розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2010 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісенергомонтаж"до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

У червні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лісенергомонтаж"(далі –позивач, ТОВ "Лісенергомонтаж") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі –відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому просило визнати нечинними податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000362308/0 від 19.01.2010 року, за яким позивачу було визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ за основним платежем в розмірі 2 011 460,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 005 730,00 грн.; № 0000362308/1 від 31.03.2010 року, за якими позивачу було визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ за основним платежем в розмірі 1 972 935,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 986 468,00 грн. та № 0000362308/2 від 31.05.2010 року, за якими позивачу було визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ за основним платежем в розмірі 1 961 980,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 980 990,00 грн..

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2010 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісенергомонтаж"до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, задоволено.

Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 0000362308/0 від 19.01.2010 року, № 0000362308/1 від 31.03.2010 року та № 0000362308/2 від 31.05.2010 року.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв’язку з чим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2010 року та відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Лісенергомонтаж"є юридичною особою, зареєстрованою Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 22.07.1997 року (ідентифікаційний код –24937421), що підтверджується наявною в справі копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 018193 (а.с. 82 ).

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: діяльність у сфері інжинірингу, монтаж систем опалення, вентиляції та енергопостачання повітря, будівництва магістральних трубопроводів, ліній зв’язку та енергопостачання, будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв’язку та енергопостачання, інші види оптової торгівлі.

В період з 08.12.2009 року по 28.12.2009 рік службовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Лісенергомонтаж"з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 рік. Згідно наказу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 21.12.2009 року № 289/23-08 термін проведення перевірки продовжувався з 22.12.2009 року по 28.12.2009 рік.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого ТОВ "Лісенергомонтаж"було завищено суму від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за березень 2009 року на загальну суму 35 210,00 грн. та занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 рік на суму 9 519 104,00 грн..

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт за № 2332/23-08/24937421 від 30.12.2009 року, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 січня 2010 року № 0000362308/0, за яким ТОВ "Лісенергомонтаж"визначеного суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в загальному розмірі 3 017 190,00 грн..

Позивач не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результатами розгляду первинної скарги позивача, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийнято рішення від 26.03.2010 року № 2458/10/25-026, за яким скаргу позивача було задоволено частково, а спірне податкове повідомлення рішення від 19.01.2010 року № 0000362308/0 –скасовано в частині донарахованого податку на додану вартість в сумі 38 525,00 грн. та в частині застосованої штрафної (фінансової) санкцій в розмірі 19 262,00 грн.. В іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін (а.с. 58-62).

У зв’язку з цим, ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.03.2010 року № 0000362308/1, за яким ТОВ "Лісенергомонтаж"визначеного суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в загальному розмірі 2 959 403,00 грн..

За результатом розгляду повторної скарги позивача, Державною податковою адміністрацією у м. Києві було прийнято рішення, яким податкове повідомлення рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.01.2010 року № 0000362308/0 (податкове повідомлення-рішення від 31.03.2010 року № 0000362308/1 (з урахуванням висновків рішення ДПІ у Шевченківському районі ми. Києва від 20.05.2010 року № 3716/10/25-026 про внесення змін до рішення від 26.03.2010 року № 2458/10/25-026 про результати розгляду первинної скарги позивача) залишено без змін, а повторна скарга позивача без задоволення.

У зв’язку з цим, ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2010 року № 0000362308/2, за яким ТОВ "Лісенергомонтаж"визначеного суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в загальному розмірі 2 942 970,00 грн..

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України "Про податок на додану вартість"від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) .

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. N 398-V (398-16) ), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (168/97-ВР) (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV (2505-15) ), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи –платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (436-15) (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність –будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов’язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб’єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності –продукція, роботи чи послуги –мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов’язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини відповідачем не були доведені ні в судовому засіданні суду першої інстанції ні в даному судовому засіданні.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб’єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що ТОВ "Лісенергомонтаж"здійснював взаємовідносини із ТОВ "НВП "Славута", ТОВ НВФ "Техприлад"та ТОВ БКФ "Альтаїр", якими в свою чергу були видані податковінакладні на загальну суму 1 448 748,00 грн., внаслідок чого у позивача виникло право на податковий кредит.

Факт проведення взаєморозрахунків позивача із вказаними підприємствами підтверджується наявністю укладених між ними договорів упродовж 2006-2009 р.р., актами виконаних робіт за 2006-2009 р.р., податковими та видатковими накладними за 2006-2009 р.р., реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за 2006-2009 р.р., дорученнями за 2006-2009 р.р., банківськими виписками за 2006-2009 р.р. та іншими первинними документами за вказаний період.

На підтвердження своїх заперечень відповідач посилається на наявність копій протоколів допитів свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо їх причетності до фінансово-господарської діяльності у якості засновників, директорів чи бухгалтерів ТОВ "НВП "Славута", ТОВ НВФ "Техприлад"та ТОВ БКФ "Альтаїр", де вони зокрема повідомили про свою непричетність по відношенню до вказаних Товариств.

