Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучерука О.В.,

суддів Єланської О.Е.,

Курапової З.І.

секретар судового засідання Прохорова Е.В.

розглянувши апеляційні скарги Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів та Комунального підприємства "Ізобільненське архітектурно-планувальне бюро" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 02.03.2010 року у справі № 2а-11881/09/7/0170

за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Крилова, 133, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95001)

до Комунального підприємства "Ізобільненське архітектурно-планувальне бюро" (вул. Центральна, 1, с. Ізобільне, м. Алушта, Автономна Республіка Крим, 98531)

про стягнення заборгованості у сумі 5 900,00 грн.,

Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Комунального підприємства "Ізобільненське архітектурно-планувальне бюро" про стягнення 5 900,00 грн. на користь Державного бюджету м. Алушта.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2010 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Ізобільненське архітектурно-планувальне бюро" до державного бюджету м. Алушта 4919,16 грн. заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, позивач Комунальне підприємство "Ізобільненське архітектурно-планувальне бюро" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2010 року та прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зокрема заявник апеляційної скарги зазначає, що ще у грудні 2007 року була введена нова штатна одиниця для інваліда "архітектор-проектувальник", до Алуштинського міського центру зайнятості був поданий звіт про існування вакансій, проте інвалідів, бажаючих зайняти вказану посаду не знайшлось, тому було створено інше робоче місце для працевлаштування інваліда - "техник", та на нього був прийнятий інвалід у лютому 2009 року.

Відповідач Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2010 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що відповідач, у порушення вимог статей 18- 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (із змінами і доповненнями) (далі по тексту - Закон №875) не працевлаштував на своєму підприємстві інвалідів у кількості однієї особи, тобто не дотримався нормативу робочих місць по кількості працюючих інвалідів, порушив норми Порядку надання підприємствами, установами, організаціями і фізичними особами, які використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів і інформацію, необхідну для організації їх працевлаштування та не сплатив адміністративно-господарські санкції.

Крім того апелянт вказує, що адміністративно-господарські санкції розраховуються тільки згідно Закону №875 (875-12) та Інструкції, без зазначення яких-небудь пільгових або пом'якшувальних умов.

Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 18.10.2010 року, не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, представник відповідача до початку судового засідання надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позивач про причини неявки суд не повідомив

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликалися в судове засідання, але в суд не з’явилися, про дату та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача та відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції згідно зі Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів, наданого Комунальним підприємством "Ізобільненське архітектурно-планувальне бюро" до Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 03.09.2009 року, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача за 2008 рік склала 10 осіб. Норматив для працевлаштування інвалідів складає 1 робоче місце, однак фактично упродовж 2008 року у відповідача працювало 0 інвалідів. Середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві за рік складала 11800,00 грн.

За недотримання нормативу робочих місць по кількості працюючих інвалідів позивачем нараховані відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 5900,00 грн. (11800,00 грн./2).

Згідно з частиною третьою статті 19 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 18 Закону №875 передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З аналізу наведених норм випливає, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, виходячи з вимог статті 18 Закону №875.

У статті 18 Закону №875 закріплено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства; звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Однак, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов’язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону №875, а саме: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу змісту Закону №875 (875-12) випливає, що питання правомірності застосування адміністративно-господарських санкцій залежить від факту вжиття суб`єктом господарювання передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (314-95-п) передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.

У частині першій статті 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією та Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України підставою адміністративно-господарської відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Проаналізувавши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників процесу, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем вжиті передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Матеріали справи свідчать про те, що у грудні 2007 року відповідачем був виданий Наказ "Про введення нової штатної одиниці для інваліда", організація створила робоче місце для особи з обмеженими можливостями, що має спеціальність "архітектор-проектувальник" (а.с. 11). Комунальне підприємство "Ізобільненське архітектурно-планувальне бюро" інформувало органи працевлаштування про наявність у нього вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітами про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках, а саме станом на 28.03.2008 року та 23.06.2008 року (а.с. 12-13).

Також з відповіді Алуштинського міського центру зайнятості на судовий запит вбачається, що у грудні 2007 року Комунальне підприємство "Ізобільненське архітектурно-планувальне бюро" надало вакансію з зазначенням вакантних робочих місць для інвалідів за формою 3-ПН "Про наявність вільних робочих місць", дана вакансія підтверджувалась щомісяця в телефонному режимі, а в березні та червні 2008 року - письмово (звітами). В серпні 2008 року вакансія була знята за відсутністю підтвердження (а.с. 41).

Крім того, оскільки інвалідів, бажаючих зайняти посаду "архітектор-проектувальник" не знайшлось, тому Комунальним підприємством "Ізобільненське архітектурно-планувальне бюро" було створено інше робоче місце для працевлаштування інваліда - "техник", та на нього був прийнятий інвалід у лютому 2009 року (а.с. 14-16).

За таких обставин колегія суддів вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за неналежне виконання обов’язків по працевлаштуванню інвалідів органами, зазначеними у статті 18 Закону №875.

Суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду, судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтею 11, частиною третьою статті 24, статтями 160, 163, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 3 частини першої статті 198, статтею 202, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційні скарги Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів та Комунального підприємства "Ізобільненське архітектурно-планувальне бюро" - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2010 року у справі № 2а-11881/09/7/0170 - скасувати

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити у повному обсязі.

постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 жовтня 2010 р.