розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Черкаської митниці на постанову Соснівського районного суду міста Черкаси від 22 червня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Черкаської митниці про визнання недійсними рішень про визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративного стягнення,

У жовтні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому, посилаючись на порушення відповідачем положень Митного кодексу України (92-15) , просив скас увати постанову в справі про порушення митних правил № 180/90200/07 від 11.10.2007р. про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 8500 грн.

Постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 22 червня 2009 року позовні вимоги задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем правомірно визначено митну вартість товару відповідно до вартості операції, зазначеній в експортній фактурі № 2006404439 від 27.02.06р. на загальну суму 20667,26 дол. США, без урахування вартості використання торгової марки, зазначеної у залізничних накладних (СМГС), вважаючи, що така вартість не є складовою митної вартості.

В апеляційній скарзі Відповідач, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права просить скасувати вказану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апелянт вважає, що при визначенні митної вартості за ціною договору щодо товарів, що імпортуються (вартість операції) до ціни, що була фактично сплачена за товар, додаються подальші витрати, зокрема, витрати, пов’язані зі сплатою роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав.

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги та, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання зовнішньоекономічного контракту № РL/000057075/04/546 від 10.05.04, укладеного між ПП "Рємус - Декор" та фірмою "ОРОСZNО", Республіка Польща, за ВМД №902000001\6\000865 від 14.02.06, 902000001\6\0013 89 від 10.03.07, 902000001\6\0022246 від 14.04.06 підприємством було задекларовано ввезення плитки керамічної загальною вартістю 302 975, 21 грн.

Декларування митної вартості ввезеного товару було проведено підприємством за методом 1: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються шляхом оформлення відповідних декларацій митної вартості відповідно до положень законодавства, що діяло на дату подачі відповідних декларацій, Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою КМУ від 28.08.2003 №1375 (1375-2003-п) та Порядку заповнення декларації митної вартості, затвердженого наказом Держмитслужби України від 02.12.2003 №828 (z1192-03) .

Декларування митної вартості було здійснено відповідно до інформації про вартість товарів, зазначених у рахунках-фактурах №№ 2006401807, 2006401808 від 30.01.06, 2006404439 від 27.02.06, 2006408004 та 2006408005 від 31.03.06.

У підпунктах 9 а) та п.15 декларацій митної вартості підприємством було заявлено про відсутність ліцензійних або аналогічних платежів що стосуються оплати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що пов'язані з поставкою даного товару. Копії декларацій митної вартості були прикладені позивачем до позовних заяву як додатки №9.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність винесення відповідачем Постанови в справі про порушення митних правил № 180/90200/07 від 11.10.2007р. про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 8500 грн. відповідно до вимог ст. 355 Митного кодексу України за порушення митних правил з огляду на наступне.

Як встановлено колегією суддів, в результаті проведеної відповідачем перевірки встановлено, що при поставці товару за рахунками-фактурами №№ 2006401807, 2006401808 від 30.01.06, 2006404439 від 27.02.06, 2006408004 та 2006408005 від 31.03.06. ПП "Рємус-Декор"відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту № РЬ/000057075/04/546 від 10.05.04 додатково сплачено відправнику товару 39 998, 54 долари США за рахунками №№2006401810, 2006404441, 2006408009 як плату за використання торгової марки, чим встановлено що при декларуванні товарів у відповідних графах ВМД (45 "Митна вартість", 44 "Подані документи", 47 "Нарахування мита та митних платежів"та у графах декларацій митної вартості (9а, Па, 116, 12, 15) підприємством, керівником якого був позивач, заявлені неправдиві дані про митну вартість товару з приховуванням інформації про платежі на об'єкти права інтелектуальної власності.

Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що підставою для не включення вартості плати за використання торгової марки до митної вартості є відсутність даних про вартість використання торгової марки у залізничних накладних (СМГС) з тих підстав, що плата за використання товарного знаку не є платою за товар, відповідно до положень ст.267 МК України та норм глави 75 ЦК України (435-15) , і, відповідно, товаросупровідні документи на товар, оформлені згідно до угоди про міжнародне залізничне сполучення, не зобов'язані містити дані про вартість використання об'єкта права інтелектуальної власності, що є умовою продажу даного товару.

Також не відповідають нормам чинного законодавства висновки суду першої інстанції про те, що вартість використання об'єкта права інтелектуальної власності не включається до складу митної вартості.

Відповідно до ст. 267 Митного кодексу України, митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав.

Таки чином, вартість використання об'єкта права інтелектуальної власності не входять до ціни товару, а мають додаватись до неї при декларуванні митної вартості товарів за 1-м методом.

Відповідно до положень ст.ст.260, 262, 264, 267 МК України обов'язок зі здійснення декларування митної вартості товарів та надання у повному обсязі підтверджень заявленої митної вартості є обов'язком підприємства, директором якого був позивач.

Порушення вимог п.3 ч.2 ст.267 МК України підприємством, керівником якого був позивач, призвело до заниження митної вартості як бази оподаткування обов'язковими платежами на суму 201 992,62 грн. та спричинило заниження податкових зобов'язань підприємства за вказаними вантажними митними деклараціями на суму 64 622,36 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем правомірно застосовані до позивача штрафні санкції розміром 8500 грн. відповідно до вимог ст. 355 Митного кодексу України за порушення митних правил.

Отже, постанова суду першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно п.4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційну скаргу Черкаської митниці –задовольнити.

Постанову Соснівського районного суду міста Черкаси від 22 червня 2009 року –скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Повний текст постанови виготовлено 06 липня 2010 року.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.