розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСМП»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У листопаді 2011 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСМП»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 28.07.2011 року №0006702302 та №0006712302.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем з 29.04.2011 року по 07.07.2011 року була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, результати якої відображені в акті перевірки №881/23-2/34413224 від 14.07.2011 року.

В Акті перевірки зазначено, що позивачем на порушення пп. 4.1.1 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», із змінами і доповненнями, не включено до складу валових доходів суму доходу, отриманого від реалізації супер ваучерів (UMC) за перевіряємий період по контрагенту ПП «Дельфін».

До такого висновку податковий орган дійшов у зв'язку з тим, що ТОВ «ОСМП»не надано договір комісії з ПП «Дельфін», а надано заяву на приєднання до субагентського договору за №0908/02П-25 від 25.08.2009 року про прийом платежів з ПП «Дельфін». Згідно даної заяви Агент ознайомлений з Правилами роботи ТОВ «ОСМП»та зобов'язується виконувати вимоги Договору приєднання з дня прийняття Заяви.

Також в Акті перевірки зазначено про те, що позивачем на порушення вимог пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» включено до складу податкового кредиту за звітні періоди загальну суму ПДВ у розмірі 6 973 621,00 грн. від операцій, які не використовувались в межах господарської діяльності ТОВ «ОСМП», по договорах по прийому платежів та реалізації платежів, а також вказано про те, що сплата винагороди за договорами по прийому платежів та договорах по реалізації предоплачених товарів та послуг, в якості винагороди за прийом платежів, суперечить вимогам Постанови правління Національного банку України від 05.03.2008 №53 (z0265-08) «Про врегулювання питань здійснення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування».

28.07.2011 року на підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0006702302 про сплату 10789573,00 грн. податку на прибуток та 2699643,00 грн. штрафної санкції, і податкове повідомлення-рішення №0006712302 про сплату 6 973 621,00 грн. податку на додану вартість та 1743405,00 грн. штрафної санкції.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду допустимих, належних, достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення та не довів правомірності визначення позивачу за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.10.2007 між ЗАТ «Український мобільний зв'язок», за текстом договору - комітент, та позивачем, за текстом договору комісіонер, укладено договір комісії за №5-АП, відповідно до якого позивач зобов'язується за дорученням комітента за комісійну винагороду укладати від свого імені договори щодо продажу продукції, передбаченої цим договором.

Під продукцією в договорі мається на увазі ваучер для поповнення рахунків абонентів комітента. Відповідно до умов договору комісії №5-АП від 11.10.2007 виступаючи від свого імені, позивач був уповноважений самостійно знаходити покупців на продукцію комітента, виконувати всю переддоговірну роботу та укладати з покупцями договори купівлі-продажу продукції відповідно до вказівок комітента, та на умовах, визначених в договорі.

На виконання зобов'язань за договором комісії №5-АП від 11.10.2007 між позивачем та ПП «Дельфін»укладено Агентський договір щодо реалізації припейд-продукції №0908/02-25 від 25.08.2009, шляхом підписання ПП «Дельфін»заяви про приєднання до агентського договору.

Агентським договором, що регулює відносини у сфері реалізації припейд-продукції, є Правила роботи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСМП»щодо реалізації попередньо оплачених товарів та послуг (припейд-продукція). Відповідно до зазначених Правил агент зобов'язується за дорученням позивача та від свого імені здійснювати реалізацію припейд-продукції, за яку позивач виплачує агенту винагороду.

Позивач, отримавши товар від ЗАТ «Український мобільний зв'язок»за договором комісії №5-АП від 11.10.2007 відповідно до Агентського договору щодо реалізації припейд-продукції №0908/02-25 від 25.08.2009 передав товар ПП «Дельфін» для подальшої реалізації кінцевому споживачу.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Порядок оподаткування таких операцій визначався на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) , що діяв протягом періоду, за який здійснювалась перевірка.

Згідно з п. 1.31. ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валовий дохід, зокрема, включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій є їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку -дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно з пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 зазначеного Закону встановлено, що датою збільшення валових витрат платника податку є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті -також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати ( у тому числі часткової або авансової).

Таким чином, валовий дохід, який виникає відповідно до пп.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті здійснення комісіонером реалізації товару покупцю, відображається у податковому обліку комітента на загальну суму, отриману від продажу такого товару, та відповідно до пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 зазначеного Закону у момент підписання акта про надані комісійні послуги або перерахування комітентом комісіонеру комісійної винагороди у комітента виникають валові витрати.

