Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Кравця О.О. та Осіпова Ю.В.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представника позивача Смірнової К.П., представника відповідача Власенко Г.Ю., представника третьої особи Волковинської І.В. та представника прокуратури Бистревської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги представника Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, голови комісії з питань ліквідації Приморської митниці, тимчасово виконуючого обов’язки начальника Південної митниці, першого заступника прокурора Малиновського району м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Толиман" до Південної митниці, Приморської митниці, Південної регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області (третя особа приватне підприємство "Мерітайм Трансшипмент Центр"), за участю прокуратури Малиновського району м. Одеси про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання вчинити певні дії, -

У вересні 2009 року ТОВ "Толиман"звернулось до суду з позовом до Південної митниці та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності Південної митниці щодо повернення надмірно сплаченого підприємством мита у розмірі 4778903 грн. 38 коп. та податку на додану вартість у розмірі 4782392 грн. 87 коп., зобов’язання Південної митниці надати до ГУДКУ в Одеській області підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України суми надмірно сплачених підприємством мита у розмірі 4778903 грн. 38 коп. та податку на додану вартість у розмірі 4782392 грн. 87 коп.; стягнення з Державного бюджету України через ГУДКУ в Одеській області на користь позивача надмірно сплачених мита у розмірі 4778903 грн. 38 коп. та податку на додану вартість у розмірі 4782392 грн. 87 коп..

