згідно договору, поставка товару мала здійснюватися зі складу постачальника за домовленістю сторін. Разом із товаром постачальник повинен був передати покупцю документи (технічний паспорт, документ про якість товару тощо), які мають відношення до товару і належать до передачі разом із товаром відповідно до чинного законодавства України. Право власності на поставлені товари переходило до Покупця в момент отримання товару від постачальника за видатково-прибутковою накладною (п. 2.1, п. 2.3 договору).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаним договором позивачем суду надані первинні бухгалтерські документи.

Однак, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме у більшості видаткових накладних відсутні прізвища, ім'я по батькові осіб та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, не вказано номер та дату довіреності, відповідно до якої здійснено прийняття товару. У заявках про надання транспорту та актах наданих послуг відсутні прізвища, ім'я по батькові та посади уповноважених осіб перевізника та замовника. Пред'явлені товаро-транспортні накладні не відповідають вимогам Порядку заповнення товаро-транспортних накладних в частині порядку заповнення ТН після завантаження автомобіля та порядку заповнення вантажоодержувачем ТН, а саме відсутні відомості про вантаж.

За таких обставин суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про обґрунтованість та правомірність прийняття ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області податкового повідомлення-рішення від 12.05.2011 року № 0000082301/0, згідно якого внаслідок порушення п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 5 606 835,38 гривень, у тому числі за липень 2010 року у розмірі 370 210,28 гривень та у серпні 2010 року у розмірі 5 236 625,10 гривень, оскільки факт поставки товару та оплати його вартості не підтверджується документально, господарські операції не відображені у бухгалтерському і податковому обліку та податковій звітності позивача, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість не підтверджено.

Однак колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону).

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування відємного значення з податку на додану вартість.

Cудами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та постачальником товару ТОВ "Глобалтехно" продавець) було укладено договір № 2/0309-1 від 02.03.2009 року. Згідно договору, поставка товару мала здійснюватися зі складу постачальника за домовленістю сторін. Разом із товаром постачальник повинен був передати покупцю документи (технічний паспорт, документ про якість товару тощо), які мають відношення до товару і належать до передачі разом із товаром відповідно до чинного законодавства України. Право власності на поставлені товари переходило до Покупця в момент отримання товару від постачальника за видатково-прибутковою накладною (п. 2.1, п 2.3 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання договору та отримання товару за ним, позивачем були надані податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та є документами первинного обліку.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобовязань до бюджету.

Крім цього, проведення зустрічних перевірок за підтвердження сплати бюджету на податку на додану вартість контрагентами платника податку не є умовою для формування податкового кредиту.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім того, відповідач вважає угоду, укладену між ТОВ "Технополіс-1" та ТОВ "Глобалтехно" нікчемною, як таку, що укладена з порушенням вимог ст. ст. 203, 215, 216, 662, 655, 656 ЦК України, оскільки вказаний правочин був вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що позивачем порушено ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Технополіс-1" при придбанні та продажу товарів (послуг), товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655, 656 ЦК України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220- 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1" - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 року у справі № 2а-3739/12/1070 - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 12.05.2011 року № 0000082301/0, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5 606 835,38 гривень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1" судовий збір у розмірі 3,40 гривні.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.