розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харьківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011р. по справі № 2а-5972/11/2070

за позовом Харьківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ' Список ' ' Текст '

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Степове" ' Текст ' ' 3 особи '

про стягнення коштів за незайняті робочі місця,-

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (далі по тексту – ХОВ ФСЗІ, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Степове" (далі по тексту – Сільськогосподарське ТОВ "Степове", відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача (юридична адреса: індекс 64262, Харківська область, Балаклійський район, с.Жовтневе; код ЄДРПОУ 14063903, МФО 351005, р/р 26008202103900 АТ "УкрСиббанк" м. Харків) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (індекс 61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: р/р 31219230700003. МФО 851011, код одержувача: 24134567, УДК у Дзержинському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 20760,49грн., та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 211,82грн., всього 20972,31 (двадцять тисяч дев'ятсот сімдесят дві гривні тридцять одну копійку) грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до статті 20 Закону України ( в редакції від 06.10.2005 року Закон № 2960-IV (2960-15) ) "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (на далі –Закон) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Згідно звіту відповідача за 2010 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2010 році становила 81 особу, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 2 особи, а також кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 3 особи. Відповідач за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами повинен був сплатити адміністративно господарські санкції у розмірі 20760,49 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2011р. по справі № 2а-5972/11/2070 в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (надалі - Закон № 875).

Відповідач у надісланих до суду письмових запереченнях проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін. Обґрунтовуючи свої заперечення, зазначив, що, обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Крім того вказав, що у 2010 році товариством були виділені та створені звичайні робочі місця для працевлаштування інвалідів в межах нормативу (3 особи), на які були працевлаштовані протягом року 3 особи інвалідів, згідно наказів про прийом на роботу та довідок про підтвердження груп інвалідності.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Сільськогосподарське ТОВ "Степове" зареєстровано як юридична особа та відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) перебуває на обліку за місцем реєстрації ХОВ Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно поданого відповідачем "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" від 11.02.2011 року за 2010 рік" форми 10-ПН (а.с.4), що надавався до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2010 році становила 81 особа, з них середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 2 особи, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) - 3 особи.

Наказом державного комітету статистики №420 від 19.12.05 затверджена форма статистичної звітності №3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Як вбачається із наданих до матеріалів справи копій звітів про наявність вакансій за формою 3-ПН (а.с.18-22), які подавались до Районного центру зайнятості м.Балаклія 01.03.2010 р., 01.04.2010 р., 01.05.2010 р., 01.06.2010 р., 01.07.2010 р., 01.08.2010 р., 01.09.2010р., 01.10.2010 р., 01.11.2010 р., 01.12.2010 р. Сільськогосподарське ТОВ "Степове" повідомляло центру про наявність вакансії головного зоотехніка та вакансії ветлікаря в кількості 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 2 особи.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, Балаклійський районний центр зайнятості на запит Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів повідомив, що протягом 2010 року Сільськогосподарське ТОВ "Степове" звіт про наявність вільних робочих місць для інвалідів (форма 3-ПН) подавало щомісячно з березня 2010 року по грудень 2010 року із зазначенням потреби в працівниках за професією головний ветеринарний лікар та головний зоотехнік. Працевлаштовані на дане підприємство інваліди не були, відмов у працевлаштуванні з боку підприємства не було (а.с.18а).

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем виконано обов`язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону № 875, та вжито усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів на вакантні робочі місця, тому відсутні підстави для застосування до Сільськогосподарського ТОВ "Степове" адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи і організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч.3 ст.18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Зі змісту наведених норм випливає, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону № 875.

Відповідно до вимог вказаного Закону виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вакансій для інвалідів.

На підприємство покладено обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п. 2 "Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007р. (70-2007-п) , інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2010 рік, що надавався відповідачем до ХОВ ФСЗІ, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2010 році становила 81 особа, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становила 3 особи (а.с.4).

Як вбачається із вищезазначеного звіту по формі № 10-ПІ, у 2010 році на підприємстві було працевлаштовані 3 особи, що мають статус інваліда, серед яких 2 відпрацювали на підприємстві 12 повних місяців та 1 – 3 місяці.

Із звітів відповідача, поданих до Районного центру зайнятості м.Балаклія за формою статистичної звітності №3-ПН, затвердженої наказом Міністерством праці та соціальної політики України за погодженням Державного комітету статистики №420 від 19.12.05 року, вбачається, що підприємство в 2010 році належним чином інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування (а.с.35-44).

Колегія суддів зазначає, що діючим законодавством не передбачено обов’язку щомісячної подачі підприємством вищезазначеної звітності за формою 3-ПН, передбачена лише подача такої звітності при наявності вакансій. Тобто, відповідачем подавалась така звітність у випадку конкретизації затребуваної кількості або спеціалізації працівників.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо створення відповідачем необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, про наявність яких було належним чином проінформовано органи державної служби зайнятості як шляхом надання відповідачем звітів за формою 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі для інвалідів, так і шляхом направлення відповідних листів до Районного центру зайнятості м.Балаклія.

Згідно ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач безпідставно відмовив у прийнятті на роботу інвалідам, які самі безпосередньо зверталися до відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" органами, позивачем не були представлені, і у матеріалах справи відсутні. Скарг від інвалідів, які були направлені до відповідача для працевлаштування органами державної служби зайнятості й яким відповідачем було відмовлено у працевлаштуванні, не надходило.

Оскільки відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, суд першої інстнації дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та про відмову у задоволенні позовних вимог ХОВ ФСЗІ щодо стягнення з Сільськогосподарського ТОВ "Степове" суми у загальному розмірі в сумі 20972,31 грн., у повному обсязі.

За таких обставин, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.