розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової адміністрації України та Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2010 року у справі за позовом заступника Генерального прокурора України до Кабінету Міністрів України, треті особи: Дочірня компанія "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Державна податкова адміністрація України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державний комітет фінансового моніторингу України, Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, Державне казначейство України, Дочірнє підприємство "Нафтогаз мережі" про визнання протиправними і скасування пунктів 2, 3, 4, 5, 7, 10 постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 № 1241 (1241-2009-п) та абз. 5 п. 1 затверджених зазначеною постановою змін до постанови № 1729 від 27.12.2001 (1729-2001-п) , -

15.09.2010 заступник Генерального прокурора України звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив визнати протиправними і скасувати пункти 2, 3, 4, 5, 7, 10 постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 № 1241 (1241-2009-п) та абз. 5 п. 1 затверджених зазначеною постановою змін до постанови № 1729 від 27.12.2001 (1729-2001-п) "Про забезпечення споживачів природним газом".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2010 року вищевказаний позов задоволено частково, а саме: пункти 2, 3, 4, 5, 7 та 10 Постанови КМУ від 25.11.2009 року за № 1241 "Про заходи щодо забезпечення надходжень до державного бюджету та розрахунків за природний газ" (1241-2009-п) та абз. 5 п.1 затверджених зазначеною постановою змін до Постанови КМУ від 27.12.2001 року за № 1729 "Про забезпечення споживачів природнім газом" (1729-2001-п) визнані протиправними на момент прийняття, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Посилаючись на порушення норм матеріального права судом першої інстанції при вирішені справи, представник відповідача - Кабінету Міністрів України та представник третьої особи - Державної податкової адміністрації звернулися до суду з апеляційними скаргами, де виразили прохання скасувати постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2010 року та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача, пославшись на те, що обставини справи окружним судом встановлені вірно, а рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вказав на необхідність залишення апеляцій (кожного з позивачів) без задоволення.

Як і судоми першої інстанції колегією суддів апеляційного суду встановлено, що оскільки у передбачений ч. 3 ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" термін протест прокурора відповідачем розглянутий не був, то у відповідності до ч. 4 ст. 21 цього ж Закону України заступник Генерального прокурора України звернувся до окружного суду з позовом до КМУ про визнання протиправними та скасування п. п. 2 – 5, 7 та 10 Постанови КМУ за № 1241 від 25.11.2009 року (1241-2009-п) та абз. 5 п.1 затверджених зазначеною постановою змін до постанови КМУ за № 1729 від 27.12.2001 (1729-2001-п) року.

При визнанні протиправним положення абз. 5 п.1 Постанови КМУ за № 1241 від 25.11.2009 року (1241-2009-п) (внесені зміни, якими, зокрема, доповнено пп.. 2 п.2 Постанови КМУ за № 1729 від 27.12.2001 року (1729-2001-п) в частині, що реалізація природного газу для задоволення потреб суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію здійснюється НАК "Нафтогаз України "ДК "Газ України" та ДП "Нафтогазмережі" (абз. 5 п.1 змін)) суд першої інстанції виходив з того, що зазначене спірне положення позбавляє інших суб’єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу, права реалізації газу цій категорії споживачів.

На переконання колегії суддів апеляційного суду, позиція окружного суду в цій частині є вірна, оскільки ч. 2 ст. 42 Конституції України не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та її недобросовісність а п.8 ч.1 ст. 92 цього Основного Закону регламентує, що правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються виключно законами України.

З названими вище положеннями Конституції України (254к/96-ВР) повністю узгоджуються і вимоги ч.3 ст. 18 та ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України, зокрема в частині заборони органам державної влади (їх посадовим особам) приймати акти чи вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, запроваджують обмеження на ринку (що не передбачені законодавством), визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання, ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання. Ч. 2 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції"вимагає від органів державної влади не вчиняти будь –яких дій, які б негативно впливали на конкуренцію.

Тому, посилання відповідача на те, що зазначене вище оскаржуване положення Постанови КМУ носить винятковий характер та воно виправдано інтересами національної безпеки є безпідставними, рівно, як і необґрунтованим є твердження, що це положення нормативного акту жодним чином не суперечить встановленим принципам підприємницької діяльності (ст. 44 ГК України), оскільки воно впливає на вибір постачальників та споживачів, на комерційний розрахунок та ризик.

Колегія суддів зважає на твердження відповідача про те, що з вимог ст.ст. 5, 6 Закону України "Про нафту та газ" слідує, що КМУ реалізує державну політику в нафтовій галузі та здійснює управління нею, встановлює загальні правила здійснення цієї діяльності суб’єктами підприємницької діяльності, проте з цих же положень статей випливає, що ці дії відповідачем повинні здійснюватися в межах повноважень встановлених законами. Зазначені ж вище норми законів вказують і на обов’язок відповідача при вчинені дій чи прийнятті актів не усувати конкуренцію, не сприяти окремим конкурентам, не надавати привілейованого становища окремим особам.

Підпунктом 7.4.4 п. 7.4 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що порядок використання додаткових джерел погашення податкового боргу встановлюється центральним органом податкового органу ( відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ним є Державна податкова інспекція).

Суд вважає, що відповідач, зобов’язавши п. п. 2 та 3 Постанови КМУ за № 1241 (1241-2009-п) ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України" здійснювати відступлення прав вимоги до підприємств теплоенергетики та ВАТ з газопостачання та газифікації на користь НАК "Нафтогаз України", а НАК оформити відступлення прав вимоги до зазначених підприємств на користь ДПА та доручивши ДПА зменшити податковий борг НАК на суму еквівалентну тій, що надійшла за зобов’язаннями, права вимоги за якими відступлені, - вийшов за межі своєї компетенції.

