за позовною заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Інспекції по контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення Кримського республіканського центру зайнятості, Судацького міського центру зайнятості Автономної Республіки Крим про визнання протиправним акту про порушення законодавства про зайнятість населення,

провадження в якій відкрито за касаційною каргою Судацького міського центру зайнятості Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2011 року, -

У червні 2010 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 пред'явив у суді позов до Інспекції по контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення Кримського республіканського центру зайнятості (далі - Інспекція) про визнання протиправним акту про порушення законодавства про зайнятість населення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2010 року ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову, про задоволення позовних вимог та скасування акту Інспекції № 136/ш від 2 листопада 2009 року.

У касаційній скарзі Інспекція, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування ухваленої ним постанови та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

ОСОБА_4 своїм правом, як сторони у справі, не скористався та заперечень на касаційну скаргу не подав.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований виконавчим комітетом Судацької міської ради Автономної Республіки Крим як фізична особа - підприємець.

Постановою Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 5 травня 2009 року ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 204 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень за порушення встановленого порядку працевлаштування іноземців.

Постанова суду мотивована тим, що ОСОБА_4 в період з 24 листопада 2008 року по 27 квітня 2009 року працевлаштував громадянку Росії ОСОБА_6 для роботи продавцем, за відсутності на це відповідного дозволу Центру зайнятості.

Про цю обставину Інспекція була повідомлена 12 жовтня 2009 року листом начальника ВГІРФО ГУ МВС України а Автономній Республіці Крим від 7 жовтня 2009 року за № 10/6463.

30 жовтня 2009 року начальником Інспекції був складений акт за № 136/ш, за висновком якого ОСОБА_4 порушено вимогу статті 8 Закону України "Про зайнятість населення", оскільки він використовував працю громадянки Росії ОСОБА_6без дозволу Державної служби зайнятості України, прийнявши її на роботу продавцем у відділ фрукти-овочі магазину по АДРЕСА_1 Також, у зазначеному акті ОСОБА_4 запропоновано в місячний термін внести штраф за працевлаштування з порушенням законодавства іноземної громадянки у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом, що складає 12 500 гривень.

Відсутність у відповідача дозволу на використання праці іноземців судами попередніх інстанцій встановлено безперечно.

Під час розгляду судом адміністративної справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 свою вину у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 204 КУпАП, визнав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення ОСОБА_4 вимог статті 8 Закону України "Про зайнятість населення" знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що встановлений статтею 8 Закону України "Про зайнятість населення" штраф є адміністративно-господарською санкцією, а Інспекція застосувала її після сплину шестимісячного строку, встановленого статтею 250 ГК України, з моменту виявлення правопорушення.

Втім, колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального права.

Правовідносини, які виникають між роботодавцем та найманим працівником, регулюються законодавством України в сфері праці та зайнятості, в тому числі Кодексом законів про працю України (322-08) та Законом України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" (803-12) , чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 803-ХІІ (803-12) ), який визначає основні принципи участі підприємств, закладів та організацій в реалізації державної політики зайнятості. Також нормами цього Закону передбачені їх обов`язки та відповідальність у випадку порушення цих обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 803-ХІІ, у разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Статтею 18 Закону № 803-ХІІ визначено, що в складі Державної служби зайнятості створена інспекція, яка здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, закладами та організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.

Положенням про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року № 47 (47-91-п) , встановлено, що інспекція проводить перевірку дотримання законодавства про зайнятість населення підприємствами, закладами та організаціями, незалежно від форм власності, в тому числі відносно виконання вимог статті 8 Закону № 803-ХІІ.

Інспекція у відповідності з покладеними на неї задачами забезпечує застосування економічних санкцій за порушення законодавства про зайнятість населення підприємствами, закладами та організаціями (підпункт "г" пункту 8 Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення).

Згідно зі статтею 4 Господарського кодексу України предметом його регулювання не є трудові відносини.

Частиною першою статті 238 цього Кодексу передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Під "господарською діяльністю" у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 Господарського кодексу України).

З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що інспекції по контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення не здійснюють заходи державного нагляду (контролю) в сфері здійснення підприємствами, закладами, організаціями, іншими суб`єктами господарської діяльності.

Контрольні заходи, які здійснюються інспекціями державної служби зайнятості, стосуються виключно питань дотримання підприємствами, закладами, організаціями та іншими роботодавцями вимог законодавства в сфері зайнятості населення, встановлених Законом № 803-ХІІ (803-12) , тобто дотримання роботодавцями законних прав, інтересів та гарантій громадян та держави в сфері зайнятості.

Тому, застосовані до ОСОБА_4 економічні санкції у вигляді штрафу за порушення вимог частини четвертої статті 8 Закону № 803-ХІІ не можуть вважатися адміністративно-господарською санкцією в розумінні статті 238 Господарського кодексу України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 241 Господарського кодексу України, адміністративно-господарський штраф, у разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил здійснення господарської діяльності, сплачується ним до відповідного бюджету.

Натомість, застосований Інспекцією штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом, зараховується до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, не включається до складу Державного бюджету України.

Доводи ОСОБА_4 в обґрунтування позовних вимог, що у такий спосіб він двічі притягується до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить приписам статті 61 Конституції України, до уваги колегією суддів не приймаються з огляду на те, що адміністративні та економічні санкції не є юридичною відповідальністю одного виду. Тобто накладення адміністративного штрафу за адміністративне правопорушення на фізичну особу, яке передбачено статтею 204 КУпАП, не виключає застосування економічних штрафних санкцій, застосованих до роботодавця, які передбачені статтею 8 Закону України "Про зайнятість населення".

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, дав належну оцінку доказам зібраним по справі, прийняв правильне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а тому його рішення було безпідставно скасовано апеляційним судом.

Стаття 226 КАС України надає суду касаційної інстанції право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки фактичні обставини справи судами попередніх інстанцій встановлено повно та правильно, колегія суддів вважає необхідним постанову суду апеляційної інстанцій скасувати та залишити без змін постанову суду першої інстанції.