Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді Шведа Е.Ю., суддів Желтобрюх І.Л. та Мельничука В.П., при секретарі Авдошині М.С., розглянувши в м. Києві у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Київбудінвест"на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2009 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства "Київбудінвест"до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення від 01.10.2008 р. № 0000734230/0,–

ЗАТ "Київбудінвест"звернулось до суду з позовом до СДПІ у м. Києві з великими платниками податків, в якому просило:

- визнати податкове повідомлення-рішення від 01.10.2008 р. № 0000734230/0, яким позивачу визначено суму зобов’язання зі збору за право використання місцевої символіки у розмірі 425684,38 грн. недійсним (нечинним).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Від відповідача –СДПІ у м. Києві з великими платниками податків на адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.

Суд першої інстанції, при ухваленні постанови, виходив з того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав того, що позивач –ЗАТ "Київбудінвест"є платником збору на право використання місцевої символіки та використовує символіку м. Києва з комерційною метою. Також позивач не сплатив вказаний збір у порядку та строки, встановлені законодавством України.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків була проведена планова перевірка Закритого акціонерного товариства "Київбудінвест", з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 30.06.2008 р.

За результатами вказаної перевірки було складено акт "Про результати виїзної планової перевірки"від 24.09.2008 р. № 523/42-30/21507855, яким встановлені наступні порушення:

- розділу ІІ та ІІІ Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.02.1994 р. № 7 (ra0007052-94) , в частині заниження податкових зобов’язань збору за право використання місцевої символіки на суму 49338,81 грн., в тому числі за І квартал 2006 року –2367,90 грн., ІІ квартал 2006 року –21049,27 грн., ІІІ квартал 2006 року –25921,64 грн. та п. 2.1., 2.2. розділу ІІ, розділ ІІІ та п. 6.3. розділу VІ Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.02.1994 р. № 7 (ra0007052-94) (в редакції рішення від 09.03.2006 р. № 149/3240 із змінами і доповненнями) в частині необчислення та несплати податкових зобов’язань збору за право використання місцевої символіки на суму 233657,44 грн., в тому числі за ІV квартал 2006 року на суму 21693,36 грн., І квартал 2007 року –9163,24 грн., ІІ квартал 2007 року –21701,44 грн., ІІІ квартал 2007 року –51229,45 грн., ІV квартал 2007 р. –80834,41 грн., І квартал 2008 року –26602,99 грн., ІІ квартал 2008 року –22432,55 грн.;

- в порушення підпункту "а"п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"та п. 6.2. Положення про збір за право на використання символіки міста Києва (ra0007052-94) , ЗАТ "Київбудінвест"не подані податкові розрахунки збору за право використання місцевої символіки за ІV квартал 2006 р., І квартал 2007 р., ІІ квартал 2007 р., ІІІ квартал 2007 р., ІV квартал 2007 р., І квартал 2008 р., ІІ квартал 2008 р.

На підставі вказаного акту перевірки, податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення від 01.10.2008 р. № 0000734230/0, відповідно до якого позивачу було нараховано суму податкового зобов`язання за платежем: збір за право використання місцевої символіки, у розмірі 425684,38 грн., у тому числі за основним платежем –282996,25 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –142688,13 грн.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування", до місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать збір за право використання місцевої символіки.

Згідно з ч. 3 вказаної статті, місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2 - 4, 13 та 14 частини другої цієї статті, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів. Декретом Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори"від 20 травня 1993 року № 56-93 (56-93) передбачено види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення.

Так, згідно з ч. 1, 3 ст. 12 вказаного декрету (56-93) , збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 18 вказаного декрету (56-93) , органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, у місті Києві справляння збору за право використання місцевої символіки регулюється рішенням Київської міської ради від 15.02.1994 року № 7 "Про введення збору за право на використання символіки м. Києва" (ra0007052-94) , яким затверджено відповідне положення.

