розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу позивача заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В. на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 24 листопада 2009 року у справі за позовом заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В. до Кабінету Міністрів України, треті особи: Волинська обласна державна адміністрація, Львівська обласна державна адміністрація, Рівненська обласна державна адміністрація, Хмельницька обласна державна адміністрація, Міністерство агропромислової політики України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України про зобов’язання внести зміни до розпорядження від 28.07.2008 року №1010-р.,

Позивач заступник Генерального прокурора України Кудрявцева В.В., звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Волинська обласна державна адміністрація, Львівська обласна державна адміністрація, Рівненська обласна державна адміністрація, Хмельницька обласна державна адміністрація, Міністерство агропромислової політики України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України про зобов’язання внести зміни до розпорядження від 28.07.2008 року №1010-р (1010-2008-р) .

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2009 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач заступник Генерального прокурора України Кудрявцева В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 24 листопада 2009 року скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з’ясування судом 1-ої інстанції обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання з’явилися представник позивача та представник відповідача Кабінету Міністрів України, інші сторони на розгляд справи не з’явилися, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про часткову компенсацію витрат сільськогосподарських підприємств, які зазнали збитків унаслідок стихії, що сталася у Волинській, Львівській, Рівненській та Хмельницькій областях"від 28.07.2008 р. № 1010-р (1010-2008-р) за рахунок резервного фонду державного бюджету виділено кошти в сумі 58,5 млн. грн. для проведення часткової компенсації витрат сільськогосподарських підприємств: Волинській обласній державній адміністрації –12 млн. грн.., Львівській –6,5 млн. грн., Рівненській –20 млн. грн., Хмельницькій –20 млн. грн.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" Генеральним прокурором України після проведення перевірки було винесено 26.02.2009 р. Протест на розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2008 р. № 1010-р (1010-2008-р) .

Листом № 7280/0/2-09 від 14.04.2009 р. Перший віце-прем’єр-міністр О.Турчинов повідомив Генеральну прокуратуру України про відхилення протесту.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України "Про прокуратуру", у разі відхилення протесту прокурор може звернутись до суду про визнання акта незаконним.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 1 Закон України "Про Кабінет Міністрів України"). Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання /ст. 117 Конституції України/ .

Розділом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. № 950 "Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України" (950-2007-п) визначено порядок підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, зокрема, параграф 46 передбачає, що акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.

Відповідно до ст. 24 Бюджетного кодексу України, резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду державного бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 415 (415-2002-п) затверджено Порядок використання коштів резервного фонду державного бюджету.

У зв’язку з тим, що Кабінет Міністрів України уповноважений встановлювати порядок використання коштів з резервного фонду, то він також має визначати механізм їх надання та використання на інших умовах у кожній іншій ситуації, ніж це встановлено Порядком, оскільки зазначений фонд власне і призначений для здійснення непередбачених виплат.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабмін забезпечує здійснення заходів та приймає рішення з питань ліквідації наслідків стихійного лиха.

З урахуванням наявних обставин Уряд прийняв розпорядження про часткову компенсацію втрат сільськогосподарських підприємств, які зазнали збитків внаслідок стихії у Волинській, Львівській, Рівненській та Хмельницькій областях.

Частиною 3 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України"визначено, що акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих питань видаються у формі розпоряджень.

Необхідно зазначити, що ч. 3 постанови Кабміну від 29.03.2002 р. № 415 (415-2002-п) постановлено, що Міністерство фінансів надає роз'яснення щодо застосування Порядку використання коштів резервного фонду бюджету.

Листом від 20.03.2009 р. № 31-16040-3-8/1765 Мінфін проінформував Мінекономіки, що з урахуванням несених сільськогосподарським виробникам унаслідок стихійних природних явищ у 2007-2008 роках, і в умовах світової фінансової кризи прийняття рішення щодо повернення до бюджету коштів, виділених з резервного фонду держбюджету відповідно до зазначено розпорядження, призведе до погіршення ситуації в агропромисловому комплексі зазначених регіонів.

Також, за інформацією головних розпорядників коштів (листи Волинської облдержадміністрації від 13.03.2009 р. № 1289/26/2-09, Львівської –від 19.03.2009 р. № 5/5-1640/0/2-09-17, Рівненської –від 12.03.2009 р. № 1852/0/01-13/09), розгляд питання щодо повернення коштів через тривалий час після їх використання є неможливим, оскільки при їх виділенні не були визначені умови повернення та не були укладені відповідні договори із сільськогосподарськими підприємствами.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що спірне розпорядження Кабінету Міністрів України прийнято в межах наданих йому повноважень, відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Враховуючи зазначене, та з огляду на те, що факту вищезазначеного порушення відповідачем не встановлено, колегія суддів, не вбачає правових підстав для задоволення позову заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В. про зобов’язання відповідача внести зміни до розпорядження від 28.07.2008 р. № 1010-р "Про часткову компенсацію витрат сільськогосподарських підприємств, які зазнали збитків унаслідок стихії, що сталась у Волинській, Львівській, Рівненській та Хмельницьких областях" (1010-2008-р) зміни шляхом його доповнення положенням, яке буде передбачати виділення коштів суб’єктам господарської діяльності недержавної форми власності або суб’єктам господарської діяльності, у статутному фонді яких корпоративні права держави становлять менше ніж 51 відсоток, на умовах повернення.

Висновки апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.