Відшкодування моральної шкоди: процесуальні аспекти

Підвідомчість справ

Відповідно до ст.15 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Таким чином, якщо спори про відшкодування моральної шкоди не підлягають розгляду за правилами іншого судочинства, вони підвідомчі загальному суду, коли хоча б однією зі сторін у них є громадянин (фізична особа).

Згідно з п.161 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 загальному суду підвідомчі також спори між юридичними особами про , відшкодування моральної (немайнової) шкоди, якщо ці вимоги взаємопов'язані з іншими вимогами, вирішення яких віднесено до відання суду загальної юрисдикції, наприклад, про спростування поширеної інформації та відшкодування у зв'язку з цим заподіяної моральної шкоди. Однак, якщо ж у справах останньої категорії орган масової інформації відмовляється надати інформацію про автора і, отже, всю вину поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, бере на себе, спір підлягає вирішенню у господарському суді (п.9.1 роз'яснення ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" від 29.02.1996 р. № 02-5/95).

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) до господарського суду мають право звертатися згідно з встановленою підвідомчістю (ст.12 ГПК) господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також державні та інші органи.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (ч.2 ст.21 Кодексу адміністративного судочинства України, далі — КАСУ).

Слід зазначити, що згідно з ч.1 ст.17 КАСУ до компетенції адміністративних судів відносяться спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

На підставі вищенаведених норм КАСУ можна дійти висновку, що адміністративним судам підвідомчі спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, органом влади Автономної Республіки Крим, їхньою посадовою чи службовою особою) про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності та відшкодування спричиненої ними моральної шкоди, за умови, що остання вимога заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. У протилежному випадку (у разі незаявлення вимоги про відшкодування моральної шкоди разом з вимогою визнати недійсним рішення, протиправною дію чи бездіяльність) позов про відшкодування моральної шкоди необхідно подавати до місцевого чи господарського суду (залежно від суб'єктного складу сторін).

Територіальна підсудність

Територіальна підсудність справ про відшкодування моральної шкоди, які підвідомчі загальним судам, визначається за правилами ст.109 ЦПК, тобто за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, коли позивачеві надано право вибору підсудності. Таке право вибору передбачене ст.110 ЦПК, зокрема:

Територіальна підсудність справ про відшкодування моральної шкоди, які підвідомчі господарським судам, визначається за правилами ст.15 ГПК, тобто за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, коли встановлена виключна підсудність. Так, зокрема, згідно зі ст.16 ГПК виключна підсудність встановлена у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном (розглядаються за місцезнаходженням майна), у спорах, в яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю (розглядаються господарським судом міста Київ).

Територіальна підсудність справ, підвідомчих адміністративним судам, визначається ст.19 КАСУ за загальним правилом — за місцезнаходженням відповідача. Справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа, вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

У разі невизначеності Кодексом адміністративного судочинства України територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Судові витрати

Згідно зі ст.79 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.5 Розділу XI "Прикінцеві і перехідні положення" ЦПК до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

У п.1 ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" встановлено, що державне мито справляється, зокрема, із позовних заяв, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили.

Позиція вищих судових органів України щодо суті позовів про відшкодування моральної шкоди викладена у постанові Пленуму ВСУ "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28.09.1990 р. № 7 (п.22-1) та роз'ясненні ВАСУ від 29.02.1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" (п.10), згідно з якими позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються як позовні вимоги немайнового характеру, які оплачуються державним митом за відповідними ставками, встановленими ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито".

Таку позицію Пленуму Верховного Суду та Вищого господарського суду України ряд правознавців вважають спірною, адже кожна грошова вимога, незалежно від підстави її виникнення, є вимогою майнового характеру. Однак саме таке розуміння суті вимоги про грошове відшкодування моральної шкоди сприяло пред'явленню до засобів масової інформації позовів на мільйони гривень, оскільки позивачі не мали жодних матеріальних стримувань у вигляді сплати державного мита пропорційно розміру заявлених вимог.

І лише прийняття Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова" від 03.04.2003 p., який набрав чинності з 06.05.2003 p., дозволило змінити ситуацію в даному питанні. Цим Законом було внесено зміни до пп. "ж" п.1 ст.З Декрету КМУ "Про державне мито" в частині зміни розміру державного мита із позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності, що став пропорційним ціні заявлених позовів. У результаті таких змін позивачі поставлені в умови, за яких вони мусять реально оцінювати моральну шкоду, заподіяну їх честі та гідності.

В інших категоріях справ про відшкодування моральної шкоди державне мито продовжує стягуватися у розмірах, що передбачені для позовів немайнового характеру.

Узагальнені відомості про ставки державного мита з позовів про відшкодування моральної шкоди наведені у Таблиці.

N° п/п

Норма Декрету КМУ "Про державне мито"

Об'єкт справляння державного мита

Ставка державного мита

1

пп.д) п.1 ст.3

позовні заяви немайнового характеру, що подаються до загальних судів

0,5 неопод. мінімуму доходів громадян

2

пп.б) п.2 ст.3

позовні заяви немайнового характеру, що подаються до господарських судів

5 неопод. мінімумів доходів громадян

3

пп.ж) п.1 ст.3

позовні заяви про розгляд питань захисту честі та гідності:

 

із позовних заяв про відшкодування моральної шкоди з ціною позову до 100 неопод. мінімумів доходів громадян

1 відсоток ціни позову, але не менше 1 неопод. мінімуму доходів громадян

із позовних заяв про відшкодування моральної шкоди з ціною позову від 100 до 10000 неопод. мінімумів доходів громадян

5 відсотків ціни позову

із позовних заяв про відшкодування моральної шкоди з ціною позову понад 10000 неопод. мінімумів доходів громадян

10 відсотків ціни позову

4

пп. з) п.1, пп.г) п.2 ст.3

апеляційні скарги на рішення судів та скарги на рішення, що набрали законної сили

50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви


У ст.4 Декрету КМУ "Про державне мито" передбачено пільги щодо сплати державного мита шляхом звільнення від його сплати, зокрема:

Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258. Згідно з Додатком до зазначеної постанови розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення у справах з розгляду позовної заяви немайнового характеру становить 7,5 грн, позовної заяви немайнового характеру про захист честі, гідності та ділової репутації — 15 грн, у справах позовного провадження з розгляду спору майнового характеру — 30 грн.

Згідно з ч.3 ст.81 ЦПК не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, зокрема, про: відшкодування за затримку виплати заробітної плати (п.2), відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи (п.3).

Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, зокрема, про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (п.5 ч.4 ст.81 ЦПК).

У справах, які підлягають розгляду у господарських судах, крім державного мита сплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, розмір якого згідно з постановою КМУ від 29.03.2002 р. № 411 "Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу" становить 118 грн.

Позовна давність

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк позовної давності (ст. 233 Кодексу законів про працю України), а до вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, — застосовується строк позовної давності в один рік (ст.258 ЦК).

На інші вимоги про відшкодування моральної шкоди як вимоги, що згідно зі ст.268 ЦК:

Тетяна КАРНАУХ, начальник юридичного відділу Асоціації санаторно-курортних та туристичних закладів "Сана-Тур"

Юридичний вісник України №25 ( 24 – 30 червня 2006 року.)