В обґрунтування позову зазначалося, що позивачем було визначено митну вартість товару за основним методом –ціною договору щодо товару, який імпортується, відповідно до ст. 266 Митного кодексу України, однак Південною митницею заявлену митну вартість не було визнано і усно відмовлено у прийнятті митних декларацій, митному оформленні товару у зв’язку з заниженням митної вартості товару, що імпортується. При цьому митним органом було самостійно визначено митну вартість товару. Вказані дії відповідача призвели до надмірної сплати позивачем мита у розмірі 4778903 грн. 38 коп. та податку на додану вартість у розмірі 4782392 грн. 87 коп., у зв’язку з чим у ТОВ "Толиман" виникло право на повернення надмірно сплачених сум. 19 серпня 2009 року позивач звернувся до Південної митниці з заявою про повернення надмірно сплаченого мита та ПДВ, але Південною митницею в порушення Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як переоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, відповіді позивачу не надано.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2009 року до участі в справі у якості співвідповідачів притягнуто Приморську митницю та Південну регіональну митницю, які знаходяться у стадії ліквідації та були відповідно до наказу Державної митної служби України від 15 вересня 2006 року № 785 "Про створення та припинення деяких митних органів" (va785342-06) правонаступниками Одеської митниці, яка здійснювала митне оформлення товару позивача.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2009 року прокуратуру Малиновського району міста Одеси допущено до участі в справі.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року позовні вимоги ТОВ "Толиман"задоволено частково. Визнано неправомірними дії Приморської митниці щодо митного оформлення товару ТОВ "Толиман"згідно митних декларацій № №: 511000106/7/019502, 511000106/7/019494, 511000106/7/019529, 511000106/7/019524, 511000106/7/019521, 511000106/7/019516, 511000106/7/019514, 511000106/7/019510, 511000106/7/019507, 511000106/7/019486, 511000106/7/019466, 511000106/7/019456, 511000106/7/019446, 511000106/7/019441, 511000106/7/019427, 511000106/7/019420, 511000106/7/019412, 511000106/7/019408, 511000106/7/019399, 511000106/7/019389, 511000106/7/019461, 511000106/7/019493, 511000106/7/019541, 511000106/7/019138, 511000106/7/019537, 511000106/7/019533, 511000106/7/019531, 511000106/7/019526, 511000106/7/025744, 511000106/7/019506, 511000106/7/019503, 511000106/7/019500, 511000106/7/019497, 511000106/7/019545, 511000106/7/019549, 511000106/7/019552, 511000106/7/019553, 511000106/7/019555, 511000106/7/019558, 511000106/7/019559, 511000106/7/019562, 511000106/7/019563, 511000106/7/019564, 511000106/7/019565, 511000106/7/019567, 511000106/7/019568, 511000106/7/019564, 511000106/7/019571, 511000106/7/019572, 511000106/7/019573 від 09 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020030, 511000106/7/020031, 511000106/7/020033, 511000106/7/020034, 511000106/7/020035, 511000106/7/020037 від 11 листопада 2007 року, № 511000106/7/019647 від 10 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020038, 511000106/7/020039, 511000106/7/020041, 511000106/7/020042, 511000106/7/020043, 511000106/7/020017, 511000106/7/020018, 511000106/7/020019, 511000106/7/020020, 511000106/7/020021, 511000106/7/020022, 511000106/7/020023, 511000106/7/020024, 511000106/7/020025, 511000106/7/020026, 511000106/7/020084, 511000106/7/020083 від 11 листопада 2007 року, № 511000106/7/019666 від 10 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020082, 511000106/7/020095, 511000106/7/020094, 511000106/7/020091, 511000106/7/020088, 511000106/7/020086, 511000106/7/020085 від 11 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/019898, 511000106/7/019890, 511000106/7/019940, 511000106/7/019942, 511000106/7/019945, 511000106/7/019946, 511000106/7/019948, 511000106/7/019949, 511000106/7/019921, 511000106/7/019923, 511000106/7/019925, 511000106/7/019997, 511000106/7/019988, 511000106/7/019930, 511000106/7/019933, 511000106/7/019935, 511000106/7/019938, 511000106/7/019686 від 10 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020087, 511000106/7/020098 від 11 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/019904, 511000106/7/019909, 511000106/7/019912, 511000106/7/019917, 511000106/7/019919, 511000106/7/019924, 511000106/7/019937, 511000106/7/019931, 511000106/7/019941, 511000106/7/019944, 511000106/7/020002, 511000106/7/020003, 511000106/7/020001, 511000106/7/020000, 511000106/7/019998, 511000106/7/019957, 511000106/7/020012, 511000106/7/020011, 511000106/7/019951, 511000106/7/019936, 511000106/7/019932, 511000106/7/020004, 511000106/7/020006, 511000106/7/020007, 511000106/7/019679 від 10 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020107, 511000106/7/020105 від 11 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/019673, 511000106/7/020009, 511000106/7/019669, 511000106/7/019830, 511000106/7/019826, 511000106/7/019825, 511000106/7/019824, 511000106/7/019814, 511000106/7/019813, 511000106/7/019811, 511000106/7/019810, 511000106/7/019808, 511000106/7/019806, 511000106/7/019805, 511000106/7/019804, 511000106/7/019801, 511000106/7/019800, 511000106/7/019798, 511000106/7/019795, 511000106/7/019793, 511000106/7/019792, 511000106/7/019790, 511000106/7/019787, 511000106/7/019818, 511000106/7/019817, 511000106/7/019829, 511000106/7/019828, 511000106/7/019815, 511000106/7/019816, 511000106/7/019583, 511000106/7/019821, 511000106/7/019820, 511000106/7/019819, 511000106/7/019785, 511000106/7/019783, 511000106/7/019782, 511000106/7/019781, 511000106/7/019780, 511000106/7/019779, 511000106/7/019777, 511000106/7/019855, 511000106/7/019853, 511000106/7/019852, 511000106/7/019850, 511000106/7/019849, 511000106/7/019848, 511000106/7/019847, 511000106/7/019846, 511000106/7/019595, 511000106/7/019844, 511000106/7/020010, 511000106/7/019833, 511000106/7/019832, 511000106/7/019831, 511000106/7/019842, 511000106/7/019841, 511000106/7/019839, 511000106/7/019838, 511000106/7/019837, 511000106/7/019836, 511000106/7/019834, 511000106/7/019768, 511000106/7/019743, 511000106/7/019761, 511000106/7/019641 від 10 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020682, 511000106/7/020640 від 15 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/019958, 511000106/7/019955, 511000106/7/019954, 511000106/7/019950, 511000106/7/019857 від 10 листопада 2007 року, № 511000106/8/001944 від 06 лютого 2008 року, № №: 511000106/8/002042, 511000106/8/002043, 511000106/8/002045, 511000106/8/002048 від 07 лютого 2008 року за митною вартістю товару, визначеною за 6 (резервним) методом визначення митної вартості товару, що імпортується до України. Визнано неправомірною бездіяльність Південної митниці щодо повернення ТОВ "Толиман"надмірно сплаченого мита у сумі 4778903 грн. 38 коп. та податку на додану вартість у сумі 4782392 грн. 87 коп. відповідно до заяви від 19 серпня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в Одеській області на користь ТОВ "Толиман"надмірно сплачені згідно вищезазначених митних декларацій мито у сумі 4778903 грн. 38 коп. та податок на додану вартість у сумі 4782392 грн. 87 коп., у загальній сумі 9561296 грн. 25 коп.. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представники Головного управління ДКУ в Одеській області та Приморської митниці, тимчасово виконуючий обов’язки начальника Південної митниці, а також перший заступник прокурора Малиновського району м. Одеси в апеляційних скаргах зазначають, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права.

