Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є.

Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Усенка В.Г.,

суддів: Зайцева М.П., Собківа Я.М.,

при секретарі Літоміній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія"на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія"до Київської регіональної митниці про скасування податкового повідомлення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінергія"(далі –Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської регіональної митниці (далі – Відповідача) в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2010 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечень на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши представника відповідача, що з’явився у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що протягом періоду, що перевірявся, ТОВ "Сінергія", відповідно до умов укладених контрактів, здійснювало поставку фільмокопій від суб’єкта підприємництва з Російської Федерації ЗАТ "Вест"та сплату винагороди за користування ліцензійними правами на його користь.

Так, між ЗАТ "Вест"(Правоволоділець, Російська Федерація) і ТОВ "Сінергія"(Користувач, Україна) було укладено наступні Генеральні угоди –Генеральна Угода № 02W/С від 25 листопада 2002 року, Генеральна Угода № 06 W/С від 10 січня 2006 року, Генеральна угода № 07W/С від 20 липня 2006 року.

Так, згідно з вказаними Генеральними угодами одна сторона (Правоволоділець –ЗАТ "Вест") зобов'язується надати другій стороні (користувачеві –ТОВ "Сінергія") право демонстрації (публічного показу) відповідно до його вимог комплексом належних цій стороні прав з метою надання певного виду послуг, а саме: демонстрації (публічного показу) Фільмів протягом відповідного строку в загальнодоступних кінотеатрах зі стягуванням плати з глядачів за перегляд фільмів.

Відповідно до вказаних договорів ТОВ "Вест"передало Позивачу виключне право демонстрації (публічного показу) творів на кіноплівці формату 35 мм напротязі відповідного строку в загальнодоступних кінотеатрах, що знаходяться на території України, зі стягненням плати за перегляд Фільму.

Зі змісту Генеральних угод випливає, що всі інші права використання кожного з фільмів залишились у розпорядженні Правоволодільця, який має право використовувати їх на власний розсуд. Передача прав на конкретний фільм на території України протягом конкретного строку для демонстрації повинна бути погоджена Правоволодільцем (ТОВ "Вест") з Користувачем (ТОВ "Сінергія").

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права"авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

Таким чином, в спірних правовідносинах майнові права на кінофільми перейшли до ТОВ "Сінергія"за Генеральними угодами № 02W/С від 25 листопада 2002 року, № 06 W/С від 10 січня 2006 року, № 07W/С від 20 липня 2006 року, а право власності на фільмокопії аудіовізуальних творів перейшло до Позивача за договорами купівлі-продажу.

Таким чином, згідно вищевказаних Генеральних договорів ТОВ "Сінергія"придбало невиключні майнові права на введення примірників аудіовізуальних творів в цивільний оборот з метою отримання комерційної вигоди.

ТОВ "Сінергія" виконало передбачені Генеральними угодами умови, а саме: імпортувало, розповсюдило фільмокопії шляхом демонстрації (публічного показу) Фільмів в загальнодоступних кінотеатрах на території України протягом конкретно визначеного строку, стягнуло плату з глядачів за перегляд Фільмів, а за результатами розрахунків склало щомісячні двосторонні акти виконаних робіт до Генеральних договорів № 02W/С від 25 листопада 2002 року, № 06 W/С від 10 січня 2006 року, № 07W/С від 20 липня 2006 року, підписані відповідальними особами ЗАТ "Вест"та ТОВ "Сінергія", та на підставі платіжних доручень в іноземній валюті провело оплату погодженої суми винагороди на користь Правоволодільця ЗАТ "Вест".

Суд пешої інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Сінергія"порушило пункт 3 частини 2 статті 267 Митного Кодексу України, оскільки винагорода (роялті), що нараховувалась та сплачувалась на користь ЗАТ "Вест"за використання об'єктів авторського права - аудіовізуальних творів:

- відноситься безпосередньо до імпортованого Позивачем товару – аудіовізуальних фільмокопій;

- передбачена між Продавцем ЗАТ "Вест"і покупцем товару ТОВ "Сінергія":

- пунктом 7 генерального договору № 02W/С від 25 листопада 2002 року в розмірі 90%;

- пунктом 7 генерального договору № 06 W/С від 10 січня 2006 року в розмірі 84%;

- пунктом 6 генерального договору №07W/С від 20 липня 2006 року в розмірі 76% від отриманого доходу покупця, зменшена на величину документально підтверджених витрат покупця;

- була сплачена безпосередньо продавцеві товару, що підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, перевіреними під час проведення перевірки;

- покупець товару ТОВ "Сінергія"сплачувало належну продавцю товару винагороду як умову продажу імпортованих товарів.

