розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційні скарги ОСОБА_2, Одеського міського управління земельних ресурсів ОМР на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 23 листопада 2011р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів ОМР, треті особи: ОСОБА_2, КП «Земельно-кадастрове бюро»при управлінні земельних ресурсів про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на землю та про визнання частково незаконним та скасування рішення Одеської міської ради,-

У травні 2008р. ОСОБА_3 звернувся в суд із адміністративним позовом до Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів ОМР, треті особи: ОСОБА_2, КП «Земельно-кадастрове бюро»при управлінні земельних ресурсів про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на землю та про визнання частково незаконним та скасування рішення Одеської міської ради.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ним, у 2002р. на підставі договору купівлі-продажу була придбана 1/2 частина домоволодіння під АДРЕСА_1. У2003р. розпорядженням Суворовської районної адміністрації був затверджений проект розподілу домоволодіння АДРЕСА_1 на два самостійних, на підставі якого за ним було визнано право власності на житловий будинок літ. «А», розташований на земельній ділянці площею 1108кв.м. Утвореному домоволодінню була присвоєна адреса АДРЕСА_3. При цьому розміри та межи земельної ділянки, що знаходиться у нього в користуванні не змінювалися та не переносилися. В свою чергу у 2001р. ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці пл. 1138кв.м. Конфігурація меж земельної ділянки АДРЕСА_2 без будь-яких правових підстав неодноразове змінювалась.

11 липня 2003р. рішенням Одеської міської ради №1523-XXVII був затвердженні проект відведення земельної ділянки площею 0,1000га. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. 11 березня 2004р. ОСОБА_2 був виданий державний акт на зазначену земельну ділянку. На підставі вказаного рішення Одеської міської ради та державного акту ОСОБА_2 у власність була передана частина його земельної ділянки, у зв'язку з чим вважає рішення Одеської міської ради та державний акт на земельну ділянку незаконними, такими, що підлягають скасуванню та визнанню недійсними. Посилаючись на вказані обставини просить позов задовольнити.

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 23 листопада 2011р. позов задоволено, визнано незаконним та скасоване рішення Одеської міської ради від 11 липня 2003р. №1523-ХХVІІ про затвердження проекту відводу та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1га, розташованої за адресою АДРЕСА_2.

Визнання недійсним Державний акт на право власності на землю від 1.03.2004р. р\н №0104505000607, яким ОСОБА_2 у власність була передана земельна ділянка площею 0,1га., розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову суду скасувати, ухвалити нову постанову про відмову у позові, посилаючись на порушення норм права.

В апеляційній скарзі Одеське міське управління земельних ресурсів ОМР просить постанову суду скасувати, ухвалити нову постанову про відмову у позові, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційних скарг, пояснення на них, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

За правилами ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Одеської міської ради №1523-XXVII від 11 липня 2003р. був затвердженні проект відведення земельної ділянки площею 0,1000га. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. 11 березня 2004р. ОСОБА_2 був виданий державний акт на зазначену земельну ділянку. На підставі рішення Одеської міської ради та виданого державного акту ОСОБА_2 передано у власність частину земельної ділянки яка належить ОСОБА_3 Оскільки спірна земельна ділянка передана без попереднього вилучення та погодження зі сміжними землекористувачами, суд дійшов висновку, що державний акт на земельну ділянку та рішення Одеської міської ради є незаконними, та такими, що підлягають скасуванню та визнанню недійсними.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та обєктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що 4.10.2002р. на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2002р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий №6505, ОСОБА_6 продав ОСОБА_3 1/2 частину домоволодіння з господарчими спорудами під № 104-106 по АДРЕСА_2, розташованого на земельній ділянці розміром 1704,0кв.м. Право власності ОСОБА_3 на зазначену частину домоволодіння зареєстровано 1.11.2002р. КП «ОМБТІ та РОН»(а.с.23-24). Право власності на іншу 1/2 частину вказаного домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 31.08.2002р. № 5851 перейшло в рівних частках ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради

від 27.03.2003р. №31 Зр був затверджений проект розподілу домоволодіння АДРЕСА_1 на два самостійних: за ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9 в рівних частинах було визнано право власності на житловий будинок літ.

«Б», службові будови літ. «б», «Г», «г», «Д», «Е», «Ж»та «З», розташовані на земельній

ділянці площею 613,0кв.м, утвореному домоволодінню була присвоєна адреса: АДРЕСА_1; за ОСОБА_3 було визнано право власності на житловий будинок літ.«А», розташований на земельній ділянці площею 1108кв.м,

утвореному домоволодінню була присвоєна адреса АДРЕСА_3. (а.с.25)

З довідки ДПІ у Суворовському районі м.Одеси від 22.07.2004p. вбачається, що

ОСОБА_3 сплачує земельний податок за земельну ділянку площею 1108 кв. м.