З огляду на викладене для позивача валовий дохід позивача відповідно до пп.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»складає сума отриманої (нарахованої) винагороди (без урахування ПДВ), оскільки, в даному випадку власністю позивача є лише комісійна винагорода.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що висновок відповідача щодо необхідності віднесення позивачем до валових доходів суми доходу в розмірі 4 375 545 грн. без ПДВ, отриманого від реалізації супер ваучерів (UMC) за перевіряємий період по контрагенту ПП «Дельфін», як доходу від продажу товарів відповідно до пп. 4.1.1 п.4.1 ст. 4 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки позивачем не надано договір комісії з ПП «Дельфін», а надано заяву на приєднання до субагентського договору за №0908/02-25 від 25.08.2009 про прийом платежів з ПП «Дельфін», є помилковим та суперечить чинному законодавству, а позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат тільки суму винагороди отриманої від реалізації припейд-продукції за договором комісії № 5-АП від 11.10.2007.

Що стосується правомірності делегування суб'єктами господарювання, які уклали агентські договори з банками на здійснення операцій із застосуванням ПТКС, прав третім особам (субагентам) згідно постанови правління НБУ від 05.03.2008р. №53 (z0265-08) «Про врегулювання питань здійснення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами першою та другою статті 295 Господарського кодексу України, встановлено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

Згідно статті 300 Господарського кодексу України комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він уповноважений суб'єктом, якого він представляє. Якщо агентським договором не передбачено інше, комерційний агент не може передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах того, кого він представляє.

Частиною першою статті 305 Господарського кодексу України встановлено, що відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються цим кодексом, іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.

Відповідно до пункту 1 Постанови правління Національного банку України №53 від 05.03.2008 (z0265-08) , зареєстрованої Міністерством юстиції України 31.03.2008 за №265/14956 (z0265-08) , операції (приймання готівки для подальшого переказу, операції за допомогою спеціальних платіжних засобів та інші операції, пов'язані з рухом коштів (далі -операції), а також отримання інформації щодо стану рахунків) із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі -ПТКС), до яких згідно з їх функціональними можливостями належать банківські автомати самообслуговування, депозитні банкомати, платіжні термінали, термінали самообслуговування тощо, можуть здійснювати банки і небанківські фінансові установи, які відповідно до законодавства України отримали відповідну ліцензію/дозвіл щодо переказу коштів органів державної влади, що здійснюють державне регулювання відповідних ринків фінансових послуг, і є платіжними організаціями та/або членами платіжної системи (далі -небанківські фінансові установи), а також суб'єкти господарювання, які уклали агентські договори з банками.

Отже, делегування суб'єктами господарювання, які уклали агентські договори з банками на здійснення операцій із застосуванням ПТКС, прав комерційного агента банку третім особам (субагентам), є правомірним та не порушує вимоги чинного законодавства, зокрема глави 31 Господарського кодексу України (436-15) та Постанови правління Національного банку України «Про врегулювання питань здійснення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування» №53 від 05.03.2008 (z0265-08) .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на заборону делегування суб'єктами господарювання, які уклали агентські договори з банками на здійснення операцій із застосуванням ПТКС, прав третім особам згідно листа НБУ від 14.10.2010р. №25-210/2485-18026 є безпідставним та не повинні братися до уваги, оскільки листи НБУ не є нормативно-правовими актами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є інтегратором та оператором по прийому готівкових платежів за послуги. Між позивачем (агент) з однієї сторони, та ПАТ «Сведбанк»(банк) з іншої сторони, укладено 20.10.2009 року Агентський договір №0804583АД про приймання платежів для подальшого переказу.

Відповідно до договору банк доручає, а позивач зобов'язується від імені та в інтересах банку забезпечити приймання від платників платежів через ПТКС, здійснювати інформаційну та технологічну взаємодію між платником, банком і постачальником.

Договором передбачено, що для забезпечення прийому платежів через ПТКС, агент може залучати третіх осіб - субагентів банку. Повноваження позивача, як агента, та субагентів з прийому платежів підтверджуються агентським договором №0804583АД від 20.10.2009 року та не вимагають додаткових документів (доручень, дозволів).

Для належного та безперебійного співробітництва сторін за зазначеним агентським договором, банк зобов'язує позивача у субагентських договорах з субагентами, передбачити обов'язок субагента вносити на поточний рахунок позивача авансовий платіж з метою закріплення фінансових гарантій за виконання обов'язків агента.

Пунктом 3 порядок обігу коштів та документів при здійсненні операцій агентського договору №0804583АД від 20.10.2009 року передбачено, що позивач щоденно не пізніше 10.00 за київським часом формує та передає банку реєстр прийнятих платежів. Позивач, у відповідності з реєстром, розміщує суму прийнятих платежів на транзитні рахунки банку 2902, відкриті на підставі додаткових договорів, укладених для кожного окремого постачальника. При цьому, позивач, у відповідності до договору банківського рахунку надає розпорядження банку на договірне списання коштів, з вказаних у цьому пункті транзитних рахунків, у повному обсязі на користь постачальників сум прийнятих платежів. У призначенні платежу позивач повинен зазначити договір, згідно з яким здійснюється договірне списання коштів на користь постачальника.

Відповідно до умов агентського договору №0804583АД від 20.10.2009 року позивач не пізніше десятого робочого дня місяця, надає банку акт наданих послуг за попередній календарний місяць у двох примірниках за формою, встановленою в Додатку №3 до цього договору та реєстр прийнятих платежів.