Крім цього, відповідач вказує на наявність висновку експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУ МВС України в м. Києві від 25.12.2009 року № 80-0202/26-10/09, яким підтверджується непричетність вказаних осіб до фінансово-господарської діяльності ТОВ "НВП "Славута", ТОВ НВФ "Техприлад"та ТОВ БКФ "Альтаїр" (зокрема експертизою було встановлено, що дані особи не підписували декларації з податку на прибуток та декларації з податку на додану вартість по вказаним підприємствам).

Наступним аргументом податкового органу є те, що ТОВ "НВП "Славута", ТОВ НВФ "Техприлад"та ТОВ БКФ "Альтаїр"у визначеному законом порядку були визнані банкрутами, що на думку останнього є однією з вагомих підстав для визнання виданих ними документів недійсними.

Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи відповідача та обґрунтовує це наступним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналізуючи наявні в справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що взаємовідносини ТОВ "Лісенергомонтаж"з ТОВ "НВП "Славута", ТОВ НВФ "Техприлад"та ТОВ БКФ "Альтаїр", а також документи, що свідчать про їх спільну господарську діяльність є такими, що не суперечать інтересам держави та суспільства, на момент укладення відповідних договорів сторони були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, взяті на облік як платники податків, а тому володіли необхідним обсягом цивільної правоздатності та дієздатності, вільно здійснювали своє волевиявлення що в свою чергу свідчить про настання правових наслідків.

Крім того, відповідачем не було надано доказів, яких також не міститься в матеріалах вказаної справи, щодо визнання недійсним свідоцтв платників податку ТОВ "НВП "Славута", ТОВ НВФ "Техприлад"та ТОВ БКФ "Альтаїр", а також інших реєстраційних і первинних бухгалтерських документів вказаних підприємств. Також не надано витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням запису про припинення вказаних Товариств як юридичних осіб.

Відповідно до підпункту "б" пункту 9.8 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість", реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається, зокрема, у випадку, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб’єкта господарювання).

Крім цього слід зазначити, що ухвалення судом рішення про припинення юридичної особи –платника податку на додану вартість, у тому числі у зв’язку з недійсністю його установчих документів, також не означає автоматичної втрати такою особою статусу платника податку на додану вартість та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Що стосується відсутності документів, сформованих під час здійснення господарської діяльності ТОВ "Лісенергомонтаж" за період з 01 квітня 2006 року по 31 березня 2009 рік, колегія суддів зауважує, що позивачем у зв’язку із закінченням перевірки фінансово-господарської діяльності Товариства було видано наказ № 3-П від 16.10.2009 року "Про зберігання документів", у відповідності до якого цим документам було надано статус архівних та наказано організувати їх архівне зберігання.

Однак, як вбачається з пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні суду першої інстанції, вищевказані документи були викрадені. В матеріалах справи наявні копії оголошень з проханням повернути втрачені документи ТОВ "Лісенергомонтаж", опублікованих в газеті "Урядовий кур’єр"№ 233 від 15.12223.2009 року та газеті "Експрес об’ява"№ 243 від 16.12.2009 року.

Крім цього, колегія суддів приймає до уваги те, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проводилася планова перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ "Лісенергомонтаж"за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 рік, про що було складено відповідний акт № 1818/23-08/24937421 від 16.10.2009 року та прийнято податкове повідомлення-рішення № 000912308/0 від 16.10.2009 року, за яким позивачу було визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 155 000,00 грн.. Вказана сума позивачем була погашено з дотриманням визначених законом строків. На той період у податкового органу не виникало жодних підозр щодо фіктивної діяльності контрагентів ТОВ "Лісенергомонтаж". При цьому, вищевказаний акт перевірки № 1818/23-08/24937421 від 16.10.2009 року підтверджує той факт, що на момент проведення першочергової перевірки у позивача були в наявності всі податкові накладні, які в свою чергу підтверджували правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум, які зазначені в податкових деклараціях за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 рік.

В свою чергу, відповідачем не доведено мнимість господарських відносин позивача з ТОВ "НВП "Славута", ТОВ НВФ "Техприлад", ТОВ БКФ "Альтаїр". Висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в м. Києві від 25.12.2009 року № 80-0202/26-10/09 не є доказами щодо нікчемності правочинів між юридичними особами у розумінні ст. 228 КАС України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявність у ТОВ "Лісенергомонтаж"умислу при укладенні з ТОВ "НВП "Славута", ТОВ НВФ "Техприлад", ТОВ БКФ "Альтаїр" договорів як таких, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства або порушують публічний порядок, а тому заявлені позивачем вимоги слід визнати такими, що підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2010 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2010 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.