Свої позовні вимоги позивач мотивував необґрунтованістю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, оскільки твердження перевіряючих щодо отримання працівниками позивача грошових коштів на загальну суму 2635,00 грн. на отримання карток поповнення рахунків мобільного зв'язку є недоведеним.

Постановою господарського суду АР Крим (суддя Іллічів М.М.) від 21.12.2010р. по справі №2-12/1783-2008А позов Відкритого акціонерного товариства "Кримхліб"до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим задоволений частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі № 0008302301/3 від 04.12.2007р. в частині донарахування ВАТ "Кримхліб"податкового зобов’язання на прибуток в сумі 218086.50 грн., у тому числі 124043,25 грн. за основним платежем та 124043,25 грн. за штрафними санкціями. В решті частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Кримхліб" (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 51а, ОКПО00381580) 3,40грн. витрат зі сплати судового збору та 3 753, 60 грн. витрат за проведення судової експертизи.

Не погодившись з постановою суду, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим звернулася до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0008302301/3 від 04.12.2007р. прийнято згідно норм діючого законодавства, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Апелянт просить постанову господарського суду АР Крим від 21.12.2010р. у справі №2-12/1783-2008А скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги.

Представник відповідача - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно, про причини не явки суд не повідомив.

Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у м. Сімферополі було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ВАТ "Кримхліб", за результатами якої складений акт перевірки № 2890/23-6/00381580 від 17 травня 2007 року, в якому зазначені встановлені перевіркою порушення норм чинного законодавства, а саме: п.п 7.6.1, 7.6.3, п. 7.6 ст. 7 Закону України "Про податок на прибуток підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР, що виразилось у завищенні витрат звітного періоду у сумі 496173,00грн., що призвело до заниження доходів від операцій з векселями та операцій з цінними паперами в цілому за 2006 рік у сумі 410033,00грн.; п.п 4.1.1, п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на прибуток підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР, що виразилось у заниженні загальної суми скоригованого валового доходу у розмірі 2635,00грн.

На підставі акту перевірки № 2890/23-6/00381580 від 17.05.2007р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0008302301/0 від 31 травня 2007 року на суму 2488098,00 грн.

В межах адміністративного оскарження в порядку Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) та згідно з пунктом "б"пункту 6.1 розділу 6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №253 від 21.06.2001 (z0567-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за №567/5758 (z0567-01) , податкове повідомлення-рішення №0008302301/0 від 31.05.2007 відкликалось у зв`язку з частковим скасуванням рішенням Державної податкової адміністрації України № 11630/6/25-0115 від 21.11.2007р. та 04.12.2007р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008302301/3, яким позивачу, з посиланням на підпункт "б"підпункту 4.2.2 статті 4, підпункти 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункт 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"визначено податкове зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств у сумі 722908,00грн. та застосовані штрафні санкції по податку на прибуток приватних підприємств у такому ж розмірі –722908,00грн.

Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення №0008302301/3 від 04.12.2007 незаконним, звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним.

Після уточнення позовних вимог позивач просив суд спірне податкове повідомлення-рішення визнати протиправним та скасувати його в частині: виключення з валових витрат суми 2635,00 грн., що з’явилося підставою донарахування податкового зобов’язання на прибуток в сумі 1317,50 грн., у тому числі 658,75 грн. за основним платежем та 658,75 грн. за штрафними санкціями; виключення з валових витрат суми 496173,00 грн., що з’явилося підставою донарахування податкового зобов’язання на прибуток в сумі 218086,50 грн., у тому числі 124043,25 грн. за основним платежем та 124043,25 грн. за штрафними санкціями.

Як вбачається з матеріалів справи 24.06.2007 Державною податковою інспекцією в місті Алушті була проведена виїзна планова перевірка Алуштинського хлібокомбінату відкритого акціонерного товариства "Кримхліб"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 31.12.2006, за результатами якої, було складено акт № 547/23/00381663.

Відповідно до зазначеного акту, перевіркою було встановлено, що працівники підприємства позивача отримували грошові кошти на придбання карток поповнення рахунків мобільного зв'язку та телефонних карток на загальну суму 2635,00 грн. за період з 05.07.2005 р. по 18.12.2006 р.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з бухгалтерським обліком, мобільні телефони на балансі підприємства не числяться.