Банк за надання позивачем послуг відповідно до умов зазначеного договору щомісячно сплачує позивачу агентську винагороду, відповідно до тарифів банку, діючих на момент сплати такої винагороди.

Позивач реалізовує своє право на залучення третіх осіб (субагентів) для забезпечення прийому платежів через ПТКС, що регламентоване агентським договором №0804583АД від 20.10.2009 року, шляхом укладення з суб'єктами господарювання договорів про прийом платежів, згідно яких, дані договори про прийом платежів є договорами про приєднання до агентського договору про прийом платежів, умови якого викладені позивачем та включені в Правила роботи ТОВ «ОСМП»по прийому платежів.

Субагент в свою чергу, приєднується до зазначених Правил, які за своєю суттю являються субагентським договором і підтверджує, що ознайомився з умовами субагентського договору, які зобов'язується виконувати.

Предмет зазначених договорів полягає у тому, що за дорученням і від імені банку, субагент зобов'язується забезпечувати прийом платежів від платників через термінали, здійснювати інформаційну та технологічну взаємодію між платником, агентом, банком, провайдером при прийомі платежів на території субагента, а позивач виплачує субагенту агентську винагороду за виконані дії, виходячи із діючого тарифного плану.

Первинні документи, оформлені позивачем з контрагентами на виконання наведених договорів -це акти здачі-приймання робіт із зазначенням номеру договору та назви послуг -послуги по прийому платежів та податкові накладні.

В податковому обліку позивач винагороду, сплачену субагентам, відносить до складу валових витрат та до складу податкового кредиту суму ПДВ за такими послугами.

На підставі вищенаведених договорів позивач отримує щоденно на поточний рахунок, відкритий в ПАТ «Сведбанк»платежі від субагентів, при цьому формує реєстр прийнятих платежів та передає до Банку, а кошти, які відповідають прийнятим платежам, позивач перераховує на рахунок №2902 відкритий ПАТ «Сведбанк»в якості забезпечення подальшого переказу коштів постачальникам послуг та безпосередньо на рахунки провайдерам, в якості передоплати за припейд-продукцію або продаж передплачених послуг.

Позивач забезпечує діяльність щодо цілодобового отримання платежів від споживачів в інтересах провайдерів з дотримання порядку технічної взаємодії та ведення електронного документообігу. Щоденно, після отримання від провайдерів підтвердження по реєстру прийнятих платежів, позивач шляхом розрахункової взаємодії забезпечує перерахування коштів, отриманих від споживачів на користь провайдерів, за вирахуванням винагороди, на рахунки провайдерів.

За виконання своїх зобов'язань позивач отримує від провайдера винагороду, яка встановлюється у відсотках від загальної суми коштів, перерахованих провайдеру протягом звітного місяця, винагорода включає в себе ПДВ.

Первинні документи, які оформлюються ТОВ «ОСМП»на виконання договорів про організацію прийому платежів - це акт наданих послуг, з зазначенням загальної суми та розміру винагороди, суми включають в себе ПДВ, та відповідно податкові накладні.

В податковому обліку позивач винагороду, отриману від провайдерів, відносить до складу валових доходів за відповідні звітні періоди та до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість по виписаних податкових накладних.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно проведено аналіз господарських операцій позивача та руху активів у процесі здійснення таких господарських операцій та погоджується з висновком суду першої інстанції, що незалежно від застосування назви договорів (агентський договір, договір комісії, договір доручення, тощо) ці операції є постачанням послуг з прийому платежів.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем на виконання агентського договору №0804583АД від 20.10.2009 року правомірно залучено третіх осіб -суб'єктів господарської діяльності (субагентів банку), яким за надання послуг з прийому платежів виплачувалась винагорода.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції чинній на момент перевірки, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Таким чином, позивачем в податковому обліку винагороду, сплачену субагентами правомірно віднесено до складу валових витрат, оскільки ці витрати були понесені позивачем як компенсація вартості послуг, які придбаваються позивачем для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (виконання зобов'язань за агентським договором з банком та договорами з провайдерами щодо забезпечення прийому платежів -посередницька діяльність -та договорів щодо реалізації припейд-продукції).

Відповідно до пункту 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) , та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З урахуванням наведеного позивачем в податковому обліку винагороду, сплачену субагентам, правомірно віднесено до складу податкового кредиту за отриманими відповідними податковими накладними, оскільки їх витрати, понесені позивачем як компенсація вартості послуг, які придбаваються позивачем для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (виконання зобов'язань за агентським договором з банком та договором з провайдерами щодо забезпечення прийому платежів посередницька діяльність -та договорів щодо реалізації припейд-продукції).

Отже, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем в податковому обліку винагороду, сплачену субагентам було правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту за отриманими відповідними податковими накладними, оскільки ці витрати, понесені позивачем як компенсація вартості послуг, які придбаваються позивачем для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції повно встановив обставини у справі, яким надав правову оцінку на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.