Товариство з обмеженою відповідальністю "Континент-центр" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0003782340/0 від 29 вересня 2010 року, яким визначено суму завищення бюджетного відшкодування позивачем у квітні 2009 року – 11 168 грн. та у червні 2009 року – 19818 грн., всього – 30 986 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 15493 грн. (арк. спр. 4-7).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2010 року відкрито провадження у справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (арк. спр. 1).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 29 вересня 2010 року № 0003782340/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент-центр" судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп. (арк. спр. 244-246).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що платником податку правомірно сформований податковий кредит за наведений період, оскільки первинними документами підтверджується фактичне здійснення господарської операції за договором підряду від 05 лютого 2009 року №05/02-09, укладеному між позивачем та Приватним підприємством "Мок-Спарта" на виконання робот з виготовлення огорожі.

Також, суд першої інстанції зазначає, що відсутність на підприємстві контрагента основних засобів трудових ресурсів не є підставою визнання угоди нікчемною.

Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (арк. спр. 247-248).

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права а саме: підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 підпункту 7.7.1, абз. а) підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Не надано належної оцінки фактам, викладеним у акті перевірки, в ході якої встановлено відсутність платника податків та його посадових осіб за юридичною адресою, про що складено акт № 238 від 29 березня 2010 року.

Актом від 23 квітня 2010 року № 300/23-35773887 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську визначено, що Приватне підприємство "Мок-Спарта" не надало підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

Скаржник також зауважує на те, що докази фактичного отримання послуг від Приватного підприємства "Мок-Спарта" до перевірки не надані у зв’язку з їх відсутністю.

Апелянт у скарзі зазначає, що відсутність ліцензій у Приватного підприємства "Мок-Спарта", які необхідні для надання даних видів робіт, свідчить про неможливість виконання таких робіт.

На думку апелянта, в ході проведення перевірки не встановлено факту виконання робіт за договором від 05 лютого 2009 року № 05/02-09мс підрядником, в зв’язку з відсутністю ліцензій, дозволів у Приватного підприємства "Мок-Спарта", документів, що засвідчують перевезення співробітників Приватного підприємства "Мок-Спарта" до об’єктів виконання робіт. Тобто, договір не спричинив реального настання правових наслідків.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги та просив суд залишити без змін постанову суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами по справі:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Континент-центр" зареєстрований як юридична особа на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька, є платником податку на додану вартість, має статут (арк. спр. 213-222).

Відповідачем була проведена невиїзна перевірка позивача з питань визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні правових відносин з Приватним підприємством "Мок-Спарта" за період березень, квітень 2009 року, за наслідками якої був складений акт перевірки № 1572/23-3/33393160 від 16 вересня 2010 року (арк. спр 8-22).

За результатами перевірки податковим органом зроблений висновок про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Континент-центр" вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: завищення від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного періоду на суму 30 986 грн., у тому числі в березні 2009 року у розмірі 11168 грн., в травні 2009 року - 19818 грн.

На підставі даного акту 29 вересня 2010 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003782340/0, яким позивачу визначено суму завищення бюджетного відшкодування у квітні 2009 року в сумі 11 168 грн. та у червні 2009 року – 19818 грн., всього – 30 986 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 15493 грн. (арк. спр. 32).

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору підряду від 05 лютого 2009 року №05/02-09, укладеному між позивачем та Приватним підприємством "Мок-Спарта", Приватне підприємство "Мок-Спарта" (Підрядник) виконав позивачу (Заказник) роботи з виготовлення огорожі, а Заказник оплатив вказані роботи відповідно до умов договору. На виконання цього договору Приватне підприємство "Мок-Спарта" видало позивачу податкові накладні від 24 березня 2009 року № 24031 на суму 67006,80 грн. та від 21 квітня 2009 року № 21041 на суму – 36541,20 грн. (арк. спр. 166-172).

Факт отримання зазначених робіт від Приватного підприємства "Мок-Спарта" підтверджується договором поставки № 25 від 27 жовтня 2008 року, укладеним між позивачем та ТОВ "ТФ Максимир" щодо придбання матеріалу огорожі (арк. спр. 149-150), договором підряду № 05/02-09 від 05 лютого 2009 року, додатковою угодою № 2 від 01 квітня 2009 року (арк. спр. 174), локальними кошторисами, щодо ціни вказаних робіт, податковими накладними № 24031 від 24 березня 2009 року № 21041 від 21 квітня 2009 року, актами приймання виконаних підрядних робіт № 16041 за квітень 2009 року, № 24031 за березень 2009 року, випискою з банку про проведення розрахунків з Приватним підприємством Мок-Спарта".

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності визначення податковим органом суми завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосування відповідних штрафних санкцій.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , Законом України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі – Закон №168), Законом України від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) (надалі – Закон №509).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоду у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, законодавець не ставить в залежність формування податкового кредиту покупцем товару від несплати податку продавцем, оскільки за загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 (z0250-97) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за №250/2054 (z0250-97) , платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає в декларації.