Крім того, у зв'язку з тим, що Алуштинським хлібокомбінатом ВАТ "Кримхліб"не було надано належних доказів зі здійснення переговорів в межах господарської діяльності, акти введення в експлуатацію мобільних телефонів, накази на закріплення мобільних телефонів за робітниками, накази про встановлення ліміту витрат на розмови по мобільним телефонам, перевіркою був зроблений висновок щодо порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, абзацу "г" підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22.05.2003, у порушенні яких до сукупного оподатковуваного місячного доходу не були включені суми грошових коштів, отриманих працівниками на придбання карток поповнення рахунків мобільного зв'язку, на загальну суму 2635,00 грн., в результаті чого було донараховане податкове зобов’язання на прибуток в сумі 1317,50 грн., у тому числі 658,75 грн. за основним платежем та 658,75 грн. штрафних санкцій.

З матеріалів справи та акту перевірки неможливо визначити конкретний розмір додаткових благ (карток поповнення телефонних рахунків та телефонних карток), які могли бути спожиті саме співробітниками Алуштинського хлібокомбінату відкритого акціонерного товариства "Кримхліб"в процесі виконання ними саме трудових обов'язків, оскільки вони не підтверджуються порядком їх використання, не мають лімітів, позивачем, зокрема, не додано роздрукованого переліку телефонних абонентів, яким здійснювалися дзвінки з телефонів, які поповнювалися картками поповнення рахунків та з телефонних карток.

Згідно з умовами договорів позички від 03.01.2005, які були додані позивачем до адміністративного позову, користувач має право передавати об'єкт позички (мобільні телефони) третім особам лише за письмовим дозволом позикодавців.

Відповідно до пункту 3.2 договорів, об'єкти позички вважаються переданими користувачу з моменту підписання актів прийому-передачі об'єкту позички уповноваженими представниками сторін та скріплення таких актів їхніми печатками.

Судова колегія вважає, що вказані угоди не містять інформації щодо того, які саме телефоні були надані позивачу, відсутні докази підписання між ним та позикодавцями актів прийому-передачі, з часу складення яких мобільні телефоні відповідно до договорів позички від 03.01.2005 вважаються переданими, як не надано позивачем й доказів з надання позикодавцями письмових дозволів на передачу таких телефонів працівникам позивача - відкритого акціонерного товариства "Кримхліб". Відсутні докази надання телефонів працівникам.

Також, оцінюючи договори позички суд першої інстанції правомірно дійшов висновків, що зазначені договори взагалі не відповідають принципам належності та допустимості доказів, оскільки не містять будь-яких ознак, за якими можливо провести ідентифікацію мобільних телефонів, якими користувалися працівники позивача та витрати з використання якими були включені до бази оподаткування позивача у розмірі 2635,00 грн.

Згідно з підпунктом 1.1 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий доход не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", доходом є сума будь-яких коштів, вартість матеріального чи нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, а відповідно до пункту 1.15 статті 1 зазначеного закону, податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та які зобов'язані розраховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього закону.

Згідно з підпунктом "г"та "є"підпунктом 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи, отримані платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), зокрема, у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом (889-15) ; вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), і також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті. При цьому, якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно з пунктом 22.3 статті 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, встановлюється на рівні 13 відсотків від об'єкта оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не додано жодного документу, якій свідчив би про здійснення переговорів саме в межах господарської діяльності підприємства, якою є відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"будь-яка діяльність особи, направлена на отримання прибутку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною і суттєвою.

Пунктом "а"пункту 17.2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, для оподаткування доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 згаданого Закону у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Згідно з пунктом 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (z0114-04) , до фонду оплати праці включаються виплати працівникам соціального характеру у грошовій і натуральній формі, зокрема виплати, що мають індивідуальний характер.

Стосовно застосованих оспорюваним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Отже, враховуючи викладене судова колегія вважає, що штрафні санкції в розмірі 658,75 грн., нараховані позивачу оспорюваним рішенням у зв'язку зі сплатою своїм працівникам 2635,00 грн. та не проведенням на них нарахування та сплати податку на доходи відповідно до статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"у розмірі 658,75 грн. були застосовані правомірно, відповідно до положень чинного законодавства, а отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо залишення позовних вимог в цієї частині без задоволення.