Посилання відповідача на те, що він є вищим органом виконавчої влади у бюджетній і податковій сфері та згадані вище приписи Постановки КМУ за № 1241 (1241-2009-п) були здійснені в межах його управлінських та координуючих функцій спростовується вищевикладеним.

Окружним судом правомірно визнані протиправними і пункти 4 та 7 Постановки КМУ за № 1241 (1241-2009-п) .

Цими пунктами доручено ДПА, Головному контрольно –ревізійному управлінню та Держкомітету фінансового моніторингу провести перевірку відповідності законодавству використання у 2007 -2009 роках коштів, що надходили на рахунки підприємств комунальної теплоенергетики та підприємств з газопостачання і газифікації у вигляді плати за надання послуг. Окрім того, першим двом органам державної влади доручено утворити на кожному підприємстві –боржнику, яке не відкрило поточний рахунок із спеціальним режимом використання в уповноваженому банку, пости для забезпечення контролю за надходженням виручки таких підприємств та її спрямування до державного бюджету в рахунок погашення заборгованості за зобов’язаннями (права вимоги за якими відступлені).

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 19 ГК України уповноважені здійснювати державний контроль і нагляд за господарською діяльністю органи державної влади визначаються законом, рівно, як і їх статус та порядок здійснення ними контролю та нагляду.

Такі функції та завдання ДПА та Головного контрольно –ревізійного управління визначені відповідно абз. 1 та 2 п.1 ч.1 ст. 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та ст. 2 Закону України "Про державну контрольно –ревізійну службу в Україні".

Причому, держконтроль реалізується контрольно –ревізійною службою через проведення аудиту, перевірки держзакупівель та інспектування. Останнє здійснюється у формі ревізії, результати якої відображаються у акті. Ревізії являються плановими та позаплановими. Перша - передбачається у планах установи, інша –не передбачена і проводиться за наявності обставин, вичерпний перелік яких встановлений в ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державну контрольно –ревізійну службу в Україні". Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 11 цього ж Закону, позапланова ревізія може здійснюватися лише за наявності підстав для її проведення на підставі рішення суду.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про протиправність пунктів 4 та 7 Постановки КМУ за № 1241 (1241-2009-п) є вмотивовані та правомірними.

Пунктом 5 Постанови КМУ № 1241 (1241-2009-п) відповідач заборонив зараховувати плату за теплову енергію та послуги з її постачання на будь – які рахунки, крім поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в уповноваженому банку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що встановлення порядку проведення розрахунків за теплову енергію та послуги з її постачання знаходиться поза межами повноважень відповідача, які визначені Законом України "Про Кабінет Міністрів України" (2591-17) , та суперечить, зокрема, ч. 2 ст. 3 цього Закону, якою встановлено, що КМУ діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій а Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно – правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій (ч.3 ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Окрім того, Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) визначені загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, порядок проведення переказу коштів в межах України та відповідальність суб’єктів переказу, а ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність"встановлює, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно –правовими актами НБУ та угодами між банком та клієнтом.

Вірна позиція окружного суду і щодо визнання неправомірним п. 10 Постанови КМУ за № 1241 (1241-2009-п) , яким державному казначейству доручено забезпечити контроль за цільовим використанням додаткової дотації з державного бюджету на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів, передбаченої розпорядженням КМУ від 21.10.2009 року за № 1261 "Про перерозподіл бюджетних призначень у 2009 році" (1261-2009-р) .

Зазначений спірний пункт суперечить п. 1 ч. 1 ст. 113 Бюджетного кодексу України, оскільки контроль за цільовим використанням коштів держбюджету та місцевих бюджетів здійснюють органи державної контрольно –ревізійної служби України а не Держказначейство.

З матеріалів справи, зокрема з повідомлення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, вбачається, що Постанови КМУ № 1241 (1241-2009-п) є регуляторним актом, оскільки окремі її положення спрямовані на регулювання господарських відносин, відносин між регуляторними органами, органами держвлади та суб’єктами господарювання.

Відповідно ж до ст. 21 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"розроблені центральними органами виконавчої влади проекти регуляторних актів підлягають погодженню з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, що у спірному випадку зроблено не було.

Разом з тим, згідно наявного у справі висновку Міністерства юстиції України, пункти 2 –5, 7 та 10 проекту Постанови КМУ № 1241 (1241-2009-п) підлягали вилученню у зв’язку з невідповідністю чинному законодавству.

Таким чином, суд першої інстанції прийняв рішення про визнання протиправними положень п. п. 2 –5, 7 та 10 Постанови КМУ за № 1241 від 25.11.2009 року (1241-2009-п) та абз. 5 п.1 затверджених зазначеною постановою змін до постанови КМУ за № 1729 від 27.12.2001 року (1729-2001-п) вірно, керуючись при вирішенні справи критеріями встановленими ч.3 ст. 2 КАС України, зокрема принципом законності.

Прийнята судом відповідно до ч.2 ст. 162 КАС постанова в повній мірі гарантує дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини, інших суб’єктів у сфері публічно –правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 8 ст. 171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, зібраними по справі доказами та нормами чинного законодавства, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, позивач повністю обґрунтував свої позовні вимоги, а апелянти їх не спростували.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв’язку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

Апеляційні скарги Державної податкової адміністрації України та Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2010 року - без змін .