Довгий час весь юридичний світ України стежив за судовими перипетіями, які відбувалися навколо продажу акцій закритих акціонерних товариств. Інтерес до вирішення цього питання проявляли як торговці цінними паперами, так і прості акціонери, котрим необхідно було визначитись, яким же чином вони можуть реалізувати своє право власності на акції.
Нарешті, 11 травня 2005 року Конституційним Судом України в даному питанні була остаточно поставлена крапка. Суд вирішив, що наявність у статуті закритого акціонерного товариства положень щодо переважного права інших акціонерів товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими акціонерами товариства, не є обмеженням права акціонера на розпорядження його акціями.
З прийняттям Господарського кодексу України питання наявності переважного права акціонерів закритого акціонерного товариства на купівлю акцій було вирішене, оскільки частиною третьою статті 81 Господарського кодексу України прямо передбачено, що акціонери закритого акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Проте проблеми з реалізацією права власності на акції закритих акціонерних товариств все ж залишилися.
Аналізуючи положення законодавства стосовно можливості відчуження акцій ЗАТ, очевидно, що варіанти придбання акцій все ж залишаються.
Звертає увагу те, що акціонери мають переважне право на придбання акцій лише у випадку, якщо власник акцій вирішив ними розпорядитися шляхом укладання договору купівлі-продажу. Таке зазначення у ГК є цілком справедливим, оскільки для продавця не має значення особа покупця, за свою власність він отримує гроші, які мають родові ознаки, тому продаж акцій акціонерові товариства ніяким чином не може порушити його права на розпорядження ними.
Інший випадок, коли акціонер має бажання подарувати свої акції не акціонеру. Особа обдарованого має пріоритетне значення для дарувальника, тому її не може - замінити інший акціонер. Враховуючи положення частини третьої статті 81 Господарського кодексу, акціонер має цілком законне право здійснити відчуження акцій особі — не акціонеру шляхом укладення договору дарування, оскільки законом не передбачено переважного права акціонера на придбання акцій, що відчужуються іншим шляхом, ніж їх продаж.
Таким чином, придбавши у власність одну акцію закритого акціонерного товариства, зареєструвавши перехід права власності в передбаченому законом порядку, особа стає акціонером закритого акціонерного товариства і може безперешкодно купувати акції цього товариства.
Проте у деяких статутах ЗАТ досі передбачено, що пріоритетне право у разі відчуження акцій мають акціонери товариства. Слід звернути увагу, що поняття "відчуження" більш широке, ніж поняття "продаж", і включає в тому числі дарування та міну. Тому наявність подібного зазначення у статуті можна розцінити як таке, що суперечить чинному законодавству. Можна передбачити, що дане формулювання може спровокувати у подальшому судові розгляди стосовно обмеження права акціонерів на розпорядження своєю власністю.
Однак у бажаючих придбати акції ЗАТ все ж залишається можливість придбати їх шляхом купівлі. Те, що акціонери товариства мають переважне право придбати акції, ще не означає, що акціонер зобов'язаний продати акції лише акціонерам, нехтуючи власні інтереси. Відповідно до ст. 4 Закону "Про власність" власник має право на власний розсуд розпоряджатися своїми акціями, у тому числі продати їх за ціною, що його влаштовує.
Проте, як узгодити бажання продати акції з обов'язком дотримуватися переважного права акціонерів? Не менше ніж продавець про порядок дотримання процедури продажу акцій повинен турбуватися потенційний покупець, особливо, якщо він не є акціонером товариства. Як свідчить судова практика, при порушенні переважного права акціонера на придбання акцій позивач у судовому порядку вимагає переведення прав і обов'язків покупця на нього. Покупець поверне гроші, які він заплатив за акції, проте, найчастіше, найбільший інтерес для покупця, особливо якщо це торговець цінними паперами, становлять саме акції товариства.
Перш за все необхідно визначитися з поняттям "переважне право" і в чому воно полягає. Чинним законодавством, що регулює правовідносини між учасниками акціонерного товариства, поняттю переважного права не дано визначення, як і не дано роз'яснення механізму його реалізації. На мою думку, у вирішенні цього питання слід керуватися за аналогією положеннями статті 362 Цивільного кодексу України, що визначає порядок забезпечення переважного права при купівлі частки у спільній частковій власності.