Загалом, сума роялті, що нараховувалась та була сплачена Позивачем як умова продажу товару, на користь ЗАТ "Вест", але не була включена до митної вартості товару, складає 4 172 998,15 грн.

Аналіз вищезазначених умов договору свідчить про те, що умовою продажу фільмокопій аудіовізуальних творів згідно ліцензійних угод № СРМ-LТ-07-035 від 15 жовтня 2007 року; № СРМ-LТ-07-039 від 6 листопада 2007 року; № СРМ-LТ-07-040 від 6 листопада 2007 року; СРМ-LТ-07-041 від 19 листопада 2007 року передбачалась виплата роялті.

В ході проведеної Відповідачем перевірки встановлено, що ТОВ "Сінергія"в повному обсязі виконано умови вказаних ліцензійних угод. Позивач здійснював щомісячний розрахунок роялті по фільмах, які виходили в прокат у відповідному місяці. За результатами розрахунків складались щомісячні двосторонні Акти до відповідних договорів про передачу майнових прав на використання аудіовізуальних творів, підписані відповідальними особами Компанії "СР МЕDІА Limited"–Кіпр та ТОВ "Сінергія".

Тому, твердження представника Позивача про те, що договори поставки та ліцензійні угоди про передачу майнових прав на використання аудіовізуального твору укладені з різними юридичними особами, які не пов'язані між собою у розумінні частини 5 статті 267 Митного кодексу України, не приймаються Судом до уваги як такі, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки Компанія "СР МЕDІА Limited"–Кіпр є єдиним законним володільцем усіх прав і прямо контролює правомірне використання будь-яких фільмокопій фільмів, що знаходяться в його розпорядженні, від незаконного використання третіми особами.

Оскільки згідно з п.1.30 ч.1 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) роялті не підлягають оподаткуванню, то відповідно до п.1.2,5.3.2 цього ж Закону (334/94-ВР) вони не відносяться до валових витрат підприємства.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 цього Закону включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених / нарахованих / платником податку у зв’язку з придбанням товарів / робіт, послуг /, передбачає, що така сплата / нарахування / мали місце з операцій, які є об’єктом оподаткування. За інших умов сплата / нарахування / податку в ціні придбання не відповідає положенням закону щодо обов’язковості його характеру, а отже виключає право платника податку –покупця на віднесення таких сум до податкового кредиту, оскільки вони за своєю сутністю не є податком.

Як наслідок, у позивача не було законних підстав для включення до податкового кредиту сум податку, нарахованого у зв’язку з придбанням послуги з надання права на користування знаками на товари.

Згідно підпункту 5.4.2 пункту 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до валових витрат включаються, зокрема, витрати, пов’язані з виплатою роялті.

Так і відповідно до пп. 3.2.7 ст. 3 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з виплат, зокрема, роялті у грошовій формі. Пунктом 1.17 ст. 1 цього Закону встановлено, що термін "роялті" розуміється у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Підпунктом 5.4.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат відносяться, зокрема, витрати, пов'язані з виплатою роялті. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Згідно з пп. "b" п. 5 ст. 12 цієї Конвенції термін "роялті" при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються за користування або за надання права на використання будь-якого авторського права на наукову працю, патент, торгову марку, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за інформацію (ноу-хау) щодо промислового, комерційного або наукового досвіду.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що платежі, які отримав позивач за укладеними цим підприємством ліцензійними договорами, повністю відповідають поняттю "роялті", визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". А отже, відповідно до підпункту 2.7. п. 3. 2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість"не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В зв’язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія"–задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову суду, задовольнити позовні вимоги.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія"задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2010 року –скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія"до Київської регіональної митниці про скасування податкового повідомлення №63 від 22.08.2008р. - задовольнити.

постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

постанова виготовлена в повному обсязі 05.10.2010 року.