На думку представника Головного управління ДКУ в Одеській області судом не прийнято до уваги, що ст. 264 Митного кодексу України декларанту надано можливість у разі не згоди з митною вартістю товару, встановленою митними органами, звернутися з проханням до митних органів випустити товар під гарантію банка або сплатити податки та збори. Декларант, тобто ТОВ "Толиман", добровільно сплатило обов’язкові платежі, що на думку апелянта, підтверджує згоду підприємства з митною вартістю товару. Крім того, судом не враховано, що Державне казначейство України повертає помилково або надмірно зараховані до бюджету кошти тільки після отримання висновку від митних органів про повернення з Державного бюджету України таких коштів. Однак на адресу Головного управління ДКУ в Одеській області таки висновки не надходили, а тому апелянтом права та інтереси ТОВ "Толиман"не порушувались.

Представник Приморської митниці в апеляційній скарзі також зазначає, що визнавши неправомірними дії Приморської митниці щодо здіснення митного оформлення зазначених у позові ВМД із застосуванням шостого методу визначення митної вартості, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки в позовній заяві ТОВ "Толиман"не вимагало визнавати неправомірними дії Приморської митниці. Також судом неправомірно поновлено позивачу строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України.

Тимчасово виконуючий обов’язки начальника Південної митниці та перший заступник прокурора Малиновського району м. Одеси в апеляційних скаргах вказують, що постановою суду зобов’язано Південну митницю здійснити певні дії, однак при вирішенні справи судом не враховано, що Південна митниця не є належним відповідачем у справі. Оспорюванні митні декларації оформлено у листопаді 2007 року та лютому 2008 року, тоді як Південна митниця створена на підставі наказу Державної митної служби України від 29 січня 2008 року № 64 "Про створення нових митниць і зміну зон діяльності деяких митниць" (v0064342-08) лише у травні 2008 року, тобто після виникнення спірних правовідносин. При цьому Південна митниця не є правонаступником Приморської митниці, оскільки у листі Державної митної служби України від 15 квітня 2008 року № 11/2-9/4248-ЕП "Про надання роз’яснень" (v4248342-08) зазначено, що Південна митниця ліквідується без правонаступників. Процес ліквідації Приморської митниці не завершений, на час розгляду справи продовжувала роботу комісія з питань ліквідації митниці. Крім того, на думку апелянтів, позивачем порушено строк звернення до суду, чому в рішенні суду першої інстанції не надано належної оцінки, і не застосовано ст. ст. 99 та 100 КАС України.

У зв’язку з викладеним в апеляційних скаргах ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників відповідача та прокуратури в підтримку апеляційних скарг, а також представників позивача та третьої особи, які вважали за необхідне залишити постановлене судове рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про необхідність їх задоволення.

Судом встановлено, що ТОВ "Толиман"зареєстровано виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області, свідоцтво про державну реєстрацію серії АОО № 647219 від 22 травня 2007 року. Відповідно до свідоцтва № 100046053 від 12 червня 2007 року позивач є платником податку на додану вартість.

29 червня 2007 року між ПП "Мерітайм Трансшипмент Центр"та позивачем укладено договір комісії № МСТ-29/06, відповідно до якого та додаткової угоди до нього від 17 липня 2007 року ТОВ "Толиман"зобов’язано від свого імені та за рахунок ПП "Мерітайм Трансшипмент Центр"за винагороду придбати, поставити та здійснити митне оформлення товару в строки, на умовах і за ціною, передбаченою цим договором.

На виконання вимог вищезазначеного договору позивачем 29 червня 2007 року було укладено контракт № RTM–06/2007 з компанією DRICK COMPANI LTD", UK (продавець), відповідно до якого "Продавець"зобов’язується поставляти, а "Покупець"приймати й оплачувати товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта контракту - долари США, валюта платежу –долари США або євро (п. 2.3, 3.2 контракту). Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на конкретну поставку. Умови поставки –СIP, СIF, DDU, DAF, CPT кордон України (в редакції ІNCOTERMS –2000) (п. 4.4 контракту).

На підставі контракту компанією COMPANI LTD", UK приватному підприємству "Мерітайм Трансшипмент Центр"були поставлені транспортні засоби загальною фактурною вартістю 6237911 грн. 50 коп.

Відповідальною особою за здійснення митного оформлення товару визначено ТОВ "Толиман".

Позивачем до Одеської митниці було підготовлено та подано вантажні митні декларації, відповідно до яких задекларований товар, поставлений ПП "Мерітайм Трансшипмент Центр"- транспортні засоби, загальною фактурною вартістю 6237911 грн. 50 коп..

