розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), Головного управління Державного казначейства України (далі - ГУ ДКУ) про визнання бездіяльності незаконною та стягнення коштів,

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, ДСА, ГУ ДКУ про визнання бездіяльність незаконною та стягнення коштів. У своєму позові ОСОБА_1, який обіймав посаду судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська просив визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду його заяви про прийняття відставки та стягнути з ГУ ДКУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою в розмірі 243 600 грн.

На обґрунтування позову позивач послався на частину другу статті 216 затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (1861-17) Регламенту Верховної Ради України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 лютого 2015 року позовну заява ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності незаконною залишив без руху з підстав її невідповідності вимогам статей 105, 106 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у строк до 23 лютого 2015 року запропонував позивачу усунути вказані в ухвалі недоліки, а позовну заяву до ДСА та ГУ ДКУ в частині стягнення коштів повернув, оскільки вона не підсудна Вищому адміністративному суду України.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС, у якій просить переглянути і скасувати цю ухвалу в частині повернення йому позовної заяви до ДСА та ГУ ДКУ про стягнення коштів та направити позов у цій частині до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про прийняття його позову до розгляду в цілому.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

У редакції чинній, на час виникнення спірних відносин відповідно до пункту третього частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 18 КАС Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені у статті 171-1 КАС.

Згідно з частиною шостою статті 171-1 КАС рішення Вищого адміністративного суду України щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному цим Кодексом.

Повертаючи ОСОБА_1 позовну заяву в частині позовних вимог щодо стягнення з ГУ ДКУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою в розмірі 243 600 грн, суд виходив із того, що відповідно до статті 171-1 КАС чітко визначено коло осіб владних повноважень, чиї рішення, акти, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції. Серед таких суб'єктів владних повноважень ДСА та ГУ ДКУ не зазначені.

Таким чином, висновки суду щодо повернення ОСОБА_1 позовної заяви в частині вимог до ДСА та ГУ ДКУ ґрунтуються на законі, оскільки, мотивуючи своє рішення у цій частині, суд правильно зазначив, що заявлені позовні вимоги відповідно до статті 171-1 КАС не підлягають розгляду Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 3 лютого 2015 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.