Стосовно позовних вимог щодо виключення з валових витрат суми 496173,00 грн., що з’явилося підставою донарахування податкового зобов’язання на прибуток в сумі 218086,50 грн., у тому числі 124043,25 грн. за основним платежем та 124043,25 грн. за штрафними санкціями необхідно зазначити наступне.

Підставою для виключення зі складу валових витрат суми 496173,00 грн. витрачених позивачем на придбання векселів, емітованих третім особам, з’явилася відсутність підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Позиція відповідача ґрунтується на тому, що проведеною перевіркою встановлене, що ВАТ "Кримхліб"здійснює операції з векселями: емісію та погашення особистих векселів, приймання векселів від емітентів та пред'явлення їх до погашення, купівлю-продаж векселів як цінних паперів у Додатку К3 до Декларації по податку на прибуток за 2006 рік, передбачено відображення лише операцій по купівлі-продажу векселів як цінних паперів, на які поширюються вимоги п.п. 7.6.1, 7.6.2, 7.6.3, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України "Про податок на прибуток підприємств", однак, позивачем у порушення зазначеного положення Закону (334/94-ВР) , відображено по рядку 3.2 суму 496173.00 грн., яка документами, наданими до перевірки за період, що перевіряється, не підтверджується.

Статтею 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, до якого відноситься і Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 28.12.1994 (334/94-ВР) №334 (із змінами та доповненнями).

Згідно зі статтями 10, 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" до компетенції державних податкових інспекцій законодавцем віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків.

Як зазначено пунктом 3.1 статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону (334/94-ВР) на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Статтею 5 цього Закону встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому згідно з підпунктом 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат включаються суми валових витрат, не врахованих у минулих податкових періодах у зв`язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов`язання.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу та правомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій податковий орган посилається на п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до змісту якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратам.

Проте з даною позицією заявника апеляційної скарги судова колегія погодитись не може з наступного.

Судом першої інстанції була призначена судова-економічна (бухгалтерська) експертиза з питань підтвердження документами первісного бухгалтерського та податкового обліку позивача висновків Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, які викладені в зазначеному акті перевірки.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав ставити під сумнів висновок експерта.

Згідно висновку експерта від 31.10.2008р. № 2216 встановлено, що факт придбання ВАТ "Кримхліб"векселів № 3227115922 від 30.09.20004р. векселедавець ПП "Спартак"номінальної вартості 99603.80 грн., № 3227115923 від 01.11.2004р. векселедавець ПП "Спартак"номінальної вартості 196293.70 грн. № 3227115924 від 30.12.2004р. векселедавець ПП "Спартак"номінальної вартості 200275.00 грн. підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку ВАТ "Кримхліб", що також було відображено у податковому обліку ВАТ "Кримхліб"за 2006 рік один раз.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, витрати, понесені на придбання векселів емітованих третіми особами підтверджується, у тому числі, договором на поставку продукції № 326 від 01.01.2004р. з додатком до нього від 01.06.2004р., в якому зазначено, що за поставлену продукцію покупець розплачується векселем; актами звірення взаєморозрахунків, що підтверджують суму переданої третій особі продукції ( на суму 496173.00 грн.) від 01.01.2004р., від 01.11.204р., та від 01.01.2005р., а також актами приймання-передачі векселів на суму переданій треті особі продукції (496173.00 грн.). від 29.12.2004р. та від 18.01.2005р.

З огляду на встановлене судом першої інстанції та враховуючи зазначене вище, апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0008302301/3 від 04.12.2007р. в частині донарахування податкового зобов’язання на прибуток в сумі 218086,50 грн., у тому числі 124043,25 грн. за основним платежем та 124043,25 грн. за штрафними санкціями, що пов’язано з виключенням з валових витрат суми 496173,00 грн., є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а податкове повідомлення –рішення в цієї частині підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову частково є правомірним.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційної скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтею 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2010р.у справі №2-12/1783-2008А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом (2747-15) , а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.