Перш за все продавця та покупця цікавить ціна, за якою акції продаються. Доведення продавцем до відома акціонерів свого бажання продати акції має супроводжуватись оголошенням ціни, за якою він бажає продати акції. Проте, якщо продавець, бажаючи відлякати акціонерів від купівлі акцій для їх продажу іншій особі, зазначить надзвичайно велику ціну, то варто врахувати наступне. При зазначенні ціни акціонер має враховувати те, що в подальшому при відмові акціонерів від придбання акцій за оголошеною ціною він буде вимушений продати акції за ціною, не нижче оголошеної. При продажу акцій особі — не акціонеру за ціною, нижчою за ту, що було запропоновано акціонерам, може бути розцінено як порушення переважного права акціонера, оскільки акціонер може заявити, що за цією ціною він також погодився би придбати акції, а за наявності двох осіб, які бажають придбати акції за визначеною ціною, перевагу належало б віддати акціонеру товариства.
У випадку коли бажання придбати акції за оголошеною ціною заявлять декілька акціонерів, продавець може без вагань продати свої акції одному з акціонерів. У випадку спроб одного з бажаючих зобов'язати продати акції саме йому, можна напевно сказати, що його намагання будуть марними, оскільки законодавством не передбачено захист інтересів такого акціонера і, відповідно, його вимоги не будуть задоволені. Якщо продавець наперед визначився, що він бажає продати акції конкретному акціонеру, то неповідомлення інших акціонерів про свої наміри не призведе до конфлікту, і взагалі видається зайвим, оскільки право вибору покупця з числа акціонерів належить продавцю, і навіть якщо припустити, що бажання купити заявить ще хтось з акціонерів, продавець все одно продасть їх тому, кого вибрав заздалегідь.
Найважчим при повідомленні акціонерів про свій намір продати акції є механізм сповіщення про такий намір. Законодавством такого порядку сповіщення не передбачено. Було б непогано, якби цей механізм детально регулювався установчими документами товариства, проте все це залишається лише побажаннями. Тож для зручності акціонерів закритим акціонерним товариствам слід було б подбати про регулювання механізму продажу акцій.
У разі відсутності в установчих документах механізму повідомлення акціонерів про намір продати акції, акціонеру залишається на власний розсуд та ризик вигадувати, як повідомити всіх акціонерів про свої наміри. Причому акціонеру, зважаючи на те, що в майбутньому за наявності претензій до нього можливо доведеться доводити те, що він повідомляв акціонерів про свої наміри, слід подбати про докази такого повідомлення. Ідеальним варіантом було б надсилання повідомлення поштою цінним листом з повідомленням про вручення, проте якщо припустити, що акціонерів товариства 200 чоловік, а ціна цього листа майже дві гривні, акціонеру буде надзвичайно дорого повідомити всіх акціонерів про намір продати акції. Вартість акцій може не перевищувати вартості розсилання повідомлень.
Можливий варіант повідомлення акціонерів про бажання продати акції на загальних зборах акціонерів, проте на стовідсоткову явку акціонерів на збори розраховувати не варто, є ризик того, що хтось з акціонерів не буде повідомлений. Крім того, загальні збори акціонерів проводяться не кожного дня і, можливо, доведеться дуже довго чекати їх проведення.
Звичайно, можна робити повідомлення особисто під розпис про те, що особа повідомлена, проте це займе багато часу, і, крім того, акціонери можуть жити у різних куточках країни.
Повідомлення у пресі видається найбільш зручним способом повідомлення, проте не може не постати питання про те, в якій газеті робити повідомлення. Найкращим видається повідомлення в газетах, у яких повідомляють про загальні збори акціонерів, оскільки закон, визначаючи в якій пресі необхідно друкувати повідомлення, презуміює, що акціонер має читати цю газету, однак, поряд із цим, він зазначає, що акціонери все ж мають повідомлятися персонально, тому даний варіант теж не є безпроблемним.