Також в митних деклараціях визначена митна оцінка товару на підставі 6-го (резервного) методу визначення митної вартості. Загальна митна вартість товару склала 25353525 грн., виходячи з якої позивачем було сплачене мито у розмірі 6338381 грн. 25 коп. та податок на додану вартість у розмірі 6415104 грн. 83 коп..

19 серпня 2009 року позивач звернувся до Південної митниці з заявою про повернення надмірно сплачених мита та ПДВ, на яку відповіді не отримано.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Толиман", суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у зв’язку з застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару надмірно сплачено мито у сумі 4778903 грн. 38 коп. та податок на додану вартість у сумі 4782392 грн. 87 коп., а тому Південна митниця повинна надати до Головного управління ДКУ в Одеській області підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України суми надмірно сплачених мита та ПДВ в загальному розмірі 9561296 грн. 25 коп. та повернути зазначенні суми позивачу.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.

Так, відповідно до ст. 81 Митного Кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Перелік товарів, що підлягають обов’язковому декларуванню, встановлюється цим Кодексом (92-15) та актами Кабінету Міністрів України.

Згідно ст. 86 названого Кодексу митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення. Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом (92-15) . Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

На підставі ст. 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу (92-15) .

Частиною 1 статті 261 Кодексу встановлено, що відомості про митну вартість товарів, які перемішуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів), ведення митної статистики, а також, у відповідних випадках, для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Відповідно до ст. 262 МК України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (1375-2003-п) , встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Згідно ст. 265 Кодексу митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу (92-15) , має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів, також має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію, здійснюється шляхом застосування методів, визначених ст. 266 Митного кодексу України.

Зокрема, ст. 266 Кодексу встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

На підставі названої статті Кодексу (92-15) основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Одночасно законодавцем визначено, що якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів, при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що з 09 листопада по 11 листопада 2007 року та 07 лютого 2008 року ТОВ "Толиман"були подані до Південної митниці вантажні митні декларації, відповідно до яких були задекларовані транспортні засоби в кількості 205 одиниць. При цьому Південною митницею було усно відмовлено в прийнятті митних декларацій, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України у зв’язку з заниженням, на думку Південної митниці, митної вартості товару, що імпортується. Одночасно митним органом була самостійно визначена митна вартість товарів по шостому методу.

Однак, як встановлено матеріалами справи, в жовтні 2007 року на адресу позивача надійшов вантаж відповідно до вказаних в ВМД транспортних засобів, митне оформлення якого було завершено в листопаді 2007 року та у лютому 2008 року не Південною митницею, як зазначено позивачем, а Приморською митницею в зоні діяльності останньої, про що свідчать відмітки Приморської митниці про сплату митних платежів та зборів, які містять ВМД.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, Приморською митницею не приймалося рішення про визначення митної вартості товару, що підтверджується ВМД, в яких відсутні відомості щодо рішення митниці про визначення митної вартості товару.

Всупереч доводам позивача, останнім самостійно застосовано метод визначення митної вартості товарів та самостійно визначено у наданих до митного органу ВМД митну вартість товарів, що ввозяться на територію України.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо встановлення факту усної відмови Приморської митниці в офіційному порядку прийняти декларації та погодити митну вартість товарів або надати картку відмови, оскільки така відмова не ґрунтується на наведеному вище встановленому законодавством порядку декларування та митного оформлення товарів, а також суперечить матеріалам справи, в яких відсутні будь-які дані, що підтверджують факт відмови митного органу в прийнятті митних декларацій позивача.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 2 Порядку оформлення та використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України № 1227 від 12 грудня 2005 року (z1562-05) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2005 року за № 1562/11842 (z1562-05) ), у всіх випадках відмови невідкладно оформлюється Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Отже, чинним законодавством не передбачено усної відмови митного органу в прийнятті митної декларації.

Оскільки всупереч доводам позивача останнім самостійно застосовано метод визначення митної вартості товарів та самостійно визначено у наданих до митного органу ВМД митну вартість товарів, що ввозяться на територію України, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність порушення відповідачами прав та інтересів ТОВ "Толиман", що згідно ч. 1 ст. 2 КАС України виключає можливість задоволення вимог позивача.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, постановлене судове рішення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Толиман".

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія, –

Апеляційні скарги представника Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, голови комісії з питань ліквідації Приморської митниці, тимчасово виконуючого обов’язки начальника Південної митниці та першого заступника прокурора Малиновського району м. Одеси задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Толиман"у задоволенні позовних вимог.

постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 02 серпня 2010 року.