Згідно рішення виконкому Ленінської райради народних депутатів від

16.02.1990р. №42/11 домоволодіння АДРЕСА_2

розділені на три самостійних домоволодіння. За ОСОБА_10 визнано право власності на

домоволодіння АДРЕСА_2, що складалося з жилого будинку літ.«А»із земельною ділянкою площею 1138кв.м. Інші два домоволодіння: №110 із

земельною ділянкою площею 563кв.м та №112 із земельною ділянкою площею 512кв.м.

відійшли ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відповідно (а.с. 11).

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31.01.2001

№27624 укладеного на товарній біржі, ОСОБА_13, продала, а ОСОБА_2 придбав будинок №108, загальною площею 105кв.м., по АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці площею 1138кв.м. (а.с.18-19).

Маючи намір отримати земельну ділянку у власність, ОСОБА_2 звернувся до Одеської міської ради із заявою про передачу у власність земельної ділянки.

Рішенням Одеської міської ради № 1523-ХХІУ від 11.07.2003 р. був затверджений акт відведення гр. ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_2 із земель житлової та громадської забудови міста для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель. 11.03.2004 року на підставі вказаного рішення Одеської міської ради ОСОБА_2 був вданий Державний акт серії ОД 088992 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (а.с. 27, 28).

Проте, ОСОБА_14 не погоджується з рішенням Одеської міської ради №1523-ХХІУ від 11 липня 2003р. про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, звернувся за захистом своїх права, вважаючи, що відповідачу передана у власність і частина його земельної ділянки.

На підтвердження своїх вимог, ОСОБА_3, надав технічні паспорти на домоволодіння АДРЕСА_3 в м.Одесі від 2.08.2002р., 28.03.2003р., 30.09.2004р., 08.08.2006р., в яких зазначено, що конфігурація та межи земельної ділянки АДРЕСА_3 в м. Одесі не змінювалися (а.с. 29-38, 204, 205-218).

При порівнянні відомостей, що містяться в технічних паспортах на житловий будинок АДРЕСА_2 від 6.10.1989р. та 26.01.2001р. та у державному акті на зазначену земельну ділянку від 11.03.2004р., вбачається, що конфігурація та розміри земельної ділянки №108 по АДРЕСА_2, відображені в технічних паспортах не відповідають конфігурації та розмірам тієї ж земельної ділянки, відображених у державному акті (а.с.5-7, 13-17, 28)

Зазначені вище факти порушення меж земельної ділянки ОСОБА_3 підтверджено також висновком судової будівельно-технічної експертизи від 04.04.2011 р. № 308 (а.с.225-233), в якому визначено, що конфігурація та розміри земельної ділянки АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ОД 088992 від 11.03.2004 року, не відповідає конфігурації та розмірам цієї ділянки на момент виникнення у ОСОБА_2 права користування нею, яка відображена у технічному паспорті від 26.01.2001 р., складеному при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31.01.2001 р. за№ 27624; форма і основна спрямованість конфігурації земельної ділянки АДРЕСА_3 на теперішній час співпадає із земельною ділянкою, відображеною у технічному паспорті від 21.01.2001р., складеному на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна; має місце порушення меж земельної ділянки №106 по АДРЕСА_2, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_3, з боку земельної ділянки АДРЕСА_2, яка перебуває у власності ОСОБА_2 Площа частини ділянки №106 по АДРЕСА_2, переданої у власність ОСОБА_15 згідно Державного акта серія ОД № 088992 від 11.03.2004р. при винесенні на місцевість меж ділянки № 108 складає 35 м2.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що розміри земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 у власність на підставі оспорюваного рішення, до прийняття цього рішення неодноразово змінювалися, натомість, розміри та конфігурація меж земельної ділянки, яка перейшла у користування позивача на підставі ст. 120 ЗК України одночасно із укладанням договору купівлі-продажу від 04.10.2002 р., практично не змінювались.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про землеустрій" при розробці технічної документації з землеустрою встановлюються межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), визначається місце розташування поворотних точок, які як правило співпадають з заборами, огорожами, фасадами будівель та іншими межами територій.

Як визначено в ст.59 Закону України «Про землеустрій», врахування приватних

інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпеченні фізичним та

юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі

за умовах оренди, земельних ділянок і в захисті їхніх прав на землю.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що межі земельної ділянки №108 по АДРЕСА_2 в натурі (на місцевості) на момент прийняття вказаного оспорюваного рішення були відсутні, а вказане рішення було прийнято щодо земельної ділянки, розмір якої не відповідав фактичному розміру земельної ділянки на момент виникнення у ОСОБА_2 права користування нею.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Підставами для визнання акта протиправним є його невідповідність вимогам діючого законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є, також, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів осіб.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що при прийнятті рішення Одеської міської ради про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки та видачу на неї державного акту, порушені права ОСОБА_3 на земельну ділянку, а тому прийняті рішення є неправомірними та незаконними.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки площею 0,1га в АДРЕСА_2 та видача земельного акту на цю земельну ділянку на імя ОСОБА_2 прийнято з порушення земельного законодавства, а тому правомірно визнав їх незаконними та скасував.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.