розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Київської регіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.07.2010 року по адміністративній справі за позовом ТОВ "Геміні"до Київської регіональної митниці ДМС України

- про визнання недійсним податкового повідомлення, -

Позивач звернувся до суду з позовом, вимоги якого змінив в ході розгляду справи та просив визнати недійсним податкове повідомлення відповідача форми "Р"від 7.06.2010 року №108 про визначення податкового зобов"язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України у розмірі 4083454,68 грн., з яких: 2722303,12 грн. –за основним платежем та 1361151,56 грн. –по штрафним санкціям.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2010 року даний позов задоволений у повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з"явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 28.09.2009 року по 6.11.2009 року працівниками митного органу була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання законодавства України з питань митної справи при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за період з 1.01.2007 року по 31.06.2009 року, за результатами проведення якої складений акт від 6.11.2009 року №16/9/100000000/31862302.

Згідно висновків даного акту, контролюючим органом були встановлені порушення позивачем вимог ст.267 МК України в частині повноти визначення митної вартості та п.4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"в частині правильності визначення бази оподаткування, у зв"язку із чим, платником не сплачено ПДВ на загальну суму 2917732,34 грн.

На підставі вказаного акту перевірки та виявлених в ході її проведення порушень вимог митного та податкового законодавства відповідач 23.02.2010 року виніс податкове повідомлення форми "Р"№33, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 2921349,08 грн. та нарахував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1460674,54 грн.

За результатами процедури апеляційного оскарження вказаного податкового повідомлення митний орган виніс податкове повідомлення від 7.06.2010 року №108, яким визначив податкове зобов"язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України у розмірі 4083454,68 грн., з яких: 2722303,12 грн. –за основним платежем та 1361151,56 грн. –по штрафним санкціям.

Висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог митного та податкового законодавства в частині повноти визначення митної вартості та правильності визначення бази оподаткування ґрунтуються на тому, що позивач занизив митну вартість товарів через подання недостовірних відомостей про розрахунок та сплату роялті. В ході перевірки були виявлені невраховані суми роялті, що підлягали включенню до митної вартості ввезених товарів.

Вказані висновки не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та фактичними обставинами справи. Спростовуються належними та допустимими доказами, яким суд першої інстанції дав належний правовий аналіз.

Позивачем були укладені ліцензійні договори та договір про дистрибуцію з резидентами Російської Федерації та США. За тимчасове користування виключним правом на використання художніх фільмів позивач сплачував роялті, суми яких визначалися після ввезення на територію України фільмокопій, по закінченню тимчасового користування наданими правами, виходячи з касових зборів за показ художнього фільму. Сплачені суми роялті не впливали на вартість фільмокопій та не змінювали їх митну вартість.

Зазначеними договорами не передбачена сплата роялті, як умова передачі позивачу фільмокопій та їх ввезення на митну територію України. Право власності на фільмокопії до позивача не переходило.

Отримання останнім прав на тимчасове використання художніх фільмів та отриманні і ввезення фільмокопій на митну територію України не залежать один від одного, тому збільшення митної вартості останніх на суми роялті, що сплачувалися за користування тимчасовими виключними правами вбачається необґрунтованим.

Відповідно до пп.3.2.7 п.3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", встановлено, що виплати роялті не є об"єктом оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до п.4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Позивач сплатив ПДВ виходячи з митної вартості фільмокопій, визначених у ВМД і оскільки за надання тимчасового виключного права користування авторським правом сплачував саме роялті, які не є об"єктом оподаткування, обґрунтовано не сплачував ПДВ з перерахованих сум роялті. Його дії узгоджуються з вимогами митного та податкового законодавства, міжнародних договорів, укладених між Урядом України та Урядом РФ, Урядом США.

Факт порушення позивачем вимог ст.267 МК України та п.4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", встановлений в акті перевірки не підтверджений документально та спростовується нормативно.

Відповідач, як суб"єкт владних повноважень, аргументовано, з посиланням на відповідні документи та нормативну базу не довів правомірність винесення ним оскаржуваного позивачем податкового повідомлення. Його позиція ґрунтується на невірному трактуванні норм матеріального права та неповному встановленні обставин справи.

Суд першої інстанції дав належну оцінку фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам, правильно застосував норми матеріального права, обґрунтовані висновки щодо яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами чинного законодавства, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.