Пунктом 3.4 Порядку передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовуються грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Тобто, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судова колегія не приймає доводи апелянта на неправомірність формування податкового кредиту відповідачем за податковими накладними, виданими Приватним підприємством "Мок-Спарта" з підстав того, що актом перевірки Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 23 квітня 2010 року №300/23-35773887 визначено, що Приватним підприємством "Мок-Спарта" не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов’язань з податку на додану вартість, оскільки в матеріалах справи наявні податкові накладні, видані на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент-центр" (арк. спр. 47, 75, 80).

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, виписані позивачу постачальниками придбаних ним товарів (робіт, послуг) складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону №168 та наказу Державної податкової адміністрації України № 165.

Доказів визнання недійсними вказаних податкових накладних суду першої інстанції та колегії суддів відповідачем не надано.

Відповідачем також не надані докази визнання недійсною угоди, укладеної позивачем та його контрагентом або анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість на час господарських відносин із позивачем.

Перевіркою встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем включено до податкового кредиту фактично сплачений ним в ціні послуг податок на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від постачальника послуг, який зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавче не встановлено, а тому посилання державної податкової служби на факт не підтвердження сплати податкового зобов'язання по податку на додану вартість контрагентами, судом першої інстанції вірно не оцінені як суттєві.

Згідно з статтею 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тому, колегія суддів зазначає, що несплата контрагентами постачальників позивача до бюджету сум податку на додану вартість не може впливати на результати діяльності підприємства позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді зменшення належної позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість або донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон №168 (168/97-ВР) , не встановлює обов'язки покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Невиконання контрагентами зобов'язань зі сплати податку на додану вартість до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо документального підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, відповідальність за порушення податкового законодавства настає за порушення встановлених нормами законодавства вимог і має індивідуальний характер, а відтак платник податків не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, допущені іншими платниками податків.

Відповідно до статті 10 Закону №168 та статей 1, 4 Закону №2181 ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на нікчемність правочину з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з вимогами статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 18 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України вказано на такий порядок: при кваліфікації правочину, зокрема, за статтею 228 Цивільного кодексу України враховується вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією з сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення майна, пошкодження майна, незаконного заволодіння майном, тощо.

Але, колегія суддів зазначає, що відповідачем в апеляційній скарзі та у акті перевірки позивача не зазначено, яким саме чином договір підряду від 05 лютого 2009 року №05/02-09МС або договір постави від 27 листопада 2008 року №25 були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують, зокрема, функцію подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Колегією суддів встановлено, що відповідач не звертався до суду з позовами про визнання вищевказаних угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, що також свідчить про недоведеність підстав нікчемності договорів.

Стосовно стверджень апелянта на правомірність зменшення суми бюджетного відшкодування колегія суддів зазначає наступне.

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 визначеного закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 визначеного Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Відповідно до пункту 9 частини 6 статті 111 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ від 4 грудня 1990 року в редакції Закону України № 3813-ХІІ від 24 грудня 1993 року (3813-12) (зі змінами та доповненнями) органи державної податкової служби мають право провести позапланову виїзну перевірку, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби, за наказом керівника, якщо платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.

З приводу визначених податковим органом порушень, колегія суддів зазначає, що в акті перевірки та в матеріалах справи відсутні докази несплати постачальниками по ланцюгу податку на додану вартість до бюджету, не надані докази визнання недійсною угоди укладеною між позивачем та його постачальником, й між постачальниками за ланцюгом.

Податковий орган, посилаючись на факт порушення постачальниками по ланцюгу вимог податкового законодавства щодо внесення податку на додану вартість до бюджету в порушення вимог статті 71 КАС України не надає до справи жодного доказу недотримання визначеними в акті перевірки підприємствами вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

До того ж, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) право платника податку на бюджетне відшкодування не поставлене в залежність від неможливості підтвердити правові відносини постачальників по всьому ланцюгу до кінцевого продавця товарів (послуг), тому колегія суддів не приймає доводи апелянта про правомірність зменшення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача.

Крім того, судова колегія зазначає, що доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції стосовно вчинення реальної господарської операції з придбання товару (послуг), оскільки в матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи, які не визнані нечинними і не скасовані та які підтверджують здійснення реальної господарської операції, а саме: акти приймання виконаних підрядних робіт, відомості ресурсів к актам виконаних робіт (арк. спр.48-49), податкові накладні (арк. спр. 47, 75, 80), виписки по рахункам (91-99, 161-163, 233-235), платіжні доручення (арк. спр. 100-101, 236-240), видаткові накладні (арк. спр. 154, 156, 158), товарно-транспортні накладні (арк. спр. 155, 157, 159), акти приймання-передачі (арк. спр. 160).

На думку колегії суддів, відсутність за юридичною адресою контрагентів позивача та відсутність у контрагента ліцензії на виконання окремих видів робіт, на що посилається апелянт у скарзі, за умови встановлення судом факту здійснення господарських операцій, не є безумовною підставою для не віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у адміністративній справі № 2а-23446/10/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у адміністративній справі № 2а-23446/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент-центр" до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0003782340/0 від 29 вересня 2010 року – залишити без змін.