Згідно з п. 1.2 положення про збір за право на використання символіки міста Києва (ra0007052-94) , до місцевої символіки відносяться назви і зображення об'єктів та історичних пам'яток міста згідно з затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.01.96 N 39 (ra0039017-96) Переліком назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку (далі - Перелік). Це: герб м. Києва; прапор м. Києва; назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком (ra0039017-96) , які використовуються в найменуваннях підприємств або окремих видах продукції; зображення об'єктів історичних пам'яток міста згідно з Переліком (ra0039017-96) , які використовуються при виготовленні друкованої (за виключенням бланків ділових паперів), сувенірної, рекламної продукції тощо.

Відповідно до п. III вищевикладеного положення (ra0007052-94) , платниками збору є юридичні особи, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, філії та інші відокремлені підрозділи підприємств і організацій, які здійснюють діяльність на території м. Києва, а також окремі громадяни, які у встановленому порядку займаються підприємницькою діяльністю і використовують символіку м. Києва з комерційною метою, крім підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують в найменуваннях слово Київ та похідні від нього для визначення свого місцезнаходження.

Вказаним положенням, а саме п. V передбачено пільги у вигляді звільнення від сплати збору. Зокрема п. V містить категорії юридичних осіб, конкретний перелік юридичних осіб, які звільнені від сплати збору на право на використання символіки м. Києва. Колегія суддів зазначає, що серед пільгових категорій платників вказаного збору, позивач –ЗАТ "Київбудінвест"відсутнє.

Разом з тим, серед переліку назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку, затвердженого розпорядженням КМДА від 15.01.96 р. № 39 (ra0039017-96) , визначено "Київ" (п. 76).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ЗАТ "Київбудінвест"є платником збору на право на використання символіки м. Києва.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що ЗАТ "Київбудінвест"використовує символіку міста Києва з комерційною метою, а не для визначення свого місцезнаходження.

Так, згідно з п. 1.2 Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 9 червня 2004 року № 65 (z0792-04) , назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України (436-15) та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.

В той час, в ст. 93 ЦК України зазначено, що місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, місцезнаходження платника податків визначає його адреса, а не назва (найменування) суб’єкта господарювання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позивач є платником збору за право використання символіки м. Києва.

Окрім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо того, що не підлягають застосуванню до даних правовідносин, так як не зареєстровані у встановленому законодавством порядку в Київському міському управлінні юстиції, рішення Київської міської ради від 15.02.1994 року № 7 (ra0007052-94) "Про введення збору за право на використання символіки м. Києва"та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.01.96 N 39 (ra0039017-96) , яким затверджений "Перелік назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку" з огляду на те, що позивачем не доведено того, що вказані рішення та розпорядження не зареєстровані у відповідному управлінні юстиції та доведено того, що вказані рішення та розпорядження взагалі підлягають реєстрації у відповідному управлінні юстиції.

Окрім того, колегія суддів не вбачає протиріч в тому, що рішенням Київської міської ради від 15.02.1994 року № 7 (ra0007052-94) "Про введення збору за право на використання символіки м. Києва"передбачено обов’язок відповідних платників збору за право на використання символіки м. Києва платити за використання символіки м. Києва, так як вказане рішення не передбачає нового виду збору, а встановлює порядок, строки сплату існуючого збору, який передбачений п. 9 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування"та Декретом Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори"від 20 травня 1993 року № 56-93 (56-93) .

З урахуванням викладеного, колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про неврахування судом першої інстанції поданих ним уточнюючих розрахунків, так як сума податкового зобов’язання була визначена податковим органом внаслідок проведення перевірки, за результатами якої було винесено податкове повідомлення-рішення від 01.10.2008 р. № 0000734230/0.

Таким чином, за встановлені перевіркою порушення, позивачу згідно з підпунктами "а"та "б"підпункту 4.2.2. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" було визначено суму податкового зобов`язання за основним платежем 282996,25 грн., та відповідно до п.п. 17.1.1., 17.1.2., 17.1.3. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"нараховано штрафні (фінансові) санкції –142688,13 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 01.10.2008 р. № 0000734230/0, в зв’язку з чим відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв’язку з чим підстав для скасування постанову суду першої інстанції не вбачається.