Крім вибору способу повідомлення акціонерів, перед акціонером може постати інша проблема. Маючи намір і бажання персонально повідомити кожного про намір продати акції, акціонер зіштовхується з тим, що йому не відомі ні адреси акціонерів, ні їх реальна кількість, і в засобах отримання інформації він обмежений. Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено право акціонера одержувати інформацію про діяльність товариства, зокрема, отримувати річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів. Інформація про адреси акціонерів не є інформацією про діяльність товариства і право акціонера вимагати реєстр всіх акціонерів законодавством не встановлено.
Крім того, відповідно до Розділу 12 "Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів", затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 26 травня 1998 р. № 60, доступ до системи реєстру обмежується колом осіб, які мають право отримувати цю інформацію. Такими особами є емітент, зареєстровані особи (акціонери), Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (при здійсненні контролю за випуском і обігом цінних паперів), державні органи в межах наданих їм повноважень, передбачених чинним законодавством.
Емітенту надано право отримати інформацію про акціонерів, що міститься в системі реєстру, але він не має права її розголошувати. Зареєстрована особа (акціонер) має право на отримання лише інформації, що міститься на її особовому рахунку, але він не має права на отримання інформації щодо інших акціонерів. Стосовно цінних паперів у бездокументарній формі ситуація є аналогічною.
Не менш важливим питанням є строк, протягом якого акціонери повинні повідомити продавця акцій про своє бажання придбати акції. Умови продажу, в тому числі і строк, повинні повідомлятися продавцем, проте не визначено, протягом якого строку акціонери повинні дати відповідь. Стаття 362 Цивільного кодексу встановлює строк на відповідь у десять днів з моменту отримання повідомлення стосовно рухомого майна. Проте якщо продавець заявить строк до визначеного числа, припустимо через три дні з моменту відправлення, і акціонери не встигнуть навіть отримати повідомлення про продаж акцій, постає питання, чи зможуть акціонери вимагати визнання того, що термін на реалізацію переважного права не повинен бути менший десяти днів з моменту отримання повідомлення. Судовий розгляд справи "Оболонь" — "Сармат" визначив, що положення статті, що регулює порядок відчуження спільної сумісної власності, на продаж акцій не поширюється. Проте нормами нового Цивільного кодексу (стаття 8) прямо встановлено можливість застосування аналогії, якщо цивільні відносини не врегульовані Кодексом, іншими актами цивільного законодавства, договором, тому цілком реально, що у разі виникнення спору суд врегулює ці відносини шляхом застосування аналогії зі статтею 362 Цивільного кодексу. Стосовно встановлення продавцем строку більшого ніж 10 днів, то проблем з таким строком не передбачається, оскільки законом максимального терміну не встановлено, а метою встановлення строків є надання часу покупцю отримати повідомлення від продавця та встигнути повідомити продавця про свій намір придбати акції.
Покупцеві акцій, якщо він не був акціонером товариства, слід подбати про перевірку того, чи були повідомлені продавцем інші акціонери товариства, хоча йому перевірити це буде не легше, ніж продавцю, оскільки дізнатися про місце проживання акціонерів і про їх реальну кількість покупцю, швидше всього, не вдасться. Для торговців цінними паперами це питання особливо актуальне, оскільки, придбавши певну кількість акцій з надією стати акціонерами і придбати необхідний пакет акцій, у вирішальний момент можна постати перед фактом, що про намір продати акції повідомлені були не всі акціонери.
Як видно, проблем з реалізацією акцій закритих акціонерних товариств багато. І все ж відсутність механізму повідомлення не знімає зобов'язання продавця повідомити інших акціонерів про свої наміри продати акції.
Ідеальним варіантом, який би вирішив всі проблеми, було б встановлення законодавством чи статутом зобов'язання товариства при отриманні від продавця повідомлення про намір та умови продажу акцій розіслати це повідомлення всім акціонерам товариства, а таке повідомлення акціонера визначити в статуті як належне повідомлення акціонерів про бажання та умови продажу акцій.